ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 вересня 2020 року м. Київ №320/6279/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 22933548), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене в листах відповідача від 19.09.2019 року та 04.10.2019 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 пенсію за віком, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії з 26.08.2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 був переданий на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва за підсудністю.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2020 року, по справі №320/6279/19 визначена суддя Вєкуа Н.Г.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Позовні вимоги мотивовано тим, що враховуючи, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить жодної норми щодо не призначення пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та враховуючи, що в силу ст. 5 ч. 2 тільки цим Законом визначається коло осіб, що мають право на пенсію у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», немає жодних сумнівів, що інші закони не можуть виключати з загальної кількості осіб, що мають право на пенсію у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в тому числі і тих, хто проживає за кордоном. Отже, враховуючи як національне так і міжнародне законодавство та судову практику, які не місять жодної норми щодо обмеження виплати пенсії по факту місця проживання особи, то і відпали усі підстави для обмеження пенсійних виплат позивачу - громадянину України, якого позбавили належному йому майна - пенсії. Також, позивачем наголошено, що твердження відповідача, що відсутність міжнародної угоди між Україною та Ізраїлем забороняє відповідачу призначити пенсію Позивача є незаконним та дискримінаційним, а тому не має братись судом до уваги.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено право на отримання пенсій особам, які не проживають на території України та щодо яких не встановлено інформацію щодо громадянства. Відповідачем зазначено, що в порушення норм чинного законодавства, при зверненні представника ОСОБА_1 не було пред'явлено паспорт або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання та вік (в оригіналі), документи подано пенсіонером не особисто, тому органом ПФУ було прийнято рішення про відмову у поновленні виплаті пенсії. Щодо компенсації позивачеві втрати частини доходу. То відповідачем зазначено, що в даному випадку має місце спір про право на пенсію. Цей дохід має бути нарахований тільки після набрання чинності відповідного рішення суду, а отже управління ПФУ не порушило строків виконання такого рішення, передбаченого Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України (копія закордонного паспорту громадянина України НОМЕР_2 ) та в матеріалах справи не має даних про те, що позивачем припинено громадянство України у відповідності з вимогами Закону України «Про громадянство України».
07.10.1999 року Позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Перед виїздом за кордон Позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .
З досягненням необхідного віку та з метою призначення пенсії за віком позивач через свого представника 26.08.2019 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просив Пенсійний Фонд визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю.
Пенсійний фонд України листом №22907/М-11 від 06.09.2019 направив заяву про призначення пенсії позивачу з доданими документами, необхідними для призначення пенсії до Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області.
16 серпня 2019 року представник позивача направив безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області особисту заяву Позивача про призначення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.
Листом від 19.09.2019 №1055/М-05 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило позивачів у призначанні пенсії з тих підстав, що на теперішній час для призначення пенсії за віком потрібно надати документ, що підтверджує на день оформлення пенсії реєстрацію або фактичне місце проживання позивача в межах України.
В подальшому, листом відповідача від 04.10.2019 №1253/М-01 позивача повідомлено, що його заява була розглянута ГУ ПФУ у Київській області, відповідь на яку було надано листом від 19.09.2019.
Позивач вважаючи відмову відповідача у призначенні пенсії за віком противоправною та такою, що порушує конституційні права на пенсійне забезпечення, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Таким чином, спір між сторонами виник з підстав фактичної відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні позивачеві пенсії за віком, як особі, яка проживає за кордоном.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Європейський суд з прав людини у п. 51 рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 02.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).
Отже, громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.
Згідно із ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
В ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно із абз. 3 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 42 цього Закону.
Згідно із ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до ст. 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення-встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений Закон України визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
В ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Як свідчать матеріали справи, по суті заяви позивача про призначення пенсії йому було відмовлено листом ГУ ПФУ у Київській області від 19.09.2019 №1055/М-05, в той час, як лист від 04.10.2019 №1253/М-01 носить лише інформаційний характер та не є рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене в листах відповідача від 19.09.2019 року та 04.10.2019 року підлягають задоволенню частково, а саме, шляхом визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладеного в листі відповідача від 19.09.2019, оскільки саме вказаним листом позивачеві і було відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 пенсію за віком, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії з 26.08.2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів, то така вимога є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення пенсійного віку та наявності страхового стажу, проте, відмова відповідача не містить висновків щодо наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, не містить висновків щодо повноти поданих документів необхідних для призначення пенсії та визначення її розміру, тощо, у зв'язку чим, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд дійшов висновку про необхідність відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №127/2126/17.
Проте, частиною 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, а в даному випадку пенсія позивачу не нараховувалася. Відтак, позовна вимога про виплату пенсії за віком з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів не підлягає задоволенню.
Даного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08 серпня 2019 року у справі №426/7157/16-а.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене в листі Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.09.2019 №1055/М-05.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 серпня 2019 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за її результатом рішення.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа