справа №1.380.2019.005793
08 вересня 2020 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сакалоша В.М.,
секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Корилкевича Б.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Солонківська сільська рада, відповідач) в якому просив суд:
- визнати бездіяльність та дії відповідача щодо порядку розгляду клопотань про передачу у власність земельної ділянки протиправною;
- зобов'язати відповідача передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,816 га з кадастровим номером 4623683300:03:000:0057 для ведення фермерського господарства.
Ухвалою від 22.12.2019 суд відкрив загальне позовне провадження в адміністративній справі.
Заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтував тим, що відповідач протиправно на його думку, залишав без розгляду звернення про приватизацію землі, мотивуючи такі відмови зміною цільового призначення земельної ділянки. Наголошує, що Розпорядженням представника Президента України у Пустомитівському районі його визнано одноосібним фермером, про що видано Державний Акт.
Відповідач надав відзив на позов. Зазначає, що під час розгляду клопотань позивача діяв в межах своїх повноважень, а спірна земельна ділянка є власністю Солонківської сільської ради, її цільове призначення - для ведення фермерського господарства, проте наразі вона не надана у власність громадянам та не перебуває ні в чиєму користуванні.
28.01.2020 ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, суд перейшов до розгляду справи по суті.
Позивач надав відповіді на відзив. Зазначив, що Державний Акт є дійсним, в свою чергу рішення Пустомитівської районної Ради від 11.05.1992 р. є недійсним оскільки «ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свої дії фактом їхнього виконання», тому на переконання позивача вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Ухвалою від 25.02.2020 суд призначив у справі земельно-технічну експертизу та зупинив провадження у справі до отримання відповідного висновку.
На вирішення експерту було поставлено ряд питань, а саме:
1. Чи існує на даний час правовстановлюючий документ на користування гр. ОСОБА_2 чи фермерським господарством «Рисовський» земельною ділянкою площею 2,816 га з кадастровим номером 4623683300:03:000:0057;
2. Чи зареєстроване згідно чинного законодавства України право власності, право постійного користування, або будь-яке інше речове право на земельну ділянку площею 2,816 га з кадастровим номером 4623683300:03:000:0057;
3.Чи використовує фермерське господарство «Рисовський» на даний час земельну ділянку площею 2,816 га з кадастровим номером 4623683300:03:000:0057;
4. Роз'яснити, чи земельна ділянка ДА 060378 Б та її частини площею 2,816 га з кадастровим номером 4623683300:03:000:0057 отримана з земель державної власності, які відносяться до особливо цінних земель і знаходиться у постійному користуванні ОСОБА_2 та чи є підстави для відмови у її приватизації.
Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз звернувся із проханням про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення експертизи. Зокрема технічної документації на земельну ділянку з кадастровим номером: 4623683300:03:000:0057, площею 2,816 га, яку використовує фермерське господарство «Рисовський» з каталогом координат в СК-63.
Листом від 15.04.2020 суд повідомив сторін, що не є розпорядником запитуваної інформації та зазначив, що їм слід невідкладно направити суду таку інформацію після її отримання в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».
10.06.2020 на адресу суду разом із матеріалами адміністративної справи надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової земельно-технічної експертизи у зв'язку із ненадходженням необхідних для роботи додаткових матеріалів.
В судовому засіданні по розгляду справи ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, просив такі задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши доводи сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з Державним Актом на право користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б №060378 ОСОБА_2 з метою ведення селянського (фермерського) господарства на праві постійного користування було виділено 4,0 га землі.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером: 4623683300:03:000:0057 земельна ділянка площею 2,8160 га відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Дана земельна ділянка знаходиться у комунальній власності, що сторонами не заперечується.
На звернення позивача, листом від 18.02.2019 №411 Солонківська сільська рада повідомила що вищезгадана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності ради та вказала що порядок передачі земель у власність визначено ст. 118, 121 Земельногоь кодексу України.
На заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту приватизації земель фермерського господарства «Рисовський» з кадастровим номером: 4623683300:03:000:0057, листом від 06.09.2019 №2003 відповідач повідомив що означена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності і згідно генерального плану с. Зубра відноситься до земель житлової забудови та не відповідає ст. 118 Земельного кодексу України.
Вважаючи вищезазначені бездіяльність та дії відповідача щодо порядку розгляду його клопотань протиправними, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд керувався таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначено статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство". Так, відповідно до частини 5 вказаної норми громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.
Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті, яка кореспондує зі ст. 32 Земельного кодексу України, членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у поставнові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/17220/17.
Як встановлено судом, згідно затвердженого Генерального плану населеного пункту на території де розміщена земельна ділянка з кадастровим номером: 4623683300:03:000:0057 передбачена територія проектованої садибної забудови (вказане підтверджується викопіюванням з Генерального плану яке наявне в матеріалах справи).
Отже, місце розташування земельної ділянки не відповідає умовам визначеним 7 ст. 118 ЗК України. Доказів протилежного суду не надано. Додатковим підтвердженням вказаного є повідомлення про неможливість надання висновку судової земельно-технічної експертизи від 01.06.2020 №1590.
Щодо покликань позивача на Державний Акт на право користування землею суд бере до уваги наступне.
Європейським Судом з прав людини у 20 жовтня 2011 року (Заява №29979/04) рішенням у справі "Рисовський проти України" встановлено, що 25 листопада 1998 року прокурор Пустомитівського району Львівської області вніс протест на рішення 1992 року про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки. 04 грудня 1998 року районна рада скасувала зазначене рішення на підставі цього протесту та звернулася до прокурора з вимогою ініціювати провадження зі скасування виданого заявникові Державного акта на право користування землею та його реєстрації як фермера. ОСОБА_2 оскаржив це рішення до арбітражного суд Львівської області. 19 грудня 2002 року господарський суд Львівської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 , у подальшому це рішення було залишено без змін судами вищих інстанцій. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову суд зазначив, що 28 січня 1992 року Пустомитівська районна рада прийняла рішення про надання земельних ділянок, вилучених у сільськогосподарського підприємства, для виділення окремим фермерам, його колишнім працівникам. Оскільки ОСОБА_2 не був працівником підприємства, він, на думку суду, не мав права отримувати ділянку з відповідних земель.
Суд також наголошує та бере до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З визначених обставин, наявність Акту не може бути безумовною підставою для передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,816 га з кадастровим номером: 4623683300:03:000:0057, що додатково свідчить про об'єктивність спірного висновку відповідача і відповідно виключає протиправність його дій чи беддіяльності.
При цьому суд зазначає, що з вищевказаного рішення також вбачається, що на підставі наявних суперечливих документів неможливо дійти чіткого висновку, чи має заявник на сьогодні право згідно з національним законодавством на спірну земельну ділянку.
Також суд бере до уваги що згідно відповіді Державного підприємства «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (від 30.07.2020 №427) в його архіві відсутній проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 після затвердження якого було видано державний акт на право постійного користування землею. Крім того відповідно до листа про розгляд звернення ГУ Держгеокадастру у Львівській області (від 21.07.2020 №Р-163/1-704/6-20) вищезгадана технічна документація в місцевому фонді документації із землеустрою при відділі у Пустомитівському районі відсутня.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги не є підставними та обґрунтованими , а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 114, 115, 117, 241, 248, 256, 294, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суддя -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2020.
Суддя В.М. Сакалош