14 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1583/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 27.02.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 6525481000:02:001:0428;
- зобов'язати Григорівську сільську раду Чаплинського району Херсонської області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 27.02.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 6525481000:02:001:0428 з прийняттям відповідного рішення;
- стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн.;
- встановити судовий контроль за виконання рішення суду шляхом зобов'язання Григорівську сільську раду подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом місяця із дня набрання судовим рішенням законної сили.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 27.02.2020 р. звернувся до Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області із заявою про одержання безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої у селі Григорівка Чаплинського району Херсонської області, разом із графічними матеріалами бажаного її місця розташування, згідно отриманої від відповідача публічної інформації та проханням надати дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 14.04.2020 року на засіданні депутатів Григорівської сільради VII скликання ХL позачергової сесії вирішувалось питання «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою (за межами населених пунктів)», за результатами проведеного засідання сесії вищезазначений проект рішення під час депутатського голосування не підтриманий. Станом на день звернення до суду, клопотання позивача на пленарному засіданні не розглянуто у зв'язку із чим позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 19.06.2020 року по справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (письмове провадження).
06.07.2020 року відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позовних вимог заперечував, посилаючись, що позовну заяву у даній справі прийнято на захист порушеного цивільного права щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, що свідчить про приватноправовий характер, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Також зазначив, що згідно протоколу пленарного засідання 40 сесії Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області сьомого скликання від 14.04.2020 року прийнято рішення, яким зобов'язано земельний відділ провести ряд заходів щодо встановлення власників посівів на земельних ділянках на які претендують особи. Відповідно до Акту обстеження земельної ділянки комунальної власності загальною площею 7,3819 га, кадастровий номер 6525481000:02:001:0428 підтверджено факт обробки та наявності посівів та прийнято рішення щодо встановлення осіб, які самовільно та самоуправно обробляють вказану земельну ділянку. Крім того, зазначено, що триває процес встановлення власників посівів та наявності у них правоустановчих документів на користування зазначеною вище земельною ділянкою та наявності розробленого проекту землеустрою. У зв'язку із чим відповідач не міг прийняти рішення щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки до вчинення питання щодо наявності інших проектів землеустрою (схем землеустрою), що свідчило б про невідповідність місця розташування об'єкта та встановлення власників посів с/г культур. У зв'язку із чим просить закрити провадження по справі.
Ухвалою від 07.09.2020 року відмовлено в закритті провадження у справі.
Дослідивши наявні документи та матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено: 27.02.2020 р. звернувся до Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області із заявою про одержання безоплатно у власність земельної ділянки в розмірі 2 га, розташованої у селі Григорівка Чаплинського району Херсонської області, разом із графічними матеріалами бажаного її місця розташування, згідно отрманої від відповідача публічної інформації та проханням надати дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
15.04.2020 року листом Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області позивачу повідомлено, що заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розглянуто на засіданні ХL сесії VII скликання Григорівської сільської ради, за результатами розгляду заяву проект рішення під час депутатського голосування не підтриманий. Також даним листом позивачу рекомендовано звернутись повторно із відповідним клопотанням до Григорівської сільської ради для розгляду вищезазначеної заяви по суті, додавши матеріали визначені в частині 6 ст.118 Земельного Кодексу України.
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю відповідачів щодо недотримання порядку і строку розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, позивач звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, а саме, щодо дотримання порядку і строку розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, суд зазначає наступне: ст. 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Частинами 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.3 ст. 123 Земельного Кодексу України орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання громадян з питань відведення земельних ділянок у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Аналізуючи вказане, суд приходить до висновку, що ст. 118 Земельного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а ст. 123 передбачений строк розгляду клопотання.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з клопотанням 27.02.2020 року, що також не заперечувалось відповідачем у відзиві, а питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки винесене на розгляд відповідачем 14.04.2020 року, однак без прийняття мотивованого рішення, що вказує на порушення відповідачем місячного строку встановленого законодавством, а також на бездіяльність останнього.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 року № 826/8860/16.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (надалі - Закон) сільський, селищний, міський голова скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально- економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання, забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань. Відповідно до ч. 5 ст. 42 цього Закону міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.
Крім того, у відзиві відповідач зазначає, що вказане питання не вирішено у зв'язку із тим, що триває процес встановлення власників посівів та наявності у них правоустановчих документів на користування земельною ділянкою 6525481000:02:001:0428 та наявності розробленого проекту землеустрою, однак належних та допустимих доказів цього не надав.
