Справа № 759/13769/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: П'ятничук І.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
14 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
при секретарі Кондрат Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області - Олійника Богдана Івановича, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення та скасування припису, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області - Олійника Богдана Івановича, Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі по тексту - відповідачі, Інспектор Олійник Б.І., ГУ Держгеокадастру у Київській області) в якому просив:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 19.07.2019 року №352-ДК/0069По/08/01/-19, винесену Інспектором Олійником Б.І. про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 531 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;
- скасувати припис від 19.07.2019 року №352-ДК/0068Пр/03/-1/-19, винесений Інспектором Олійником Б.І.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про неналежне повідомлення останнього щодо проведення даної перевірки, порушення порядку здійснення заходу державного нагляду (контролю), а також відсутність з боку позивача порушень на які відповідач вказує в оскаржуваній постанові, а також розгляд справи та винесення оскаржуваної постанови неуповноваженою особою.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
14.09.2020 року на електронну адресу суду від представника позивача - Бобрович А.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з поганим самопочуттям останньої.
Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши зазначене клопотання дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки участь сторін не є обов'язковою, а матеріали справи містять належні докази для розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слуханню справи.
Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ Держгеокадастру у Київській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки (обліковий код 75:710:0007), площею 0.7704 га, за адресою: вул. Службовій (вул. Робітнича, 2-А).
У результаті проведення вказаної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 05.07.2019 року № 352-ДК/344/АП/09/01/-19, протокол про адміністративне правопорушення від 15.07.2019 року №352-ДК/0069П/01/19, припис від 19.07.2019 року №352-ДК/0068Пр/03/-1/-19 (далі по тексту - оскаржуваний припис)(а.с.10-14, 19 відповідно).
Також, 19.07.2019 року Інспектором Олійником Б.І. винесено постанову №352-ДК/0069По/08/01/-19 про накладення адміністративного стягнення, відносно ОСОБА_1 , який займає посаду голови Виробничого кооперативу «Надія-3Л» (далі по тексту - оскаржувана постанова).
Вважаючи протиправними оскаржувану постанову та припис, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час винесення оскаржуваної постанови, Інспектор Олійник Б.І. діяв відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах наданих повноважень, а ОСОБА_1 належних доказів, які б спростовували виявлені правопорушення, суду не надано.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно положень ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.
Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу стягнення у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом. Провадження по справах про адміністративні правопорушення здійснюється на підставі суворого дотримання законності.
У відповідності до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
За змістом ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Положеннями КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ) Інспектором Олійником Б.І. було встановлено адміністративне правопорушення на підставі чого було складено протокол про адміністративне правопорушення від 15.07.2019 року №352-ДК/0069П/01/19 відносно ОСОБА_1 , який займає посаду голови Виробничого кооперативу «Надія-3Л».
Так, Інспектором Олійником Б.І. встановлено, що земельна ділянка площею 0.7704 га за адресою: АДРЕСА_1 ), використовується з порушенням вимог ст. 125 та ст. 126 Земельного кодексу України, а саме: самовільне зайняття земельної ділянки, відповідальність за вчинення вказаного правопорушення передбачена ст.53-1 КУпАП та п. б) ч.1 ст. 211 Земельного кодексу України.
19.07.2019 року, за результатами розгляду протоколу від 15.07.2019 року №352-ДК/0069П/01/19, Інспектором Олійником Б.І. винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення №352-ДК/0069По/08/01/-19, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.53-1 КУпАП та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Оскаржуваною постановою встановлено, що гр. ОСОБА_1 порушено вимоги ст. ст, 125, 126 Земельного кодексу України, чим заподіяно матеріальну шкоду на суму 101 644,60 грн., яка розрахована відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963.
Під час накладення штрафу на гр. ОСОБА_1 . Інспектор Олійником Б.І. керувався ст. 53-1 КУпАП, та відповідно позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення статті 125 та 126 Земельного кодексу України в наслідок самовільного зайняття земельної ділянки.
Відповідно до положень ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У свою чергу, ст. 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
Правовими положеннями ст. 53-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, а саме: накладення штрафу на громадян від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію систем центральних органів виконавчої влади», Державна інспекція сільського господарства ліквідується, а функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів покладаються на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 910-р функцій і повноваження Державної інспекції сільського господарства, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, що припиняються покладаються на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру.
Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, визначено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
ГУ Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 вказаного Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) зокрема за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
Статтею 4 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що об'єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:
- проведення перевірок;
- розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;
- участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель;
- розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель;
- проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
Статтею 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначаються повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, зокрема складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
Таким чином, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, здійснювати перевірку об'єктів - земельних ділянок, що перебувають у користуванні юридичних і фізичних осіб та складати акти, за результатами таких перевірок.
З огляду на вищезазначені правові положення безпідставними є доводи апелянта про відсутність повноважень у Інспектора Олійника Б.І., як державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, на розгляд справи про адміністративне правопорушення та проведення перевірок.
Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Разом з тим, в межах спірних правовідносин, предметом перевірки є земельна ділянка, а не суб'єкт господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, а тому Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», у даному випадку застосуванню не підлягає, правові норми вказаного закону стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності суб'єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок земельних ділянок.
Натомість, на спірні правовідносини розповсюджуються норми Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а, відтак, посилання позивача на Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є безпідставним.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що в даному випадку, об'єктом перевірки була земельна ділянка, а не господарська діяльність підприємства, а тому твердження апелянта щодо проведення перевірки всупереч Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до п. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
19.07.2019 року Інспектором Олійником Б.І. винесено постанову №352-ДК/0069По/08/01/-19 про накладання адміністративного стягнення та притягнено позивача до адміністративного правопорушення і накладено штраф у розмірі 340 грн. (триста сорок гривень), тобто в межах строку передбаченого ст. 38 КУпАП.
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 242, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 14.09.2020 року