Справа № 320/6723/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
11 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Чаку Є.В. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35" Добровольського Валентина Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: державна установа "Білоцерківська виправна колонія (№35)" про визнання протиправним та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35" Добровольського Валентина Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: державна установа "Білоцерківська виправна колонія (№35)", в якому просив скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - "Постанови про поміщення ув'язненого до карцера" першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35) Добровольського В.М. від 30.08.2019 про поміщення ув'язненого ОСОБА_1 до карцера.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалене без об'єктивного та повного з'ясування обставин справи, без дослідження доказів під час судового розгляду та без їх оцінки, на підставі недопустимих доказів з спотворенням фактичних обставин справи, без правильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Так, апелянт зазначає що, судом першої інстанції не враховано доводи позивача про свавільне застосування повноважень представниками влади, про порушення ст. 3 Конвенції 1959 року, та фактичні обставини, за яких позивача незаконно поміщено до карцера у виправній колонії. Зокрема, апелянт наголошує, що станом на 09.08.2018 не існувало і на дату винесення постанови про поміщення до карцеру не існує рішення органу, що здійснює кримінальне провадження про переведення позивача з Київського СІЗО до Білоцерківської виправної колонії № 35. Позивач станом на 09.08.18 утримувався в Київському СІЗО і рахувався за органом, що здійснював кримінальне провадження, за Апеляційним судом м.Києва. Натомість, на думку апелянта, підставами поміщення позивача до державної установи Білоцерківської виправної колонії № 35 є здійснення незаконного тиску за невизнання вини у справі № 756/16332/15-к. При цьому, розгляд дисциплінарної справи щодо ув'язненого позивача відбувся без участі його адвокатів, що є порушенням гарантованого ст.59 Конституції України права на захист, без роз'яснення позивачу його прав та без забезпечення можливості користуватися текстами нормативно-правових актів та науково-методичною літературою зі спірного питання, без надання протягом трьох робочих днів копії рішення про застосування стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.
Апелянт вказує, що відповідачем та іншими службовими особами Білоцерківської виправної колонії № 35 створені штучні обставини та сфальшовані матеріали для протиправного поміщення позивача до карцера, а відомості, які зазначені в оскаржуваній постанові не відповідають дійсності.
Також, апелянт вказує, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин норми Кримінально-виконавчого кодексу України, який не поширює свою дію на осіб, обвинувальний вирок відносно яких не набрав законної сили. Натомість, на час прийняття оскаржуваної постанови позивач не мав статусу засудженого, а тому на нього не поширюється дія Кримінально-виконавчого кодексу України, відтак його норми не могли слугувати правовою підставою для ухвалення рішення про поміщення позивача до карцера у виправній колонії та для ухвалення оскаржуваного рішення. За цих же підстав, апелянт вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про попереднє ув'язнення» та Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально - виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5 як до засудженого, а не ув'язненого.
Апелянт вважає, що на території Білоцерківської виправної колонії № 35 відсутній карцер в розумінні абз.8 п.3 розділу 1 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально - виконавчої служби України, саме для тримання не засуджених осіб, натомість позивача було поміщеного до дисциплінарного ізолятора, призначеного для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії, що не передбачено для ув'язнених.
Окрім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції порушено ч.7 ст.78 КАС України, а саме неправомірно використано як обов'язкову для суду правову оцінку фактів, викладених в ухвалі слідчого судді від 15.08.2018 у справі, розглянутій у порядку кримінального судочинства.
Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у розгляді справи за правилами загального позовного провадження порушив вимог ч.3 ст.257 КАС України. При цьому, на думку апелянта, розгляд справи здійснюється незаконним складом суду.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2017 у справі №756/16332/15 засуджений за сукупністю злочинів до 11 років позбавлення волі з позбавленням спеціального звання - лейтенант міліції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.11.2019 вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2017 у справі №756/16332/15 залишено без змін, що вбачається з інформації з офіційного сайту Київського апеляційного суду у справі №756/16332/15.
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2017 у справі №756/16332/15 набрав законної сили 22.11.2019.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Поночовного Євгенія Володимировича, Першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Добровольського Валентина Миколайовича, третя особа - державна установа "Білоцерківська виправна колонія № 35", в якому оскаржував дії начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35" Поночовного Євгенія Володимировича та Першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35" Добровольського Валентина Миколайовича з поміщення та утримання ОСОБА_1 з 09.06.2018 у державній установі "Білоцерківська виправна колонія № 35", з тих підстав, що на момент переміщення ув'язненого ОСОБА_1 з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35", останній не мав статусу засудженого, оскільки вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2017 у справі №756/16332/15, яким позивача визнано винним у вчиненні частини інкримінованих злочинів, не набрав законної сили.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 у справі №320/695/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 у справі №320/695/19 набрало законної сили 29.01.2020.
Судом у справі №320/695/19 встановлено, що 09 серпня 2019 року позивач вибув з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" на підставі наряду Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 09.08.2019 №2.3-7817.
Також, судом у справі №320/695/19 встановлено, що 10.08.2019 ОСОБА_1 доставлений до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)".
За результатами матеріалів перевірки за фактом порушення вимог режиму утримання та на підставі статті 15 Закону України "Про попереднє ув'язнення" 30.08.2019 виконуючим обов'язки начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" ОСОБА_3 винесено постанову про накладення дисциплінарного стягнення, якою ув'язненого ОСОБА_1 поміщено в карцер на 3 (три) доби.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 29.08.2019 близько 14 год. 30 хв. при здійсненні начальником Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мністерства юстиції майором внутрішньої служби ОСОБА_2 прийому з особистих питань ув'язнених в СІЗО державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35), під час спілкування з ув'язненим ОСОБА_1 , останній створив конфліктну ситуацію та вчинив дрібне хуліганство, а саме вступив в суперечку, вів себе агресивно, зухвало, образливо висловлювався в адресу майора внутрішньої служби ОСОБА_2 та погрожував йому, на попередження припинити протиправну поведінку не реагував, чим допустив порушення вимог Розділу 2 п. 2 Наказу МЮ №1769/5 від 14.06.2019 та ст.10 Закону України "Про попереднє ув'язнення".
Від ознайомлення з вказаною постановою від 30.08.2019 та від підпису про ознайомлення ув'язнений ОСОБА_1 відмовився, про що співробітниками Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" складено акт від 30.08.2019.
Відповідно до наявного в матеріалах справи висновку в.о. начальника оперативного відділу державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" майора внутрішньої служби Баранова О.М. від 30.08.2019, по факту порушення вимог режиму утримання ув'язненим ОСОБА_1 29.08.2019, складеного за результатами засідання дисциплінарно-профілактичної комісії по розгляду матеріалів про порушення засудженими встановленого порядку відбування покарання, ув'язненими дотримання вимог режиму утримання в державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" від 30.08.2019 №96, при здійсненні начальником Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції майором внутрішньої служби ОСОБА_2 прийому з особистих питань ув'язнених в дільниці СІЗО державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35), під час спілкування з ув'язненим ОСОБА_1 , останній створив конфліктну ситуацію та вчинив дрібне хуліганство, а саме вступив в суперечку, вів себе агресивно, зухвало, розпочав образливо висловлюватись на адресу майора внутрішньої служби ОСОБА_2 та погрожував йому, на попередження припинити протиправну поведінку не відреагував та продовжив поводити себе агресивно, зухвало, образливо висловлювався в адресу начальника управління, що принижувало його честь та гідність. Своїми діями ув'язнений ОСОБА_1 порушив вимоги Розділу 2 п. 2 Наказу МЮ №1769/5 від 14.06.2019 та ст.10 Закону України "Про попереднє ув'язнення", вчинив дрібне хуліганство, що є злісним порушенням правил внутрішнього розпорядку СІЗО.
Не погодившись з діями адміністрації державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" позивач звертався до Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області із зверненнями від 03.09.2019 щодо можливих порушень адміністрацією ДУ "Білоцерківська виправна колонія (№35)" законодавства України при притягненні ув'язненого до дисциплінарної відповідальності у 3 доби карцеру, за наслідками розгляду якого листом від 10.09.2019 №33-3875-вих.19 надано відповідь про те, що перевіркою законності вказаного рішення порушень вимог законодавства про попереднє ув'язнення у діяльності адміністрації державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" не виявлено, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.