Також, у листі від 15.04.2020 року Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області позивачу рекомендовано звернутись повторно із відповідним клопотанням до Григорівської сільської ради для розгляду вищезазначеної заяви по суті, додавши матеріали визначені в частині 6 ст.118 Земельного Кодексу України.
Однак, матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою з дотриманням норм ч.6 ст. 118 ЗК України.
Так, відповідачем суду не надано доказів розгляду вказаного клопотання від 27.02.2020 року із прийняттям мотивованого рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.
На підставі вказаного суд робить висновок, що відповідачем порушено вимоги 118, 122, 123 Земельного Кодексу, ст. 42 Закону, а саме, допущено протиправну бездіяльність щодо недотриманням порядку і строку розгляду клопотання ОСОБА_1 від 27.02.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 6525481000:02:001:0428, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач не надав суду доказів на підтвердження обґрунтованих підстав для не розгляду клопотання позивача від 27.02.2020 року у передбачений законом строк, та не надав достатньо належних та допустимих доказів щодо підтвердження правомірності своїх дій.
У зв'язку з цим, суд, аналізуючи викладене приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018р. по справі № 826/856/18.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як видно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру позивачем надано до суду: договір про надання правничої допомоги №25-05/20 від 25.05.2020 р., акт № 1 прийому передачі виконаних послуг від 10.06.2020 року, прибутковий касовий ордер № 3 від 05.06.2020 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 05.06.2020 р. на суму 9000 грн.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018р. у справі №826/856/18.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінюючи доводи касаційної скарги Верховний Суд у вказаній вище справі вказав, що за змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Представником позивача надані докази, які у частковій мірі відображають факт надання позивачу послуг з професійної правничої допомоги та оплату таких послуг в сумі 9000 грн. Так, згідно акту виконаних робіт вартість послуг склала 9000 грн. (який поданий згідно заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу):
1. зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи, консультація та узгодження правової позиції щодо захисту його прав при оскарженні рішення сільради (1 година ) - 1000 грн.;
2. правовий аналіз наданих клієнтом документів та роз'яснення клієнту земельного законодавства щодо процедури надання дозволу на розробку проекту землеустрою (1 година) - 1000 грн.;
3. пошук та аналіз актуальної судової практики по земельних спорах, в тому числі правових висновків Верховного суду та судової практики Європейського суду по земельних спорах (1 година) - 1000 грн.;
4. складання позовної заяви та підготовка додатків (2 години) - 2000 грн.;
5. складання відповіді на відзив та спростування доказів (2 години) - 2000 грн.;
6. участь в судовому засіданні (2 години) - 2000 грн.
Відтак, загальна вартість послуг складає 9000,00 грн.
Дослідивши поданий розрахунок, суд частково з ним погоджується та вважає, що послуги за №№ 2, 3 по суті стосуються консультації клієнта щодо захисту його прав, порушених спірним рішенням, тому є похідними від послуги № 1 та не можуть рахуватися окремо. Відтак, суд не враховує окремо послуги №№ 2, 3 на суму 2000,00 грн. у загальну вартість наданих позивачу послуг.
Окремо слід зауважити, що позовна заява за своєю суттю та формою є аналогічною попереднім позовним заявам, які перебувають та перебували у провадженні Херсонського окружного адміністративного суду, за виключенням реквізитів оскаржуваних рішень та земельних ділянок, а отже сума за складання позовної заяви (2000 грн.) не є співмірною та підлягає зменшенню до 1000 грн.
Крім того, суд зазначає, що відповіді на відзив позивачем не подавалась, а отже компенсація за відповідь на відзив (2000,00 грн.) стягненню не підлягає.
Щодо обґрунтованості та пропорційності до предмета спору розміру витрат на професійну правничу допомогу та участі у судовому засіданні, суд звертає увагу, що предметом спору є надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (в порядку письмового провадження), без проведення судового засідання, що само собою виключає витрати на участь у судовому засіданні у розмірі -2000,00 грн.
Відтак, враховуючи наведені норми та встановлені судом обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а саме в розмірі 2000 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області (75240, Херсонська область, с.Григорівка, вул. Пушкіна, 20, код ЄДРПОУ 04402445) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 27.02.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 6525481000:02:001:0428.
Зобов'язати Григорівську сільську раду Чаплинського району Херсонської області (75240, Херсонська область, с.Григорівка, вул. Пушкіна, 20, код ЄДРПОУ 04402445) повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) від 27.02.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 6525481000:02:001:0428 з прийняттям відповідного рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Григорівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області (75240, Херсонська область, с.Григорівка, вул. Пушкіна, 20, код ЄДРПОУ 04402445) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі грн.) грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Д.К. Василяка
кат. 109020100