Справа № 500/659/20
09 вересня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Мандзія О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Порплиці Т.В.
представника відповідача Чайківська М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головнjuj управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПC у Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить: скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Ф" від 21.12.2019 року №0169574-5404-1915, №0169573-5404-1915, №0169571-5404-1915.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 12.09.2018 року став власником об'єкта нерухомого майна нежитлової нерухомості - приміщення адмінбудинку з виробничими приміщеннями і спорудами, загальною площею 7311,10 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Даний об'єкт 27.12.2018 року зазнав поділу на три окремих, без зміни цільового призначення будівель, об'єкта нерухомого майна: загальною площею 1328,28 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 4458,20 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 1524,90 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .
Належне позивачу нерухоме майно відноситься до класу "Будівлі промислові" та згідно з пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також, згідно з рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №389 від 20.06.2017 року ставка податку в 2018 році для об'єктів нежитлової нерухомості, до яких відносяться і об'єкти нерухомого майна позивача, становила 0%. Відтак, відповідачем безпідставно сформовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення 21.12.2019 року, чим не дотримано і пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, відповідно до якого такі надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
За таких обставин, позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення протиправним та такими, які підлягають скасуванню, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 11.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
На виконання вимог вказаної ухвали, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області 24.03.2020 року подано до суду відзив на позов (а.с.15-19). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 21.12.2019 року нараховано відповідно до інформації в системі "Податковий блок. Облік платежів" розділу "Реєстр об'єктів житлової нерухомості", про володіння ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями: з 12.09.2018 року площею 7311,10 кв.м - податковим повідомленням-рішенням №0169574-5404-1915 на суму 68048,06 грн. (3 місяці), з 27.12.2018 року площею 4458,20 кв.м - податковим повідомленням-рішенням №0169573-5404-1915 на суму 13831,57 грн. (1 місяць), з 27.12.2018 року площею 1328,28 кв.м - податковим повідомленням-рішенням №0169571-5404-1915 на суму 4120,12 грн. (1 місяць). Такі податкові повідомлення-рішення винесені позивачу за наслідками перерахунку грошових зобов'язань за його заявою, що спростовує посилання на порушення пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України.
Як самостійно стверджує позивач, належні йому об'єкти нерухомого майна є будівлями промисловості, ставка податку для яких згідно з рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області "Про внесення змін до п.3, п.5 рішення №389 XX сесії 20.06.2017 року "Про встановлення місцевих податків та зборів на території Великобірківської селищної ради на 2018 рік" №479 від 12.12.2017 року становить 1% розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування. Однак, позивач не є юридично особою, а тому не звільняється від оподаткування на підставі пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, як і немає доказів використання об'єктів нерухомого майна для виготовлення промислової продукції. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На адресу суду 09.0.92020 року надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, з мотивів викладених у позові (а.с.1-5), з урахуванням аргументів відхилення наведених відповідачем у відзиві заперечень (а.с.95-97).
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав наведених у відзиві (а.с.15-19), просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Наголосив, що застосування пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі фактичного використання власником об'єкта (будівлі промисловості) цієї будівлі як об'єкт промисловості у виробництві, а не в інших цілях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець, видами діяльності якого є: 25.11 виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, 25.12 виробництво металевих дверей і вікон, 25.61 оброблення металів та нанесення покриття на метали, 25.62 механічне оброблення металевих виробів, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.67).
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.26-33), ОСОБА_1 з 12.09.2018 року по 27.12.2018 року на праві приватної власності належав об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості - приміщення адмінбудинку з виробничими приміщеннями і спорудами, загальною площею 7311,10 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний об'єкт 27.12.2018 року було поділено на три окремих, які належали на праві приватно власності ОСОБА_1 :
з 27.12.2018 року по 03.02.2020 року об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості - адміністративно-складські та виробничі приміщення і споруди, загальною площею 1328,28 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
з 27.12.2018 року об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості - приміщення адмінбудинку з виробничими приміщеннями і спорудами, загальною площею 4458,20 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;
з 27.12.2018 року по 29.12.2018 року об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості - виробничі приміщення, загальною площею 1524,90 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 .
Головним управлінням ДФС у Тернопільській області, правонаступником якого є відповідач, 27.06.2019 року винесено податкове повідомлення рішення №0137098-5408-1915, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 90730,75 грн. (а.с.87).
Позивач 09.12.2019 року подав до контролюючого органу заява про перерахунок грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.89), в результаті чого, на підставі інформації в системі "Податковий блок. Облік платежів" розділу "Реєстр об'єктів житлової нерухомості" про володіння нежитловими приміщеннями (а.с.24-25), Головним управлінням ДПС у Тернопільській області 21.12.2019 року винесено наступні податкові повідомлення-рішення:
№0169574-5404-1915, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 68048,06 грн. (3 місяці володіння об'єктом площею 7311,10 кв.м) (а.с.7);
№0169573-5404-1915, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 13831,57 грн. (1 місяць володіння об'єктом площею 4458,20 кв.м) (а.с.8);
№0169571-5404-1915, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 4120,12 грн. (1 місяць володіння об'єктом площею 1328,28 кв.м) (а.с.9).
Не погодившись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій та актів відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України).
У пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
За приписами пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
У разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності (пп.266.8.1 п.266.8 ст.266 ПК України).
Положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії, " 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
З матеріалів справи видно та не заперечується сторонами, належні позивачу на праві приватної власності об'єкти нерухомого майна нежитлової нерухомості - адміністративно-складські та виробничі приміщення і споруди призначені для промислового виробництва і належить до категорії промислових будівель (1251), що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Будівлі, що використовуються або зареєстровані для декількох призначень повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинне бути визначене таким чином: - обчислюється відсоткове є співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використання до відповідного класифікаційного угруповання.
Відсоткове співвідношення приміщень чітко дає визначити належні позивачу об'єкти нерухомого майна як "столярний цех" та "ремонтна майстерня з складом".
Враховуючи те, що Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 є частиною чинного законодавства України та призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні, то він може застосовуватися для визначення статусу нежитлового приміщення, будівлі або споруди.
ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №822/2624/16, яку суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України.
Що стосується твердження відповідача про можливість застосування пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, тоді як позивач не є юридично особою, то суд приходить до переконання про помилковість таких, з огляду на наступне.
Відповідно до п.30.1 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПК України).
Суд вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості" лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб'єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Зазначена правова позиція викладена судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, видами діяльності якого є: 25.11 виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, 25.12 виробництво металевих дверей і вікон, 25.61 оброблення металів та нанесення покриття на метали, 25.62 механічне оброблення металевих виробів.
Так, основним видом економічної діяльності позивача є саме виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якому відповідає і цільове призначення належного йому нерухомого майна нежитлової нерухомості з виробничими потужностями для виготовлення промислової продукції.
Згідно ч.1 ст.320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Водночас, фізична особа-підприємець не може бути власником нерухомого майна, а придбання, спорудження, будівництво такого майна та операції з передачі права власності на таке майно фізичною особою-підприємцем можуть здійснюватись виключно як фізичною особою, з огляду на відсутність у чинному законодавстві норм про відокремленість майна фізичної особи-підприємця від майна фізичної особи.
Про функціональне ж призначення належного позивачу на праві власності нерухомого майна нежитлової нерухомості та використання в господарській діяльності свідчить і придбання земельної ділянки, розділеної в подальшому на три окремих, для обслуговування зазначених об'єктів нерухомості з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України.
Щодо використання придбаного майна у промисловому виробництві суд відзначає, що податковими повідомленнями - рішеннями №0169573-5404-1915, №0169571-5404-1915, визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які власнику нежитлової нерухомості з 27.12.2018 року, а тому режим використання вищевказаних приміщень в 2 останні робочі дні 2018 року не є визначальною умовою у даній справі та належно обґрунтованою підставою для нарахування податку.
Вказане свідчить про недобросовісність та не розсудливість прийняття відповідачем оскаржених рішень в залежності від організації промислового виробництва позивачем в короткі строки, після набуття права власності на нерухомість.
Що стосується посилань позивача на те що, згідно з рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №389 від 20.06.2017 року ставка податку в 2018 році для об'єктів нежитлової нерухомості, до яких відносяться і його об'єкти нерухомого майна, становила 0%, то такі не відповідають змісту вказаного рішення та є неспроможними з огляду на внесення змін до п.3, п.5 рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, де ставка податку на будівлі промисловості для фізичних осіб визначена 1% розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування.
З приводу не дотримання відповідачем вимог пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК, то слід відзначити, що скориставшись правом, визначеним у пп.266.7.3 п.266.7 ст.266 ПУ України, ОСОБА_1 подав до контролюючого органу заява про перерахунок грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в результаті чого йому 21.12.2019 року були винесенні нові податкові повідомлення-рішення №0169574-5404-1915, №0169573-5404-1915, №0169571-5404-1915 від 21.12.2019 року, а первинне податкове повідомлення-рішення від 27.06.2019 року повідомлення рішення №0137098-5408-1915 вважається скасованим (відкликаним).
При цьому, суд враховує, що Законом України від 07.12.2017 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" було доповнено п.266.10 ст.266 ПК України пп.266.10.3., відповідно до якого податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених п.102.1 ст.102 цього Кодексу, тобто не пізніше закінчення 1095 дня.
Однак, встановлені обставини справи свідчать про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця та використання в межах його господарської діяльності належних йому на праві приватної власності об'єктів нерухомого майна нежитлової нерухомості, призначених для промислового виробництва і віднесених до категорії промислових будівель, а відтак наявні достатні та необхідні правові підстави для застосування у спірних правовідносинах положень пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
З огляду на викладене, оскільки вищезазначені нежитлові об'єкти і силу приписів пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд приходить до висновку про невідповідність оскаржуваних податкових-повідомлень, якими визначено податкові зобов'язання по вказаному платежу за 2018 рік, критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже такі є протиправними та підлягають скасуванню.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних рішень.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 860,00 грн. згідно квитанції №0.0.164.2813458.1 від 10.03.2020 року (а.с.6).
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати проитиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Ф" Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21.12.2019 року №0169574-5404-1915, №0169573-5404-1915, №0169571-5404-1915.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області сплачений ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 860 грн. згідно квитанції № 0.0.164.2813458.1 від 10.03.2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 вересня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 місцезнаходження/місце проживання АДРЕСА_2 ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1
відповідач:
-Головне управління ДПС у Тернопільській області місцезнаходження/місце проживання вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003 ЄДРПОУ/РНОКПП 43142763;
Головуючий суддя Мандзій О.П.