09.09.2019 позивач звертався до Генеральної прокуратури України із зверненнями, зокрема, щодо можливого порушення прав позивача як ув'язненої особи, за наслідками розгляду якого листом від 22.10.2019 №10/3/1-22155-16 (на вих.№316 від 09.09.2019) надано відповідь про те, що за результатами перевірки законності застосованих стягнень, підстав для вжиття заходів реагування не встановлено, прав як ув'язненої особи, у тому числі права на листування, порушень не встановлено. Рішення про переведення ОСОБА_1 до дільниці СІЗО при виправній колонії прийнято керівництвом Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації у зв'язку з вчиненням позивачем та іншими обвинуваченими дій, що дезорганізовують роботу слідчого ізолятору та масових заворушень, а також виявлення заборонених предметів, у тому числі комп'ютерної техніки, колюче-ріжучих предметів, вибухових пакетів тощо. Крім того, у листі зазначено, що стосовно доводів про нанесення тілесних ушкоджень при затриманні ОСОБА_1 та інших співробітників роти, за даними фактами було зареєстровано сім кримінальних проваджень, які за результатами досудового розслідування закриті на підставі п.п.1,2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутності події злочину та за відсутності в діянні складу злочину.
Листом від 25.10.2019 №33-3592-вих.19 ОСОБА_1 та адміністрацію державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" повідомлено про те, що перевіркою законності вказаного рішення порушень вимог законодавства у діяльності адміністрації державною установою "Білоцерківська виправна колонія (№35)" не виявлено, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається. Крім того, під час перевірки доводів ОСОБА_1 щодо порушень вимог Закону України "Про попереднє ув'язнення" та Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 №1769/5, під час надання або відмови у проведенні побачень з родичами та іншими особами, не виявлено, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.
Вважаючи постанову про поміщення ув'язненого до карцера протиправною, позивач звернувся з даним позовом в суд.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується і колегія суддів.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 року № 3352-XII (далі - Закон № 3352-XII, тут та далі в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови), попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, серед іншого зобов'язані додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації.
Порядок і умови тримання у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, і окремих категорій засуджених до позбавлення волі врегульовано Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 №1769/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.06.2019 за №633/33604 (далі - Правила, у редакції станом на день винесення оскаржуваної постанови від 30.08.2019).
За визначенням пункту 1.3 глави 1 розділу І Правил:
засуджені - особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, які на підставі статті 89 КВК залишені у СІЗО для роботи з господарського обслуговування; особи, засуджені до обмеження волі, які на підставі статті 57 КВК підлягають направленню до місця відбування покарання; особи, засуджені до арешту, позбавлення волі, довічного позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили і які на підставі статті 87 КВК підлягають відправленню до установ виконання покарань; засуджені, вироки щодо яких набрали законної сили, які на підставі статті 90 КВК тимчасово залишені в СІЗО або переведені до СІЗО з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або виправної колонії; особи, вироки щодо яких набрали законної сили, які відповідно до статті 88 КВК переміщуються під вартою з однієї установи до іншої;
ув'язнені - особи, які тримаються під вартою відповідно до вмотивованого рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесеного відповідно до Кримінального кодексу України та КПК, та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом; особи, щодо яких вироком суду передбачено тримання під вартою до набрання ним законної сили.
Пунктом 3.1 глави 3 розділу І Правил встановлено, що ув'язнені та засуджені, яких тримають у СІЗО, користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених вироком суду (для засуджених). Обмеження прав, які застосовуються до ув'язнених та засуджених, мають бути мінімально необхідними для досягнення обґрунтованих цілей. Такі обмеження не можуть застосовуватись, якщо для ефективного досягнення поставлених цілей існує менше альтернативне обмеження.
Згідно з пунктом 4.3 глави 4 розділу І Правил ув'язненим і засудженим забороняється, зокрема, порушувати правила поведінки та правила тримання під вартою; вживати у присутності адміністрації СІЗО, персоналу СІЗО та інших осіб, які відвідують СІЗО, нецензурні та жаргонні слова.
Отже, ув'язнені та засуджені під час перебування у СІЗО зобов'язані суворо дотримуватись правил поведінки та правил тримання під вартою.
Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув'язнених та засуджених визначається статтями 14, 15 Закону України "Про попереднє ув'язнення" та статтями 54, 67-69, 130-135 КВК.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставами її прийняття визначено статтею 15 Закону України "Про попереднє ув'язнення".
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув'язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні - на строк до п'яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.
Згідно з частинами 4-6 вказаної статті Закону № 3352-XII застосовувані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку.
Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.
Відповідно до частини 2 статті 54 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) за порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти діб.
Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується в порядку, визначеному статтями 134, 135 цього Кодексу (ч.3 ст.54 КВК).
Згідно з частинами 4-6 статті 69 КВК України, при призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого. Стягнення може бути тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.
Згідно з положеннями статті 131-1 КВК України дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.
Персонал установи виконання покарань зобов'язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.
Частиною першою статті 132 КВК передбачено, що за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
Частинами першою та третьою статті 134 КВК встановлено, що при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання (ч.8 ст.134 КВК).
Процедура дисциплінарного провадження визначена статтею 135 КВК.
Відповідно до частини першої статті 135 КВК питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії.
До складу дисциплінарної комісії входять начальник установи виконання покарань, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов'язками безпосередньо спілкуються з особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Очолює дисциплінарну комісію начальник установи виконання покарань або особа, яка виконує його обов'язки (ч.2 ст. 135 КВК).
Згідно з частиною четвертою статті 135 КВК особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.
Відповідно до абзаців першого-третього частини шостої статті 135 КВК матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.
Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п'ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.
Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії.
Відповідно до абзацу першого частини 7 статті 135 КВК рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду.
Пунктами 6.4 - 6.7 глави 6 розділу VIII Правил встановлено, що про заохочення і стягнення начальником СІЗО виносяться постанова про заохочення (додаток 22) і постанова про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 23).
Про виявлене порушення вимог режиму посадовою особою СІЗО складається вмотивований рапорт, який подається на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув'язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 24), що зберігається у черговій частині СІЗО.
При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка ув'язненого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення щодо суті проступку. Заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування стягнень, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.
Щодо доводів апелянта про порушення процедури притягнення до відповідальності та відсутності обставин, вчинення проступку колегія суддів зазначає про наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції 30 серпня 2019 року в.о. начальника оперативного відділу Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" майором внутрішньої служби Барановим О.М. складено висновок по факту порушення вимог режиму утримання ув'язненим ОСОБА_1 29.08.2019 року, який затверджено в.о. начальника Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" підполковником внутрішньої служби ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку, 29.08.2019 близько 14 години 30 хвилин в присутності чергового помічника начальника установи майора внутрішньої служби ОСОБА_4 та в присутності оперуповноваженого оперативного відділу старшого лейтенанта внутрішньої служби Андріяша І.В., начальник Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції майор внутрішньої служби ОСОБА_2 здійснював прийом з особистих питань ув'язнених, які утримуються в дільниці СІЗО при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35), під час спілкування із ув'язненим ОСОБА_1 , дільниця СІЗО, створив конфліктну ситуацію та вчинив дрібне хуліганство, а саме вступив в суперечку, вів себе агресивно, зухвало, розпочав образливо висловлюватись на адресу майора внутрішньої служби ОСОБА_2 та погрожував йому. Ув'язнений ОСОБА_1 , дільниця СІЗО, був усно попереджений припинити протиправну поведінку, однак останній не відреагував та продовжив поводити себе агресивно, зухвало, образливо висловлювався в адресу начальника управління, що принижувало його честь та гідність.
Своїми діями ув'язнений ОСОБА_1 порушив вимоги Розділу 2 п. 2 Наказу МЮ №1769/5 від 14.06.2019 та ст.10 Закону України "Про попереднє ув'язнення", вчинив дрібне хуліганство, що є злісним порушенням правил внутрішнього розпорядку СІЗО.
Згідно висновку в.о. начальника оперативного відділу Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" майора внутрішньої служби Баранова О.М. від 30.08.2019 ув'язнений ОСОБА_1 , дільниця СІЗО, заслуговує за злісне порушення вимог режиму утримання на притягнення до дисциплінарної відповідальності.
З рапортів співробітників ДУ "БВК №35", а саме чергового помічника начальника установи майора внутрішньої служби ОСОБА_4 та оперуповноваженого оперативного відділу старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_5 вбачається, що 29.08.2019 під час прийому з особистих питань ув'язнених в дільниці СІЗО державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" начальником Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції майором внутрішньої служби ОСОБА_2 ув'язнений ОСОБА_1 створив конфліктну ситуацію та вчинив дрібне хуліганство, а саме вступив в суперечку, вів себе агресивно, зухвало, розпочав образливо висловлюватись на адресу майора внутрішньої служби ОСОБА_2 та погрожував йому, на попередження припинити протиправну поведінку не відреагував та продовжив поводити себе агресивно, зухвало, образливо висловлювався в адресу начальника управління, що принижувало його честь та гідність.
Відповідно до постанови від 29.08.2019 молодшого інспектора чергового зміни ОСОБА_4 за порушення вимог Розділу 2 п. 2 Наказу МЮ №1769/5 від 14.06.2019 та ст.10 Закону України "Про попереднє ув'язнення", ув'язненого ОСОБА_1 тимчасово поміщено до окремої камери до прибуття начальника СІЗО.
При цьому, судом встановлено, що 29.08.2019 ОСОБА_1 відмовився надавати письмове пояснення по факту порушення режиму утримання, про що складено акт від 29.08.2019, підписаний співробітниками ДУ "БВК №35".
30.08.2019 ув'язнений ОСОБА_1 надав письмові пояснення на ім'я начальника Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)", з яких вбачається, що 09.08.2018 ОСОБА_1 утримувався в Київському СІЗО у камері №148, де його побили, пограбували та забрали особисті речі за присутності та вказівкою ОСОБА_2 . Протягом року ОСОБА_1 скаржився з приводу цього до прокуратури та поліції, однак відповіді не отримував. ОСОБА_6 пояснив, що 29.08.2019 він утримувався у БВК №35, в якій в цей день проводилась ОСОБА_2 перевірка ув'язнених. Під час спілкування з ОСОБА_2 ОСОБА_1 вимагав повернути йому його особисті речі, та на відповідь про те, що йому його речі не потрібні, ОСОБА_1 обізвав його "вором і корупціонером", після чого ОСОБА_2 позбавив ОСОБА_7 у цей день побачення із сім'єю, права на передачу та помістив в карцер.
30.08.2019 відбулось засідання дисциплінарно-профілактичної комісії по розгляду матеріалів про порушення засудженими встановленого порядку відбування покарання, ув'язненими дотримання вимог режиму утримання в державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)", у тому числі щодо ув'язненого ОСОБА_1 , за результатами якого складено протокол №96 від 30.08.2019 №96, затверджений в.о. начальника Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" підполковником внутрішньої служби ОСОБА_3 .
З протоколу №96 від 30.08.2019 №96 вбачається, що у графі "Особистий підпис засудженого про отримання виписки" у рядку під №3 замість особистого підпису ОСОБА_1 вчинено запис "Пеховский Вор".
Згідно з медичним висновком завідувача медичної частини державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" від 30.08.2019 №3101 ОСОБА_1 оглянуто в медичній частині №35 та зроблено висновок про те, що ув'язнений без гострої патології, працездатний, утримуватися в карцері може.
Постановою відповідача від 30.08.2019 на підставі статті 15 Закону України "Про попереднє ув'язнення" ув'язненого ОСОБА_1 поміщено в карцер на 3 (три) доби.
Наразі, при призначенні заходів стягнення у вигляді поміщення ув'язненого в карцер, відповідачем враховані обставини, зазначені у висновку в.о. начальника оперативного відділу Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" майора внутрішньої служби Баранова О.М. від 30.08.2019, по факту порушення вимог режиму утримання ув'язненим ОСОБА_1 29.08.2019, а саме те, що за період утримання в дільниці СІЗО Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" ув'язнений ОСОБА_1 зарекомендував себе з негативного боку, має нестабільну лінію поведінки, вимоги режиму утримування порушував, має 6 (шість) дисциплінарних стягнень, з яких 2 (два) рази утримувався в карцері. Заохочень не має, перебуває на оперативно-профілактичному обліку, як схильний до злісної непокори вимогам адміністрації та дій, що дезорганізують роботу установи, схильний до нападу, захоплення заручників, виготовлення зброї, вибухових пристроїв, до втягування співробітників установи в позаслужбові стосунки.
Тобто, в діях позивача наявний протиправний проступок, який полягав у злісному порушенні правил внутрішнього розпорядку СІЗО, що зафіксовано в матеріалах перевірки за фактом порушення.
При цьому, оскаржувану постанову від 30.08.2019 про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді поміщення в карцер на 3 (три) доби прийнято особою яка наділена такими повноваженнями виконуючим обов'язки начальника БВК №35 ОСОБА_3 , так як на підставі наказу "Про службове відрядження" від 29.08.2019 №96 о/с-вд на період службового відрядження начальника установи ОСОБА_8 до державної установи "Бориспільська виправна колонія (№119)" 30.08.2019, на першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи підполковником внутрішньої служби ОСОБА_3 покладено виконання обов'язків начальника державної установи Білоцерківська виправна колонія (№35)", а згідно з пунктом 3.8 Посадової інструкції перший заступник начальника установи - заступник начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи має право заохочувати та карати засуджених в межах дисциплінарних прав, які установлені Кримінально- виконавчим кодексом.
