Суддя-доповідач: Епель О.В.
14 вересня 2020 року Справа № 757/55507/18-а
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В. у м. Києві, перевіривши клопотання Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_2 про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_2 про скасування постанови.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року позов було задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.
Разом з апеляційною скаргою апелянтом подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та про відстрочення сплати судового збору за її подання.
Перевіривши вказану заяву, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
1. Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця можуть бути подані сторонами протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Суд встановив, що оскаржуване рішення було винесене 22.06.2020, а дана апеляційна скарга подана 10.08.2020, тобто зі спливом десятиденного строку, регламентованого статтею 287 КАС України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що дотримання строків оскарження судового рішення є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Зазначені процесуальні строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
У свою чергу, статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Таким чином, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно, зокрема строку подання апеляційної скарги, покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Водночас, поважними причинами пропуску процесуального строку звернення до суду визнаються лише ті, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, обставини, пов'язані з кадровим дефіцитом та/або фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору.
При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких, держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Крім того, у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що наведені в клопотанні апелянта підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не є поважними, а тому в задоволенні таких вимог слід відмовити.
2. Щодо відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі.
Заява апелянта в цій частині вимог обґрунтована тим, що в апелянта відсутні фінансові ресурси на сплату судового збору за подання даної апеляційної скарги.
Перевіряючи наявність правових підстав для задоволення заяви апелянта в цій частині вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати і єдиною визначальною підставою для правильного вирішення цього питання є майновий стан сторони.
Разом з тим, важкий майновий стан сторони входить до предмета доказування і, відповідно, має бути підтверджений належними і допустимими, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказами, які в даному випадку апелянтом не надані.
Таким чином, для відстрочення сплати судового збору повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі.
Керуючись ст.ст. 133, 287, 295, 298, 321, 325, ст.ст. 328-331 КАС України, суд,
У задоволенні клопотань Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач
Судді: