08 вересня 2020 р.Справа № 520/1801/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Котеньов О.Г., м. Харків) від 18.03.2020 року по справі № 520/1801/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в перерахунку пенсії виходячи з 70% грошового забезпечення з 01.01.2018; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенси, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2018 та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати позивачу пенсію у розмірі 86% грошового забезпечення з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 однією сумою; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі 86% грошового забезпечення з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 однією сумою; зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018, згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 без урахування постанови КМУ № 649 від 22.08.2018.
В обґрунтування позову зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, пенсія призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в розмірі 86% грошового забезпечення. з 01.01.2018 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців відповідачем було здійснено перерахунок пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення. Також відповідачем після проведеного перерахунку виплачувалось позивачу 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 та 75% суми підвищення пенсії визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року. На думку позивача, відповідачем при перерахунку його пенсії відповідно до постанови № 103 безпідставно знижено основний розмір його пенсії з 86% до 70 %, а також протиправно поетапно проводиться виплата підвищення до його пенсії, у зв'язку із чим, він звернувся до суду за захистом своїм прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивачу з 86% до 70% грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії позивачу, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум однією сумою.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії позивачу за рахунок виплати з 05.03.2019 року по 04.09.2019 року 75% відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити позивачу пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року, з 05.03.2019 року по 04.09.2019 року однією сумою.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при перерахунку пенсії жодним чином не порушило права позивача на пенсійне забезпечення щодо визначення та обчислення розміру пенсії, оскільки керувалось виключно положеннями діючого законодавства.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, пенсія призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в розмірі 86% грошового забезпечення.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, відповідачем з 01.01.2018 року було здійснено перерахунок пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення, у редакції частини другої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" чинної на час перерахунку пенсії.
Також відповідачем після проведеного перерахунку виплачувалось позивачу 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 та 75% суми підвищення пенсії визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо перерахунку позивачу основного розміру пенсії з 86% до 70 % відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 року, а також виплати лише 75% суми підвищення пенсії визначеного станом на 01.03.2018 року з 05.03.2019 року по 04.09.2019 року.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).
З урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки не оскаржується жодною із сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
З приводу заявлених позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивачу з 86% до 70% грошового забезпечення та зобов'язання здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії позивачу, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум однією сумою, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разу повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХП від 09.04.1992 (далі - Закону України № 2262-ХІІ).
Згідно зі ст. 13 Закону України № 2262-ХП (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року № 1166-VII внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри « 80» замінено цифрами « 70».
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про зміну встановленого Законом максимального розміру пенсії після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Аналізуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що положення статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70% від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Тобто, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася після призначення пенсії позивачу та не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.01.2018 року.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що пенсію позивачу було призначено у розмірі 86 % грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що внесені зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо розміру пенсії стосуються порядку призначення пенсії військовослужбовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-420а13, та в постановах Верховного Суду від 03.03.2018р. у справі № 175/1665/17 та від 24.04.2018р. у справі № 686/12623/17.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018 виходячи із відсоткового розміру грошового забезпечення, яке отримував позивач до проведення перерахунку, а саме 86 %.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправного обмеження належної позивачу пенсії максимальним розміром 70% грошового забезпечення, а тому рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим.
З приводу задоволених позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії позивачу за рахунок виплати з 05.03.2019 року по 04.09.2019 року 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року, з 05.03.2019 року по 04.09.2019 року однією сумою, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону України № 2262-ХІІ, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Згідно із ч.4 ст.63 Закону України № 2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Таким чином, Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсій військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв'язку зі зміною грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, що узгоджується з повноваженнями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Зазначені положення Закону № 1774-VIII набрали чинності з 1 січня 2017 року та рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними), не визнавались.
При цьому колегія суддів враховує, що у пункті 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
У пункті 2.2 цього ж Рішення Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
У Рішенні від 02.03.1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.
Отже, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", пунктом 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Відповідно до пункту 2 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України, виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 року у справі № 826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року №45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до частини другої статті 255 КАС України, рішення суду набрало законної сили 05.03.2019 року.
Згідно ч.2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відповідно ч. 1 ст. 325 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Таким чином, пункти 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб" втратили чинність з 05.03.2019 року, як того вимагає ч.2 ст. 265 КАС України.
При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №826/3858/18 Верховний Суд у постанові від 12.11.2019, серед іншого вказав на те, що зміст статей 51, 52, 55, 63 Закону №2262-ХІІ свідчить про наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати.
Відтак, із набранням законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18 позивач має право на отримання пенсійних виплат у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, починаючи з 05.03.2019.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 17.06.2020 року по справі № 2540/2873/18, яка в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача в частині зменшення розміру пенсії позивачу за рахунок виплати з 05.03.2019 року 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 05.03.2019 року.
При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині обмеження датою 04.09.2019 року задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зменшення розміру пенсії позивачу за рахунок виплати 75 відсотків суми підвищення пенсії та зобов'язання провести перерахунок та виплату позивачу 100 відсотків суми підвищення пенсії не підлягає апеляційному перегляду, оскільки не оскаржується жодною із сторін.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду в оскаржуваній частині прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року по справі №520/1801/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 14.09.2020 року