14 вересня 2020 р. Справа № 520/1498/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., повний текст складено 27.03.2020 по справі №520/1498/2020
за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 24 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.07.2019 № 88;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), порання (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 24 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.07.2019 № 88.
Зобов'язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), порання (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та надіслати рішення про призначення допомоги уповноваженому органу для видання наказу про її виплату.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у зв'язку з тим, що позивача 22.01.1998 звільнено зі строкової військової служби та з 01.01.2012 під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи безстроково внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСВК № 626897 серія 10 ААА від 20 грудня 2011 року), то права на отримання одноразової грошової допомоги у особи, яка проходила та була звільнена зі строкової військової служби, та інвалідність якої встановлено понад три місяці після звільнення зі служби взагалі не виникає.
Представник позивача надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі № 520/11846/18, що набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 з 20.05.1997 по 22.01.1998 перебував на військовій строковій службі, що підтверджується довідкою Нововодолазького районного військового комісаріату від 14.02.2000 № 25.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 401/10 від 30.12.1997 ВЛК 1120 ОВГ, на підставі ст. 20-6 гр. 1 наказу МО України № 2 від 1994 року, ОСОБА_2 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено годним у воєнний час. За результатами медичного огляду ОСОБА_2 , йому було встановлено діагноз: дебільність легкого ступеню, не пов'язана з проходженням військової служби. Свідоцтво затверджено Постановою 14 військово-лікарської комісії за підписом Голови військово-лікарської комісії від 15.01.1998.
Відповідно до довідки Нововодолазького районного військового комісаріату від 14.02.2000 № 25, ОСОБА_2 був звільнений в запас 22.01.1998 на підставі свідоцтва про хворобу № 401/10 від 30.12.1997.
У результаті захворювання, ОСОБА_2 з 28.01.1998 перебуває на “Д” обліку при Нововодолазькому психіатричному кабінеті з діагнозом “Профшизофренія” Р 20.8.
На підставі рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 12.05.2006, ОСОБА_2 було визнано недієздатним, встановлено за ним опіку та призначено опікуном матір - ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії № 319 від 21.04.2008, Постанова ВВК 1120 ОВГ від 30.12.1991 стосовно причинного зв'язку по свідоцтву про хворобу № 401/10 від 30.12.1997 була відмінена. Захворювання з діагнозом “Дебільність легкого ступеня”, по якому ОСОБА_2 був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, частково придатним у воєнний час, яке в наступному визнано профшизофренією, було визнано - ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 040472 серія ХАР-03 ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 626897 серія 10 ААА від 20.12.2011 ОСОБА_2 , встановлена II група інвалідності, пов'язана з проходженням військової служби з 01.01.2012 безстроково.
Позивачем через Нововодолазький РВК Харківської області було подано заяву щодо призначення одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності ОСОБА_2 . До заяви було додано наступні документи: копія довідки до акта огляду МСЕК (№ 626897 серія 10 ААА) щодо встановлення інвалідності, копія військового білету ОСОБА_2 , копія довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого № 030139, копія свідоцтва про хворобу № 401/10, копія рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 травня 2006 року, копія витягу з протоколу засідання ЦВЛК (протокол № 319 від 21.05.2008), копія довіреності від 16.04.2018 (зареєстрована в реєстрі № 621), копія паспорту та коду ОСОБА_1 , копія паспорту та коду ОСОБА_2 .
Харківський обласний військовий комісаріат своїм листом від 23.07.2018 №/2170/ВСЗ повідомив позивача про те, що заявником не подано документи, які є підставою для складання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та направлення його до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, а саме: документ, що свідчить, що інвалідність настала під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з строкової військової служби. В результаті цього, ІНФОРМАЦІЯ_1 не було направлено пакет документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для вирішення останнім питання щодо призначення або не призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що позивачем оскаржено вказану відповідь у Харківському окружному адміністративному суді, яким було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов'язано останнього направити висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України для вирішення питання щодо можливості виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги на розгляд Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги Департаменту фінансів Міністерства оборони України (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 по справі № 520/11846/18, залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.10.2019 № 2510/ВСЗ позивача повідомлено, що за вихідним листом ІНФОРМАЦІЯ_2 № 247/ОГД від 18.06.2019 документи стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 були оформлені та надіслані на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України для вирішення питання призначення або відмови в призначенні одноразової грошової допомоги.
05.07.2019 Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум розглянула подані документи, та дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги громадянину ОСОБА_2 (п. 24). Рішення було оформлено протоколом від 05.07.2019 № 88.
Відмова в призначенні одноразової грошової допомоги полягала у тому, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Зазначений висновок обґрунтований посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа № 1-7/99).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовної вимоги щодо визнання противоправним пункту 24 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.07.2019 № 88 та наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закону України №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі ст. 1-2 Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно з ч.1 ст. 16 Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок).
Такий Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Відповідно до ст. 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.
В ході апеляційного розгляду встановлено, що Міністерство оборони України відмовило у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги з підстав відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги через те, що на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що вперше позивачу встановлено другу групу інвалідності 09.12.2004, відповідно до довідки МСЕК серія ХАР-03 № 040472. При цьому позивача визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, не пов'язаного з проходженням військової служби. Оскільки вперше позивачу була встановлена інвалідність внаслідок захворювання, яке не пов'язано із проходженням служби, він і не отримав права на одержання відповідних виплат.
Так, позивач отримав право на виплату одноразової грошової допомоги 21.04.2008 (у зв'язку із прийняттям протоколу Центральної військово-лікарської комісії № 319) та 23.12.2010 отримав нову довідку МСЕК, якою йому було встановлено інвалідність II групи у зв'язку із захворюванням, що пов'язане із проходженням військової служби, застосуванню до спірних відносин підлягає законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права, а саме Закон № 2011-XII в редакції, що була чинною до 01.01.2014, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача у оскаржуваному рішенні.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що права на отримання одноразової грошової допомоги у особи, яка проходила та була звільнена зі строкової військової служби, та інвалідність якої встановлено понад три місяці після звільнення зі служби взагалі не виникає, є необґрунтованими, оскільки такі обставини не зазначались як підстави для відмови позивачу в призначенні допомоги у оскаржуваному рішенні, що свідчить про недотримання відповідачем принципу юридичної визначеності у спірних правовідносинах. При цьому також є помилковими посилання відповідача на рішення Верховного суду, оскільки спірні правовідносини не є тотожними із вказаними у зазначених рішеннях.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання противоправним пункту 24 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.07.2019 № 88 та наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів звертає увагу, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд на підставі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Отже, в даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), порання (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Проте з урахуванням вимог чинного на сьогодні Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 25 грудня 2013 року № 975, відповідач як розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею. Тобто, відповідач не здійснює виплату такої допомоги, а тому у задоволенні цієї частини позовних вимог судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні.
При цьому на виконання вимог ст. 9 КАС України суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та з урахуванням приписів п. 13 Порядку зобов'язав відповідача надіслати рішення про призначення допомоги позивачу уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги.
Також суд керується приписами ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом якої у разі визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Щодо посилань відповідача на наявність дискреції у межах спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13.04.2018 визначає, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
У судовій практиці такі теоретичні положення реалізовано Верховним Судом у постанові по справі № 1640/2594/18 від 06.03.2019.
Верховний Суд прийшов до висновку, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант їх поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов держорган зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відповідачем реалізовано дискреційні повноваження щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги із зазначенням вичерпного переліку підстав для відмови у такому призначенні в оскаржуваному рішенні, при цьому судом встановлено протиправність висновків відповідача, що обґрунтовували спірне рішення, що свідчить про відсутність дискреції відповідача за наслідками перегляду такого рішення у судовому порядку.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку у даній справі.
З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визначе, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права
Керуючись ст. ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 по справі № 520/1498/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова