Справа № 640/1461/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
11 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 20.09.2016 р. № 1912-17, податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 р. № 6225-13,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління юстиції Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив суд визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.06.2015 № 6225-17 та податкову вимогу № 1912-17 від 20.09.2016.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України та зазначає про протиправність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 11.06.2016 № 6225-17, оскільки його транспортний засіб не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2015 році. Одночасно позивач вказує, що нарахування зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2015 рік суперечить принципам стабільності, зазначає, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким введено в дію транспортний податок, прийнятий 28.12.2014, то застосування його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Також позивач зазначив, що ним не отримано податкове повідомлення-рішення тоді як про його існування він дізнався після відповідного запиту адвоката від 11.12.2018. Оскільки податкове повідомлення-рішення позивачем не отримано, то не може вважатися узгодженою сума податкового зобов'язання, і підстави для виставлення податкової вимоги № 1912-17 від 20.09.2016 відсутні.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2020 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 11.06.2015 р. № 6225-17. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві № 1912-17 від 20.09.2016.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовною заявою, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. Також апелянт зазначає, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком, а тому оскаржувані рішення винесені відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано. Також вказує на те, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником легкового автомобіля марки INFINITI М 37, номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'єм двигуна 3696 см3 свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2 , видане УДАІ в м. Києві - 08.11.2012.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві форми "Ф" від 11.06.2015 № 6225-17, згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн. за 2015 рік.
Податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015 № 6225-17 було направлене позивачу поштою за адресою: АДРЕСА_1 з повідомленням про вручення, яке повернулось відповідачу з відміткою поштового відділення «причина повернення: за закінченням строку зберігання».
20.09.2016 відповідачем винесено податкову вимогу за формою "Ф" від 20.09.2016 № 1912-17, згідно з якої визначено податковий борг позивача у розмірі 25000 грн.
Також відповідачем в порядку ст. 89 Податкового кодексу України винесено рішення від 20.09.2016 про опис майна позивача у податкову заставу.
В листопаді 2018 позивачу при зверненні до Сервісного центра МВС з метою продажу вказаного автомобіля, було відмовлено у наданні послуги, у зв'язку з тим, що його автомобіль марки INFINITI М 37 перебуває у податковій заставі.
З листа відповідача від 21.12.2018 за №126-15-17-03-24, який ним отриманий 05.01.2019 на адвокатський запит від 11.12.2018 №326 позивач дізнався, що станом на 20.09.2016 згідно даних інтегрованих карток інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу обліковується податковий борг за платежем 18011001 (транспортний податок з фізичних осіб, який виник на підставі податкового повідомлення - рішення від 11.06.2015 № 6225-17 у сумі 25000 грн.
Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся до суду із позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку. Рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 57 цією Конституції.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок - транспортний податок. Закон України від 28.12.2014 №71-VIII набрав чинності з 01.01.2015.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - ПК України) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування згідно з пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
Згідно з п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до п. 10.2 ст. 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.
Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов'язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до положень п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з п. 2.1 ст. 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд в постановах від 16.10.2019 №П/811/1934/17, від 24.09.2019 №803/1101/17, від 19.05.2020 р. у справі № 826/23122/15.
Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік, а тому податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015 № 6225-17 про визначення та нарахування позивачеві податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000 грн, а також податкової вимоги № 1912-17 від 20.09.2016, яка є похідною.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовною заявою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду першої інстанції подано заяву про поновлення строку для звернення до суду із позовною заявою, яка обґрунтована тим, що позивач є власником автомобіля Infiniti М37 Hi-tech 2012 року випуску, об'ємом двигуна 3696 куб.см.
В листопаді 2018 року позивач вирішив продати свій автомобіль, проте Сервісним центром МВС в укладенні договору купівлі-продажу ТЗ було усно відмовлено у зв'язку із тим, що 31.10.2016 р. ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві була зареєстрована податкова застава на майно (автомобіль Infiniti М37 Hi-tech 2012), складено акт опису майна позивача.
Отже, лише станом на листопад 2018 року позивачу стало відомо, що його автомобіль Infiniti М37 Hi-tech 2012 перебуває у податковій заставі.
Позивач звернувся за правовою допомогою до АО «Національна колегія адвокатів» про що 29.11.2018 р. було укладено договір про надання правової/правничої допомоги № 236/18.
Відповіддю ГУ ДФС у м.Києві від 21.12.2018 р. № 126-15-17-03-24, яка була отримана позивачем 05.01.2019 р. на адвокатський запит від 11.12.2018 р. № 326 (вх. ГУ ДФС у м.Києві від 17.12.2018 р. № 2369/Адв) представнику позивача адвокату Волковій О.О. було повідомлено, що станом на 20.09.2016 р. у платника податків ОСОБА_1 згідно даних інтегрованих карток, інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу, обліковувався податковий борг за платежем 18011001 (транспортний податок з фізичних осіб), який виник на підставі несплати податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 р. № 6225-13 на суму 25 000,00 грн.
Також з відповіді ГУ ДФС у м.Києві від 21.12.2018 р. вказано, що відповідно до ст. 59 ПК України, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві сформовано та направлено податкову вимогу від 20.09.2016 р. № 1912-17, рішення про опис майна у податкову заставу від 20.09.2016 р. № 418, які направлено поштою та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення повернулися до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві 04.11.2016 р. з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 26.10.2016 р. за № 270/ТЗ було складено акт опису майна.
Згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 цієї статті).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3).
Отже, особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів протягом шести місяців з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на те, що податковим органом не надано належного доказу повідомлення позивача про прийняте рішення, беручи до уваги те, що про існування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 р. № 6225-13 на суму 25 000,00 грн, податкову вимогу від 20.09.2016 р. № 1912-17 позивач дізнався тільки 05.01.2019 р. з відповіді ГУ ДФС у м.Києві від 21.12.2018 р. № 126-15-17-03-24, яка була отримана 05.01.2019 р. у відповідь на адвокатський запит від 11.12.2018 р. № 326, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк