Справа № 201/5079/19
Провадження № 2/201/1306/2020
10 вересня 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Разумняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення та визнання договорів дарування недійсними, -
05 грудня 2018 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення та визнання договорів дарування недійсними.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 01 серпня 2014 року, позивач уклала зі своїм сином ОСОБА_3 договори дарування домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:184:0077. На підставі вказаних договорів було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_3 . Зазначені домоволодіння та земельна ділянка позивачу належали як спадщина, яку вона отримала після смерті її батька ОСОБА_4 на підставі додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 04 грудня 2003 року Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 4-4909, зареєстрованого у КП «Дніпропетровське міжміське БТІ» 24 грудня 2013 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 568822, виданого 09 лютого 2008 року Дніпропетровською міською радою Дніпропетровської області. Позивач зазначає, що дані договори дарування сторонами були укладені фіктивно, без будь-якого наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами. Тобто фактично це було фальшиве дарування майна без наміру передати право власності на нього синові позивачки, яке було здійснено з метою приховати майно від кредиторів позивачки. Приводом для побоювання звернення стягнення на майно стала дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася за участю позивачки 19 листопада 2013 року, під час якої їй було завдано значних тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент їх заподіяння (політравма, відкрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, рана м'яких тканин голови, закритий перелом двох кісток голені зі зміщенням відломків), що спричинило порушення функцій та розладу здоров'я, поєднаних зі стійкою втратою працездатності у період з листопада 2013 року до липня 2014 року. У липні 2014 року до позивача звернувся представник страхової компанії «Дніпроінмед», який повідомив щодо необхідності відшкодування нею шляхом регресу відшкодованої зазначеною компанією страхової виплати другому учаснику ДТП у сумі понад 84 тис. грн. Досудове розслідування та судові тяжби з цього приводу продовжувалися до квітня 2015 року. Через знаходження позивача у безпорадному стані, вона не мала можливості працювати, не отримувала ніякого доходу, адже ще тривав час хвороби та реабілітації, то була погроза, що страхова компанія «Дніпроінмед» могла стягнути з неї борг за рахунок належних їй домоволодіння та земельної ділянки. Тому з метою захисту, забезпечення належних умов щодо проживання її та її матері, а також збереження її власного майна від ймовірних посягань кредиторів, позивач вимушена була прийняти рішення щодо фіктивної передачі будинку та земельної ділянки своєму синові ОСОБА_3 за договорами дарування, та вони домовилися з сином, що укладають фіктивний договір дарування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та фіктивний договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 210100000:03:184:0077 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження цього майна від можливих посягань страхової компанії. Позивач вважає що укладені договори є недійсними, тому як при їх укладанні сторони не мали наміру здійснювати перехід права власності, були укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами. Крім того після укладання даних договорів обдарований так і не прийняв дарунок, в домоволодінні продовжувала проживати мати позивачки, обдарований не користувався даним домоволодінням, не вступив в його управління, не сплачував будь-яких коштів за його утримання, не опікувався ним, не вчинював жодної дії, які має вчинювати власник, якому належить нерухоме майно та земельна ділянка. Враховуючи викладене, позивач просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3 на момент своєї смерті не прийняв дарунок за договором дарування домоволодіння серії НАА № 692357 від 01 серпня 2014 року та не набув право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт, що ОСОБА_3 на момент своєї смерті не прийняв дарунок за Договором дарування земельної ділянки серії НАА № 692358 від 01 серпня 2014 року та не набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:184:0077 за адресою: АДРЕСА_1 ; та просила визнати недійсними договори дарування, а саме договір дарування серії НАА № 692357 від 01 серпня 2014 року домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; договір дарування серії НАА № 692358 від 01 серпня 2014 року земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:184:0077, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на задоволенні позовних вимог, при цьому позивач пояснила суду, що при укладанні оспорюваних договорів вона с сином оговорювали, що через декілька років, після того, як будуть врегульовано спіру з СК «Дніпроінмед» з приводу відшкодування страхових виплат, вони розірвуть укладені договори. Також позивач зазначила, що на неї, а не на обдарованого, як домовласника, була оформлена у 2015-2017 роках житлова субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. 06 жовтня 2018 року син позивачки (обдарований) ОСОБА_3 трагічно загинув, що стало причиною неможливості розірвання укладених договорів в позасудовому порядку. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 , належним чином завірена копія якого додається до цієї позовної заяви. На момент загибелі ОСОБА_3 так і не виконав умови договорів дарування щодо прийняття у дарунок домоволодіння - будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу також свідчило про фіктивність укладених договорів. Таким чином, право власності на вказане майно у ОСОБА_3 так і не виникло. А тому фактично вищезазначені будинок та земельна ділянка продовжують увесь час належати на праві приватної власності позивачу. 19 жовтня 2018 року позивачка звернулася до Першої державної дніпровської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 . Батько загиблого - ОСОБА_6 теж звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини після ОСОБА_3 на користь позивача. Також про бажання отримати спадщину після
ОСОБА_3 заявила відповідач - колишня дружина померлого (перебували у шлюбі з 16 лютого 2018 року) ОСОБА_2 , яка заявила про намір прийняти спадщину після смерті сина позивачки в розмірі 1/3 частина. Також позивач зазначила, що 02 жовтня 2018 року її син, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Соборного районного у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області заяву про розірвання шлюбу. На час подання зазначеної заяви її син ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 вже спільно не проживали. Вважає, що укладені договори є недійсними за ознакою їх фіктивності, тому як фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а правові наслідки не настали, тому як жодна із сторін правочину не вчинила дій, направлених на його виконання.
Відповідач в своєму відзиві та в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, пояснила, що є вдовою після смерті ОСОБА_3 , після смерті якого звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Вважає що укладені договори дарування є дійсними, тому як дарунок був прийнятий, так як обдарований отримав ключі і технічні документи на домоволодіння та земельну ділянку. При цьому зазначає що дійсно, в будинку вони з чоловіком не проживали, так як там постійно проживала бабуся її чоловіка та мати позивачки. Також зазначає, що всі документи на майно зберігаються у позивача. Вважає, що укладені договори відповідали внутрішній волі сторін, договори є дійсними, а тому, в позові просила відмовити в повному обсязі. Крім того, просила врахувати те, що позивачем був пропущений строк позовної давності для подачі позову про визнання недійсними договорів, тому як з моменту їх укладання минуло п'ять років на час подачі позову.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що є бабусею померлого ОСОБА_3 , та матір'ю позивача, яка є власником домоволодіння та земельної ділянки, які вони отримала у спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 . Домоволодіння раніше належала дідам, прадідам і батькам ОСОБА_4 , які збудували даний будинок. Відповідач перебувала у шлюбі з померлим ОСОБА_3 , але незадовго до його загибелі вони вирішили розірвати шлюбні відносини і звернулися до РАГС з заявою про розірвання шлюбу. Цьому завадила трагічна смерть ОСОБА_3 . До смерті вони разом вже тривалий час не проживали. Договори дарування були укладені фіктивно, з метою запобігти зверненню на майно позивачки, тому як вони потрапила до ДТП, внаслідок якої була вірогідність звернення стягнення на її майно з метою стягнення страхових виплат на користь постраждалої сторони. Для запобігання можливого стягнення на майно, домоволодіння, її донька ОСОБА_5 - позивач, та її син ОСОБА_3 вирішили оформити фіктивний договір дарування домоволодіння та земельної ділянки, але при цьому фактичним власником залишалася позивач, тому як вона вчинювала всі дії щодо управління, утримання будинку, сплачувала всі витрати щодо його утримання, приймала рішення щодо необхідності ремонтних робіт, несли весь тягар по сплаті комунальних витрат. Обдарований ОСОБА_3 не користувався даним будинком, не проживав в ньому, лише пригодив у гості, власником себе він не визнавав, тому як розумів , що реальним власником є його мати, а договір вчинений був без наміру створення правових наслідків. Про домовленість позивачки з обдарованим про переоформлення домоволодіння та земельної ділянки на нього їй було відомо, так як вони разом це вирішували.
Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що ОСОБА_3 є його сином та сином позивачки. Він трагічно загинув 06 жовтня 2018 року. Він є колишнім чоловіком позивачки, але знаходиться з нею в добрих стосунках. Через те, що позивачка потрапила в ДТП, в результаті якого була завдана матеріальна шкода іншому учаснику та існувала можливість звернення стягнення на її майно, вона з сином вирішили оформити будинок та земельну ділянку, які їй належали, на сина. ОСОБА_3 ніколи не вважав даний дарунок своєю власністю, не користувався ними, не проживав в ньому та не утримував ані будинок ані землю. Відносився до цього майна як і раніше, вважав його власністю своєї матері. Договори були фіктивними, без наміру створення правових наслідків, лише з метою ухилення від матеріальної відповідальності, яка могла настати в результаті ДТП.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що знайома і з позивачем і з відповідачем. Загиблого ОСОБА_3 знала з дитинства. Він одружився в 2018 р., але з його слів їй відомо що бажав розлучитися. В 2013 р. позивачка потрапила в ДТП, в результаті чого вона з сином вирішили переоформити домоволодіння АДРЕСА_1 на сина. Син жив в квартирі неподалік від будинку разом з дружиною. В будинку жила бабуся ОСОБА_3 та позивачка, яка і була реальним власником даного будинку та несла всі витрати по його утриманню. Загиблий не вважав своєю власністю даний будинок, не претендував на нього.
Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що є троюрідним братом ОСОБА_3 . Йому відомо про обставини оформлення домоволодіння АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 . Це сталося внаслідок ДТП в яе потрапила позивач. Незважаючи на те, що ОСОБА_3 був власником домоволодіння, він себе таким не вважав, а вважав що цей будинок належить його матері.
Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що власником будинку АДРЕСА_1 є позивач. Йому відомо що через ДТП, яка сталася за участю позивачки, вона вирішила оформити даний будинок на свого сина ОСОБА_3 , який згодом загинув, щоб на будинок не було звернуте стягнення. Після оформлення на нього будинку ОСОБА_3 не став вважати себе його власником. В будинку жила мати позивача і бабуся ОСОБА_3 . Сам обдарований жив в квартирі разом з дружиною.
Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково, виходячи з наступного.
Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину від 04 грудня 2003 року, виданого державним нотаріусом Першої ДНК позивачу належав житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії державного акту про право власності на землю позивачу також належала земельна ділянка площею 0,096 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Згідно копії договору дарування домоволодіння від 01 серпня 2014 року ОСОБА_5 , дарувальник, передала безоплатно у власність, а ОСОБА_3 , обдарований, прийняв безоплатно у власність (в дар) належне дарувальнику домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 . Сторони оцінили цей дар у сумі 236400,00 грн.
Відповідно до копії договору дарування земельної ділянки від 01 серпня 2014 року ОСОБА_5 , дарувальник, передала безоплатно у власність, а ОСОБА_3 , обдарований, прийняв безоплатно у власність (в дар) належну дарувальнику земельну ділянку площею 0,096 га, розташовану по АДРЕСА_1 . Сторони оцінили цей дар у сумі 664951,15 грн.
Згідно копії свідоцтва про смерть, виданого 06 жовтня 2018 року, серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, виданого 16 лютого 2018 року, ОСОБА_3 був одружений з ОСОБА_11 .
Згідно копій медичних довідок, копій виписки із медичної картки амбулаторно хворого № 25244 ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом - «сросшийся 2х лодыжечный перелом левой голени после накостного металлоостеосинтеза». Дана травма була отримана позивачем 19 листопада 2013 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за її участю.
Як вбачається із копії позовної заяви від ПАТ «Страхова компанія Дніпроінмед» до ОСОБА_5 , до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 09.10.2014 р. був поданий позов про стягнення з ОСОБА_5 сум страхового відшкодування на загальну суму 41073,34 грн., за яким 17 жовтня 2014 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було відкрито провадження у справі № 201/13411/14-ц.
Згідно копії заяви про призначення житлової субсидії, поданої від імені ОСОБА_5 22 вересня 2015 року, позивач зверталася до управління праці та соціального захисту населення з проханням призначити субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, які надаються за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 42).
Відповідно до повідомлення про надання субсидій №№ 055605 за заявою ОСОБА_5 було призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 43-46).
Згідно копій квитанцій про сплату комунальних платежів за утримання домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , платежі сплачувалися від імені ОСОБА_5 (а.с. 47-48).
Суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову виходячи з наступного.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як встановлено в ході розгляду справи, предметом доказування в даному конкретному випадку фіктивність договорів дарування, що були укладені між позивачем та ОСОБА_3 01 серпня 2014 року, а також події, обставини та умови, що зумовили укладення даного договору.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.
За таких обставин, щодо інших доводів учасників справи, що не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин, судом оцінки не надано.
Щодо заявлених позовних вимог, то суд виходив з такого.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Як було встановлено в ході розгляду справи, оспорювані договори дарування домоволодіння та земельної ділянки були укладені сторонами з метою ухилення позивачем від наслідків, які могли виникнути внаслідок розгляду цивільного спору в справі № 201/13411/14-ц, за позовом ПАТ «Дніпроінмед» до ОСОБА_5 про стягнення суми страхового відшкодування.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц, де вказано про «неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначені постанови Верховного Суду України, від правових висновків у яких висловила намір відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не містять узагальнюючих висновків щодо правильності застосування згаданих норм матеріального права. У постановах вказано, що справи вирішено всупереч процесуального закону та зроблені висновки про неможливість ухвалити законні й обґрунтовані рішення через невиконання судами попередніх інстанцій процесуальних дій. Зокрема, суди під час вирішення спорів не встановили обставин, що мають значення для справ, не надали їм юридичної оцінки, не дослідили та не надали оцінки всім доказам, наданим сторонам, що виключає можливість відступу від такої позиції, яка визначає обсяг зобов'язань суду щодо ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1, відчужуючи належні йому на праві власності будинок і земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_1, своїм синам - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був обізнаний про наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2012 року, що набрав законної сили, яким стягнуто, в тому числі, з нього на користь ТОВ "Банк Фамільний" 580 849,84 грн. правильно вважали, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.
Крім того, з'ясувавши, що при укладенні 27 грудня 2012 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчиненіна перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1, суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.»
Виходячи зі змісту ст.ст. 203,717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Судом встановлено, що дійсно перед укладанням оспорюваних договорів позивач потрапила в дорожньо-транспортну пригоду, наслідком якої стало подання до позивача позову про стягнення страхового відшкодування іншому учаснику.
При цьому в ході розгляду справи позивач постійно зазначала про відсутність в неї намірів дарувати домоволодіння та земельну ділянку.
Наведене свідчить, про наявність фіктивного правочину який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Згідно з пунктом 14 Договору дарування домоволодіння серії НАА № 692357
від 01.08.2014 право власності Обдаровуваного на дарунок (будинок за адресою:
АДРЕСА_1 ) виникає з моменту його прийняття. Сторони домовилися, що під передачею домоволодіння за цим договором слід вважати його символічну передачу - отримання Обдаровуваним ключів від домоволодіння та технічного паспорту на нього.
Згідно з пунктом 14 Договору дарування земельної ділянки серії НАА
№ 692358 від 01.08.2014 право власності Обдаровуваного на дарунок (земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:184:0077 за адресою:
АДРЕСА_1 ) виникає з моменту його прийняття. Сторони домовилися, що під передачею земельної ділянки за цим договором слід вважати її символічну передачу - отримання Обдаровуваним технічної документації на цю земельну ділянку. Дані обставини підтверджуються належним чином завіреними копіями вказаних договорів, які додаються до цієї позовної заяви.
Проте слід дійти до висновку, що ОСОБА_3 у дійсності не мав жодного наміру приймати вказане майно у дарунок. Тому ним не було виконано умови зазначених договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, а саме - обдаровуваний не отримав вищевказані належним чином оформлені договори дарування домоволодіння та земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, а також ключі від домоволодіння, технічний паспорт на нього та технічну документацію на земельну ділянку. Також він не користувався домоволодінням та земельною ділянкою. Дана обставина повністю підтверджується наявними у позивача ключами від вказаного домоволодіння, технічним паспортом на нього та технічною документацією на земельну ділянку.
Крім того, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживали та проживають ОСОБА_5 (з дати народження - 1963 року) та її мати - ОСОБА_7 (з дати одруження - 1961 року), користуються домоволодінням та присадибною земельною ділянкою, сплачують своїми власними коштами платежі за комунальні послуги. Дана обставина підтверджується належним чином завіреними копіями квитанцій про оплату комунальних послуг за 2016-2018 роки.
Враховуючи вищенаведене, слід дійти до висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині визнання договорів дарування недійсними, оскільки останні були укладені сторонами фіктивно.
Що стосується позовної вимоги про встановлення фактів що ОСОБА_3 на момент своєї смерті не прийняв дарунок за договором дарування домоволодіння серії НАА № 692357 від 01 серпня 2014 року та не набув право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та встановлення факту, що ОСОБА_3 на момент своєї смерті не прийняв дарунок за Договором дарування земельної ділянки серії НАА № 692358 від 01 серпня 2014 року та не набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:184:0077 за адресою: АДРЕСА_1 , слід зазначити, що при визнанні недійсними договорів дарування, з підстав, викладених позивачем у своєму позові, додаткового встановлення таких фактів, яких просить позивач, не потребується, а тому, у задоволенні вимог у цій частині слід відмовити.
Стосовно заявленої відповідачем вимоги про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому, трирічний строк на звернення до суду із позовом позивачем порушено не було.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволенні частково, з відповідача слід стягнути судовий збір у сумі 768,4 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. ст. 4, 10, 11, 61, 88, 174, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення та визнання договорів дарування недійсними - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір серії НАА №692357 від 01 серпня 2014 року, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дудіною О.С. дарування домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним договір серії НАА №692358 від 01 серпня 2014 року, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дудіною О.С. дарування земельної ділянки, кадастровий номер - 1210100000:03:184:0077, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений останньою судовий збір у сумі 768,40 грн.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев