Справа № 420/4555/20
04 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., представника позивача - адвоката Вальчука І.О., представника відповідача - Коломійчук І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Одеської області, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 26489 гривень 90 копійок;
2) стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 26489 гривень 90 копійок;
3) стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при її звільненні з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, що складає 6460 гривень 95 копійок;
4) допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 06 травня 2001 року по 30 квітня 2020 року вона безперервно працювала в органах прокуратури України на посадах помічника та старшого помічника Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, прокурора відділу прокуратури Луганської області, старшого прокурора прокуратури міста Алчевська Луганської області, прокурора прокуратури міста Одеси, прокурора та старшого прокурора прокуратури Одеської області. Наказом прокурора Одеської області №735к від 14 квітня 2016 року призначена на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Одеської області. Наказом прокурора Одеської області №780к від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.
Позивач вказала, що відповідно до абзацу 2 резолютивної частини наказу, відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні їй виплати при звільненні.
Фактично розрахунок з ОСОБА_1 проведено не у день звільнення - 30 квітня 2020 року, а лише 05 травня 2020 року. При цьому, позивачу не виплачена вихідна допомога.
Позивач зазначила, що із системного аналізу норм Закону України «Про прокуратуру» та Кодексу законів про працю України вбачається, що нормами передбачений виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим, наведеними нормами не встановлено таких обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні.
Аналізуючи зміст пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (розірвання власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників та пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), можна дійти висновку, що підстави, зазначені в наведених нормах є тотожними.
Враховуючи наведене, позивач має право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.
Фактично частковий розрахунок із ОСОБА_1 прокуратурою Одеської області проведений лише 05 травня 2020 року.
При цьому, всупереч вимогам статті 44 Кодексу Законів про працю України, позивачу не виплачена вихідна допомога.
Згідно довідки, виданої відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Одеської області, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року за останні 2 місяці складає 26489 гривень 90 копійок, середньоденна заробітна плата складає 1292 гривні 19 копійок.
Позивач вважала, що їй належить до сплати: вихідна допомога при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 26489 гривень 90 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку при її звільненні з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, тобто за 5 днів, із розрахунку 1292 гривні 19 копійок за день, а всього 6460 гривень 95 копійок. Разом до сплати належить 32950 гривень 85 копійок.
Ухвалою від 02.06.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 20 липня 2020 року о 14:00 год.
Підготовче засідання, призначене на 20.07.2020 року на 14:00 год., відкладено на 10.08.2020 року на 14:00 год. у зв'язку із знаходженням судді-доповідача по справі у відпустці.
Ухвалою від 10.08.2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 27 серпня 2020 року о 14 год. 00 хв.
Ухвалою від 27.08.2020 року встановлено позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної шляхом сплати судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - до 02 вересня 2020 року.
У зв'язку з встановленням позивачу строку для усунення недоліків позову у судовому засіданні 27.08.2020 року оголошено перерву до 04.09.2020 року до 10:30 год.
У судове засідання, призначене на 04 вересня 2020 року на 10:30 год., з'явилися представник позивача та представник відповідача.
Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та вважав його необґрунтованим. 22.06.2020 року представник відповідача надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно з нормами ст. 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру».
Законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі за текстом - Закон № 113-ІХ) норми статті 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» та Закон №113-ІХ.
Згідно з вимогами пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
При цьому, перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом №1697-VII.
Таким чином, аналізуючи текст наказу прокуратури області від 29.04.2020 за № 780к про звільнення позивачки з посади прокурора відділу та органів прокуратури необхідно зазначити, що він не містить посилань на норми пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, як на підставу її звільнення, оскільки до спірних правовідносин застосовуються норми лише спеціального Закону, якими є Закони № 1697-VII та № 113-ІХ.
При цьому, положення статті 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Разом з цим, відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 означеного Закону не передбачена.
Отже, норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.
Норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ (в частині підстав звільнення прокурорів та особливостей застосування до них положень окремих статей КЗпП України) є чинними та вони підлягають обов'язковому виконанню.
Відповідач зазначив, що позивачку звільнено з органів прокуратури на підставі наказу прокурора області від 29.04.2020 року за № 780к з 30.04.2020 року.
З наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена 30.04.2020 та прокуратурою області до Державної казначейської служби України в Одеській області 04.05.2020 за №578 було направлено платіжне доручення для перерахування грошових коштів на її картковий рахунок в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
При цьому, позивачці нараховано 114037,36 грн. (компенсація невикористаних відпусток, лікарняні) та виплачено після утримання обов'язкових податків та зборів на картковий рахунок, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль» - 92066,32 гривень.
Безпосередньо в прокуратурі області каса для видачі готівки відсутня, у зв'язку з чим, для замовлення через казначейську службу грошових коштів потрібен певний час.
Отже, враховуючи відсутність каси в прокуратурі області, як державного органу, обслуговування якого здійснюється державною казначейською службою, тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки вихідної допомоги при звільненні.
Відповідач вказав, що заробітну плату позивачкою отримано у повному обсязі, заборгованість з боку відповідача відсутня.
Відповідно до частини першої статті 89 Закону №1697-VІІ фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так, станом на 30.04.2020 на рахунку прокуратури Одеської області по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» залишок коштів складав 12314,54 грн.
Згідно пункту 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а відповідно до п.4 зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних І бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних І коштів.
Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Згідно кошторису доходів та видатків прокуратури області на 2020 рік зі змінами, на травень 2020 року було передбачено асигнування по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в розмірі, достатньому до сплати. Вказані кошти 04.05.2020 надійшли на рахунок відкритий в ГУ ДКСУ.
Оскільки згідно статті 48 Бюджетного кодексу України, прокуратура області не мала можливості зареєструвати бюджетні зобов'язання 30.04.2020, платіжне доручення було підготовлене 04.05.2020 року.
Відповідач вважає безпідставними твердження ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь середнього заробітку за період затримки розрахунку, оскільки виплата вихідної допомоги їй Законом України №1697-VII не передбачена, а тому, не підлягає також задоволенню і похідна її вимога про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги при звільненні через те, що з боку прокуратури області, як відповідача у цій справі, не вчинялося неправомірних дій щодо затримки цього розрахунку.
Отже, чинним законодавством не передбачено стягнення з прокуратури області на користь позивачки як вихідної допомоги так і середнього заробітку за період затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги при звільненні.
Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06 травня 2001 року по 30 квітня 2020 року безперервно працювала в органах прокуратури України на посадах помічника та старшого помічника Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, прокурора відділу прокуратури Луганської області, старшого прокурора прокуратури міста Алчевська Луганської області, прокурора прокуратури міста Одеси, прокурора та старшого прокурора прокуратури Одеської області, що підтверджується записами в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 (а.с. 7-12).
Наказом прокурора Одеської області №735к від 14 квітня 2016 року ОСОБА_1 призначена на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Одеської області, що підтверджується записом № 25 у трудовій книжці позивача (а.с.11).
Наказом прокурора Одеської області №780к від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях ті інших заходів примусового характеру прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року (а.с. 13).
З наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена 30.04.2020 року, та прокуратурою області до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області 04.05.2020 за №578 було направлено платіжне доручення для перерахування грошових коштів (розрахунку при звільненні) на її картковий рахунок в АТ «Райффайзен Банк Аваль». Вихідна допомога при звільненні позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. Вказані обставини викладені у листі прокуратури Одеської області від 10.06.2020 року № 18-366вих-20, які позивачем не оспорювалися (а.с.39).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з преамбулою Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Вказаний Закон № 1697-VII на відміну від попереднього Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-XII по іншому регламентує правовідносини щодо проходження служби в органах прокуратури, прийому та звільнення.
Зокрема, ст.46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII встановлювала підстави для звільнення працівників прокуратури. Згідно з вказаною статтею прокурори можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Також встановлені інші підстави для звільнення працівників прокуратури, які не передбачені КЗпП України.
Проте, в новому Законі № 1697-VII міститься розділ VII, якій регламентує питання звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді без посилання на КЗпП України.
Частиною 3 ст.16 Закону № 1697-VII встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Крім того, 25.09.2019 року набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", яким внесені зміни в КЗпП України, зокрема, ст.32 доповнена частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус", та ст.40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1,2 і 3 ст. 49-2, ст. 74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Також ст.51 Закону №1697-VII доповнена частиною п'ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Суд бере до уваги доводи позивача про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Проте, на думку суду, позивач неправильно трактує вказане положення. Так, позивач вважає, що Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників прокуратури у зв'язку зі скороченням штатів, у зв'язку з чим підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи Кодексу Законів про працю України.
Суд вважає, що вказане питання врегульоване спеціальним законодавством, а саме спеціальний закон - Закон №1697-VII не передбачає, не встановлює права працівників прокуратури на вихідну допомогу у разі звільнення за п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру". Оскільки питання звільнення працівників прокуратури відповідно до Закону №1697-VII врегульовано лише вказаним Законом, який не встановлює права працівників прокуратури на отримання вихідної допомоги, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги.
Ст.44 КЗпП України зазначає, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 ст.40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Разом з тим, позивача не було звільнено відповідно до будь-якої з наведених норм КЗпП України, у тому числі на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними та не бере до уваги посилання позивача на тотожність положень п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правовий висновок Верховного Суду у постанові від 31.01.2018 року по справі №820/1119/16 полягає у наступному.
На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII, який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.)
Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами КЗпП України і, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади, зокрема, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст. 36, 38-41КЗпП України, визначена ст.44 КЗпП України.
Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст.46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні.
Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 26489 гривень 90 копійок; та стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 26489 гривень 90 копійок - є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, що складає 6460 гривень 95 копійок, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Сторони не заперечували, що днем звільнення позивача є 30 квітня 2020 року, і саме в цей день відповідач був зобов'язаний провести розрахунок з позивачем.
Однак, розрахунок з позивачем проведено лише 04.05.2020 року.
Отже затримка розрахунку при звільненні тривала з 30.04.2020 року по 04.05.2020 року.
Як вбачається з довідки прокуратури Одеської області, середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням складає 26489,90 грн, а середньоденна заробітна плата складає 1292,19 грн. (а.с. 15).
Вказана у довідці середньоденна заробітна плата розрахована відповідно до Постанови КМ України від 08.02.1995 року № 100, і при її розрахунку враховувалися лише робочі дні останніх двох місяців, що передували звільненню. Так, у лютому 2020 року було 20 робочих днів, а у березні 2020 року - 21 робочий день. Якщо обчислену відповідачем середньомісячну заробітну плату помножити на 2 місяці та поділити на 41 робочий день, то середньоденна заробітна плата складатиме 1292,19 грн, як і зазначено у довідці (26489,90 грн.*2 міс./41 роб.день = 1292,19 грн/день).
При цьому суд враховує, що 1,2,3 травня 2020 року були святковими та вихідними днями. Таким чином, період затримки розрахунку позивача при звільненні складає один робочий день (замість 30 квітня розрахунок проведено на наступний робочий день 4 травня).
Відповідно стягненню на користь позивача підлягає середньоденний заробіток за один робочий день, тобто 1292,19 грн.
При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача про відсутність у нього на рахунку бюджетних коштів за відповідним КЕКВ на день звільнення позивача, оскільки вказана обставина не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Також суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні, а тому і відсутні підстави для її задоволення через відсутність підстав для виплати вихідної допомоги. Позивач неодноразово заперечувала проти такого тлумачення підстав її позовних вимог, наголошуючи, що підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є саме непроведення з нею розрахунку 30.04.2020 року, який фактично проведено 04.05.2020 року.
Таким чином, стягненню з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 підлягає сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1292,19 грн, а не в сумі 6460,95 грн як просила позивач, тому дану вимогу належить задовольнити частково.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Беручи до уваги, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за приписами вищенаведеного п.2 ч.1 ст.371 КАС України.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 840,80 грн сплачено позивачем за вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6460,95 грн.
Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 168,16 грн (840,80 грн / 6460,95 грн х 1292,19 грн = 168,16 грн).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.3 ст.139, ст.ст. 241-246, 293, 295, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Прокуратури Одеської області (адреса: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1292,19 грн. (одна тисяча двісті дев'яносто дві гривні дев'ятнадцять копійок).
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Одеської області (адреса: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 168,16 грн. (сто шістдесят вісім гривень шістнадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 14 вересня 2020 року.
Суддя В.В. Андрухів