Апелянт стверджує про порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови вимог статті 59 Конституції України, якою гарантовано право позивача на захист, а також порушення статей 9, 21 Закону України "Про попереднє ув'язнення", якими передбачено право позивача знайомитись з його правами, закріпленими статтями 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, статті 9 цього Закону, та надання нормативно-правових актів у друкованому вигляді.
Згідно з ч.4 ст. 135 КВК України особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.
Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов'язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб'єктів надання такої допомоги (ч. 5 ст. 135 КВК України).
Тобто, відповідно до зазначених норм права на відповідача покладено обов'язок повідомити про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення та надати можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб'єктів надання такої допомоги.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції в поясненні ув'язненого ОСОБА_1 від 29.08.2019 зазначено про роз'яснення останньому положень ст.63 Конституції України, проте ув'язнений ОСОБА_1 29.08.2019 від надання підпису та пояснень відмовився у присутності трьох співробітників ДУ "БВК №35".
При цьому, у всіх документах, які надавались ув'язненому на ознайомлення, зокрема, на бланках повідомлення щодо місця і часу засідання дисциплінарної комісії на 30.08.2019 о 15:00 год. та заяви про ознайомлення зі змістом ст.135 п.5 КВК України щодо права на користування послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії Державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35" від 29.08.2019, ОСОБА_1 замість особистого підпису про ознайомлення вчинено запис "Пеховский вор".
Відповідно, доводи апелянта про те, що розгляд питання про притягнення його до відповідальності на засіданні дисциплінарній комісії був проведений з порушенням права останнього на захист є безпідставними.
Також, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що оскаржувана постанова від 30.08.2019 не видана позивачу протягом трьох робочих днів із зазначенням можливості та порядку її оскарження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що мала місце відмова позивача від зазначення особистого підпису на документах та вчинення останнім запису "Пеховский Вор", які надавались ОСОБА_1 співробітниками державної установи Білоцерківська виправна колонія (№35)" для ознайомлення, зокрема з постановою про поміщення ув'язненого до карцеру від 30.08.2019.
Окрім того, апелянт стверджує, що відповідачем у порушення статті 62 Конституції України, положень Закону України "Про попереднє ув'язнення", абзацу 8 п.3 розділу 1 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 №1769/5, щодо позивача застосовано заходи стягнення у вигляді поміщення в карцер, який на території Білоцерківської виправної колонії (№35) для утримання не засуджених осіб, відсутній.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому оскаржив дії начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35" Поночовного Євгенія Володимировича та Першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Добровольського Валентина Миколайовича з поміщення та утримання ОСОБА_1 з 09.06.2018 у державній установі "Білоцерківська виправна колонія № 35", з тих підстав, що на момент переміщення ув'язненого ОСОБА_1 з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до державної установи "Білоцерківська виправна колонія №35", останній не мав статусу засудженого, адже вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2017 у справі №756/16332/15, яким позивача визнано винним у вчиненні частини інкримінованих злочинів, не набрав законної сили.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 у справі №320/695/19, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 було залишено без змін, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 у справі №320/695/19 набрало законної сили 29.01.2020.
Судом під час розгляду справи №320/695/19 встановлено, що 15.08.2018 слідчим суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" уточнюючої заяви адвоката Костенка Вадима Павловича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 про незаконне перебування у місцях позбавлення волі та негайне звільнення, прийнято ухвалу у справі №357/9368/18, якою уточнюючу заяву задоволено частково, зобов'язано начальника Державної установи "Київський слідчий ізолятор" забезпечити невідкладне судово-медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_1 та доручено начальнику Шевченківського районного відділу поліції м. Києва провести дослідження фактів, викладених в заяві адвоката Костенка Вадима Павловича в інтересах обвинуваченого від 13.08.2018, в іншій частині уточнюючої заяви відмовлено.
Відповідно до змісту зазначеної ухвали слідчого судді, визнано законним переведення обвинуваченого ОСОБА_1 09.08.2018 до слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська ВК (№35)". Зазначена ухвала суду набрала законної сили 22.08.2018.
Судом у справі №320/695/19 встановлена наявність рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2019 у справі №640/2265/19, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання незаконним рішення від 08.08.2018 про переведення ув'язненого ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Отже, зазначеними рішеннями суду визнано законним переведення обвинуваченого ОСОБА_1 09.08.2019 до слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська ВК (№35)".
Враховуючи наявність рішень Київського окружного адміністративного суду у справі №320/695/19 та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2019 у справі №640/2265/19, суд першої інстанції вірно застосував положення частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, та обґрунтовано вважав, що зазначені в судових рішеннях обставини мають силу преюдиції.
Крім того, Генеральною прокуратурою України при розгляді звернення позивача щодо можливих порушень прав позивача як ув'язненого не встановлено порушень прав позивача як ув'язненої особи. Встановлено, що рішення про переведення ОСОБА_1 до дільниці СІЗО при виправній колонії прийнято керівництвом Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації у зв'язку з вчиненням позивачем та іншими обвинуваченими дій, що дезорганізовують роботу слідчого ізолятору та масових заворушень, а також виявлення заборонених предметів, у тому числі комп'ютерної техніки, колюче-ріжучих предметів, вибухових пакетів тощо.
Щодо посилань апелянта, що він не має статусу засудженого, то колегія суддів зазначає, що положеннями пункту 6.1 глави 6 розділу Правил VIII передбачено, що порядок застосування заходів стягнення до ув'язнених, такий як і до засуджених та визначається статтями 14, 15 Закону України "Про попереднє ув'язнення" та статтями 54, 67-69, 130-135 КВК.
Колегія суддів враховує, що у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Руслан Яковенко проти України" від 04 червня 2015 року, яке набуло статусу остаточного 04 вересня 2015 року, Суд зауважує, що, "починаючи з дати постановлення вироку, навіть якщо лише судом першої інстанції, підсудний перебуває під вартою "після засудження компетентним судом" у розумінні підпункту "а" пункту 1 статті 5 Конвенції. У такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання.
При цьому, згідно ч.1 ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, на засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили, розповсюджується дія даного Закону України "Про попереднє ув'язнення", що свідчить про правомірність застосування відповідачем положень вказаного Закону при прийнятті оскаржуваної постанови.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем при прийнятті спірної постанови було дотримано вимоги статті 15 Закону України "Про попереднє ув'язнення", процедуру та порядок накладення дисциплінарного стягнення, встановлений статтями 134-135 КВК України, а оскаржуване рішення прийнято за наявності підстав для її прийняття, за наявності у відповідача повноважень на її прийняття.
Щодо твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неправомірність розгляду його позовної заяви в порядку спрощеного провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 2,3 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч.4 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, перелік справ, які повинні бути розглянуті за правилами загального позовного провадження, є виключним, натомість законодавець залишає за судом право самостійно визначати порядок розгляду справ, не зазначених в ч.4 ст. 12 КАС України, відповідно до п.10 ч.6 ст.12 КАС України.
Окрім того, апелянт стверджує, що розгляд справи здійснено незаконним складом суду, а у задоволенні заяви позивача про відвід судді Кушнової А.О. від розгляду справи було необґрунтовано відмовлено.
При цьому, слід звернути увагу, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Колегія суддів зауважує, що з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної, суб'єктної та територіальної юрисдикції та у складі, визначеному законом.
Також, згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими».
Пунктами 3 та 4 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ; суд - суддя адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу одноособово, колегія суддів, інший визначений цим Кодексом склад адміністративного суду.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2019 визначено головуючого суддю Кушнову А.О. для розгляду справи № 320/6723/19, зміни складу суду не здійснювалось.
Отже, рішення суду першої інстанції прийняте повноважним складом суду.
При цьому, суд першої інстанції розглянув заяву про відвід зазначеної судді з дотриманням вимог статей 36, 40 КАС та ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 20.01.2020 у задоволенні заяви про відвід судді Кушнової А.О. відмовлено у зв'язку з відсутністю обставин, які викликають сумнів у неупередженості чи об'єктивності судді при розгляді справи.
Щодо решти тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ч.7 ст.78 КАС України, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, а визначені ч.3 ст.317 КАС України обов'язкові підстави для скасування судового рішення в разі порушення норм процесуального права, в даному випадку відсутні.
Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви та не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Крім того, судова колегія зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: