вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" вересня 2020 р. Справа№ 910/921/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Попікової О.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Андрєєв М.А.,
відповідача: Кохно А.О.,
розглянувши апеляційну скаргу
Громадської спілки "Українська асоціація освіти дорослих"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2020
у справі № 910/921/20 (суддя Грехова О.А.)
за позовом Громадської спілки "Українська асоціація освіти дорослих"
до Українського культурного фонду,
про визнання Договору недійсним та стягнення 244.020,00 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 у справі №910/921/20 відмовлено у задоволенні позову Громадської спілки "Українська асоціація освіти дорослих" про: визнання недійсною Додаткової угоди від 24.12.2019 №1 до Договору від 17.10.2019 № 573970 про надання гранту, укладеної між Українським культурним фондом та Громадською спілкою "Українська асоціація освіти дорослих"; стягнення 244.020,00 грн боргу.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів наявності обставин для визнання недійсними оспорюваної угоди відповідно ст. 233 ЦК України, а саме факту вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Оскільки сторони у Додатковій угоді № 1 від 24.12.2019 узгодили суму гранту у розмірі 1.694.226,00 грн, яка визначена на підставі звітів та акта, а доказів узгодження між сторонами іншої суми витрат, понесених позивачем за Договором, матеріали справи не містять, то похідні вимоги про стягнення з відповідача 244.020,00 грн також не підлягають задоволенню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове яким позов задовольнити.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської спілки Українська асоціація освіти дорослих" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 у справі №910/921/20, розгляд справи призначено на 10.08.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 оголошено перерву в судовому засіданні до 09.09.2020.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тяжким обставинам та вкрай невигідним умовам укладення Додаткової угоди № 1 від 24.12.2019 до Договору про надання гранту № 573970 від 17.10.2019, а також безпідставно застосував до спірних правовідносин доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.
У судовому засіданні 09.09.2020 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 09.09.2020 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 17.10.2019 між Українським культурним фондом (далі - фонд, відповідач) та Громадською спілкою "Українська асоціація освіти дорослих" (далі - грантоотримувач, позивач) укладено Договір про надання гранту № 573970 (далі - Договір), за умовами якого фонд надає грантоотримувачу на умовах, визначених цим Договором, грант для реалізації культурного проекту "Школа культурного менеджменту для сектору літератури та видавничої справи малих громад" (далі - проект), опис та мінімальні технічні вимоги до якого наведено у проектній заявці згідно з Додатком № 1 до цього Договору, а грантоотримувач - реалізує проект на умовах, визначених цим Договором.
Грантоотримувач реалізує проект до 08.12.2019 (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору для підтвердження реалізації відповідного етапу проекту грантоотримувач надає фонду проміжний змістовий звіт (додаток № 2) та звіт про використання частини суми гранту (додаток № 3). Днем реалізації відповідного етапу проекту є день підписання фондом проміжного змістового звіту та звіту про використання частини суми гранту.
Згідно з п. 2.4 Договору для підтвердження реалізації проекту в цілому грантоотримувач надає фонду змістовний звіт (додаток № 4) та звіт про використання суми гранту (додаток № 5). Днем реалізації проекту є день підписання фондом змістового звіту, звіту про використання суми гранту та акта про виконання проекту.
Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума гранту становить 1.938.546,00 грн без ПДВ.
Пунктом 3.2 Договору узгоджено, що попередню оплату від загальної суми гранту фонд перераховує у таких розмірах та такі строки: 1.356.982,00 грн без ПДВ не пізніше ніж до 31.10.2019.
Відповідно до п. 3.3 та п. 3.4 Договору фонд перераховує кожну наступну частину попередньої оплати від загальної суми гранту після підписання проміжного змістового звіту та звіту про використання частини суми гранту (у разі необхідності).
Фонд перераховує залишок коштів від загальної суми гранту після підписання змістового звіту та звіту про використання суми гранту.
Пунктом 4.2 Договору визначено, що грантоотримувач зобов'язується, зокрема, не отримувати прибутку від гранту (крім випадків реалізації проектів, пов'язаних із кіновиробництвом) та надавати фонду звіти, передбачені пунктами 3, 4 розділу ІІ цього Договору.
Згідно з п. 4.3 Договору фонд має право ознайомлюватись з первинною документацією, пов'язаною з реалізацією проекту, та вимагати від грантоотримувача будь-які документи, інформацію та пояснення щодо його дій, пов'язаних з виконання цього Договору та реалізацією проекту.
Відповідно до п. 4.4 Договору фонд зобов'язується контролювати порядок виконання цього Договору, дотримання строків, у тому числі проміжних, правильність, обґрунтованість та цільове використання гранту.
Сторони домовились, що фактичні витрати мають відповідати принципам раціонального управління фінансами, бути відображені в бухгалтерському обліку грантоотримувача (чи його партнерів) та відповідати витратам, передбаченим у кошторисі проекту, форму якого наведено у додатку № 6 до цього Договору (п. 7.1 Договору).
Згідно з п. 8.1 Договору грантоотримувач веде належний бухгалтерський облік та звітує перед фондом в процесі реалізації проекту в порядку, передбаченому цим Договором.
Відповідно до п. 8.2 Договору на вимогу фонду грантоотримувач зобов'язаний надати всю необхідну фінансову документацію щодо проекту, зокрема, виписки за рахунками.
Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2019. Зміни до цього Договору вносяться шляхом укладення додаткових договорів (п. 12.1 Договору).
24.12.2019 сторони уклали Додаткову угоду № 1, відповідно до якої погодили внести зміни до пункту 3.1 Договору та викласти його у такій редакції: загальна сума гранту становить 1.694.226,00 грн без ПДВ.
24.12.2019 сторони склали та підписали Акт про виконання проекту "Школа культурного менеджменту для сектору літератури та видавничої справи малих громад" до Договору, відповідно до якого: проект реалізовано в повному обсязі 08.12.2019; грантоотримувач надав фонду змістовий звіт і звіт про використання суми гранту до 08.12.2019 згідно з формами, викладеними у Додатках 4, 5 Договору; змістовий звіт і звіт про використання суми гранту виконано в повному обсязі та в строк згідно з умовами зазначеного вище Договору; загальний розмір гранту на реалізацію проекту згідно з розділом ІІІ Договору становить 1.694.226,00 грн без ПДВ; відповідно до п. 2 розділу ІІІ зазначеного Договору фонд перерахував грантоотримувачу попередню оплату у розмірі 1.356.982,00 грн без ПДВ від загальної суми гранту; цей акт є підставою для остаточного розрахунку, порядок якого визначений пунктом 4 розділу ІІІ Договору про надання гранту, а саме: відповідно до пункту 4 розділу ІІІ зазначеного Договору фонд перераховує грантоотримувачу протягом 10 календарних днів залишок коштів у розмірі 337.244,00 грн без ПДВ від загальної суми гранту.
Як зазначає позивач, Додаткова угода № 1 від 24.12.2019 до Договору укладена під впливом важких обставин і на вкрай невигідних умовах, під впливом психологічного тиску, у зв'язку з чим позивач просить визнати цю угоду недійною та стягнути з відповідача різницю між сумою гранту, узгодженою у Договорі, та сумою, визначеною Додатковою угодою.
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що відповідно до Закону України "Про Український культурний фонд" Український культурний фонд є бюджетною установою, яка з метою виконання покладених на нього завдань забезпечує прозоре, цільове та ефективне використання бюджетних коштів.
Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України № 414 №18.04.2018, якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення Українським культурним фондом заходів з підтримки проектів, не допускається спрямування бюджетних коштів на: придбання товарів, виконання робіт, надання послуг, що не пов'язані з реалізацією проектів, передбачених пунктом 3 цього Порядку; оплату посередницьких послуг; реалізацію проектів, метою яких є отримання прибутку, крім проектів, пов'язаних з кіновиробництвом.
На думку відповідача, твердження позивача про нібито наявність тяжкої обставини (ймовірного банкрутства неприбуткової громадської організації) його аргументація та твердження є безпідставними. Відповідач зазначає, що після того, як позивач надав фонду змістовий та фінансовий звіти, котрі відобразились в аудиторському звіті, фонд на виконання своїх функцій та зобов'язань здійснював перевірку звітної документації та за результатами такої перевірки, беручи до уваги додаткову інформацію та роз'яснення грантоотримувача, які були надані листами, встановив, що підрядник ФОП Флінта Н.О. здійснив витрати на харчування у розмірі 244.020,00 грн., які не були погоджені кошторисом проекту. У свою чергу сплата позивачем ТОВ "Рейкардс Хотел Менеджмент" 74.853,00 грн відповідає витратам, запланованим у кошторисі проекту. Крім того відповідач зазначає, що позивач мав право та можливість не підписувати Акт та Додаткову угоду зі зменшеною сумою гранту, а звернутись до суду з позовом про зобов'язання підписати акт про виконання проекту на суму 1.938.546,00 грн.
Колегія суддів відзначає, що однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, як зазначено у ст. 3 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 1, ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Водночас ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Водночас апеляційний суд бере до уваги і таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Український культурний фонд» від 23.03.2017 №1976-VIII (далі - Закон №1976) фонд є бюджетною установою, що виконує передбачені цим Законом спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвиткові України. Діяльність Українського культурного фонду спрямовується та координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 3 Закону №1976 основними завданнями Українського культурного фонду, зокрема, є: підтримка та розвиток проектів у сферах культури та мистецтв, креативних індустрій та культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму; експертний відбір, фінансування та моніторинг виконання проектів, реалізація яких забезпечується за підтримки Українського культурного фонду; створення сприятливих умов для реалізації проектів, у тому числі шляхом здійснення контролю за процесом їх реалізації в порядку, встановленому законодавством.
На виконання покладених на нього завдань Український культурний фонд, зокрема: надає гранти на підтримку та розвиток проектів у сферах культури та мистецтв, креативних індустрій та культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму; забезпечує прозоре, цільове та ефективне використання коштів Українського культурного фонду; набуває цивільні права та обов'язки в порядку, передбаченому цивільним законодавством, у тому числі шляхом укладення договорів, контрактів, зокрема зовнішньоекономічних, інших правочинів, а також у встановлених законодавством межах несе відповідальність за порушення Українським культурним фондом законодавства; одержує та аналізує звіти про виконання проектів, реалізованих за підтримки Українського культурного фонду; інформує громадськість про діяльність Українського культурного фонду та реалізовані за його підтримки проекти;
Під терміном "проект" у цьому Законі розуміється діяльність фізичних і юридичних осіб, спрямована на створення певного культурного продукту, культурного блага чи культурної послуги (їх сукупності); продукту чи послуги (їх сукупності) з культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму; продукту чи послуги (їх сукупності) з основної економічної діяльності за видами, що належать до креативних індустрій, затвердженими Кабінетом Міністрів України, або інституційна підтримка юридичних осіб, спрямована на забезпечення стабільної діяльності юридичних осіб та їх розвитку в умовах дії запроваджених відповідно до законодавства обмежень господарської діяльності, зумовлених надзвичайною ситуацією чи надзвичайним станом, з метою досягнення чітко визначених цілей у межах визначеного кошторису (бюджету) та здійснення якої вимагає вчинення в узгоджені строки дій, передбачених укладеною з Українським культурним фондом угодою.
Відповідно до ст. 12 Закону №1976 основною діяльністю Українського культурного фонду є діяльність, пов'язана з підтримкою проектів. Види підтримки проектів та механізми реалізації такої підтримки визначаються Положенням про Український культурний фонд. Рішення про підтримку Українським культурним фондом реалізації конкретного проекту та пропозиції щодо виду, умов та обсягів такої підтримки подаються на погодження Дирекції Фонду відповідною експертною радою Фонду у визначеному Положенням про Український культурний фонд порядку.
Український культурний фонд здійснює відбір та моніторинг реалізації проектів відповідно до розробленого та затвердженого Дирекцією Фонду порядку проведення Українським культурним фондом конкурсного відбору проектів, реалізація яких здійснюватиметься за підтримки Українського культурного фонду, та моніторингу їх реалізації.
Підстави для надання або відмови у наданні фінансування (грантів) певному проекту, критерії конкурсного відбору проектів, підстави для залишення без розгляду заяви про надання гранту, етапи проведення конкурсного відбору, правила складення звітності та здійснення моніторингу встановлюються порядком проведення конкурсного відбору проектів, реалізація яких здійснюватиметься за підтримки Українського культурного фонду, та моніторингу їх реалізації.
Обов'язковою умовою завершення будь-якого проекту, реалізованого за підтримки Українського культурного фонду, є публічне представлення результатів його виконання, а також розміщення звіту про використання коштів у рамках проекту на офіційному веб-сайті Українського культурного фонду для відкритого доступу у формі відкритих даних відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
У разі прийняття Дирекцією Фонду рішення про надання фінансування певному проекту за рахунок коштів Українського культурного фонду з отримувачем коштів укладається договір про надання гранту.
Грант - фінансові ресурси, що надаються на безоплатній і безповоротній основі Українським культурним фондом суб'єкту, який провадить діяльність у сфері культури, для реалізації проекту, рішення про фінансування якого прийняте в порядку, передбаченому цим Законом.
За договором про надання гранту Український культурний фонд набуває право здійснювати контроль за реалізацією проекту відповідно до порядку, встановленого таким договором та законодавством, у тому числі вимагати виконання зазначеного порядку та вживати заходів у разі його порушення. Договір про надання гранту не може передбачати замовлення та (або) отримання Українським культурним фондом будь-яких товарів, робіт, послуг, майнових прав та (або) витрачання грошей на такі товари, роботи, послуги, майнові права.
Істотними умовами договору про надання гранту є визначення конкретного проекту, для реалізації якого надаються кошти; сума гранту (обсяг коштів) з відповідним кошторисом із зазначенням об'єктів, на які вона витрачатиметься; графік платежів; зобов'язання особи, яка отримує кошти, у тому числі щодо звітності; мінімальні технічні вимоги до проекту, які мають бути забезпечені; строк реалізації гранту; порядок надання доказів на підтвердження належного виконання договору про надання гранту; відповідальність за порушення умов договору.
Український культурний фонд здійснює постійний контроль за виконанням суб'єктами, які отримують будь-яке фінансування, своїх зобов'язань, визначених договором про надання гранту.
Об'єктами контролю є порядок виконання договору про надання гранту, дотримання строків, у тому числі проміжних, правильність та обґрунтованість витрачання коштів.
Для здійснення контролю Український культурний фонд має право вимагати від суб'єкта, який отримав фінансування, надати будь-які документи, інформацію та пояснення щодо своїх дій, пов'язаних з виконанням договору про надання гранту та (або) витрачанням коштів.
Порядок здійснення контролю за виконанням суб'єктами, які отримують фінансування, зобов'язань перед Українським культурним фондом затверджується Наглядовою радою Фонду.
У разі істотного порушення умов договору про надання гранту договір може бути розірваний в односторонньому порядку за заявою Українського культурного фонду.
Істотним порушенням, зокрема, є нецільове використання коштів, здійснення витрат у розмірах, більших, ніж передбачено договором про надання гранту, та інші порушення, що дають підстави для обґрунтованих припущень, що договір не буде виконано або його виконання не відповідатиме цілям, якими сторони керувалися при його укладенні.
Рішення про розірвання договору про надання гранту приймається Дирекцією Фонду за результатами розгляду інформації, що підтверджує вчинення істотного порушення умов договору про надання гранту, та, за наявності, пояснень іншої сторони такого договору щодо причин вчинення порушень.
Таким чином з матеріалів справи слідує, що дії Фонду, пов'язані з контролем за реалізацією проекту за Договором та, відповідно, за витрачанням коштів наданого позивачеві гранту, вчинені в межах повноважень, визначених Законом №1976 та постановою Кабінету Міністрів України № 414 №18.04.2018, якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення Українським культурним фондом заходів з підтримки проектів.
Як зазначалось вище, 24.12.2019 сторони уклали Додаткову угоду №1, відповідно до якої сторони погодили внести зміни до пункту 3.1 Договору та викласти його у такій редакції: загальна сума гранту становить 1.694.226,00 грн без ПДВ.
У свою чергу, відповідно до п. 3.1 Договору, до підписання спірної Додаткової угоди загальна сума гранту становила 1.938.546,00 грн без ПДВ.
Як зазначає позивач, незважаючи на понесення витрат у більшому розмірі, аніж визначено у Додатковій угоді №1 від 24.12.2019, з огляду на закінчення бюджетного року та ризик банкрутства, позивач підписав спірну угоду під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, у зв'язку з чим зазначає, що така Додаткова угода має бути визнана судом недійсною.
Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Закон не визначає, яка обставина може вважатися тяжкою. За усталеною судовою практикою тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.
Тобто має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Згідно з п. 2.4 Договору для підтвердження реалізації проекту в цілому грантоотримувач надає фонду змістовний звіт (додаток № 4) та звіт про використання суми гранту (додаток № 5). Днем реалізації проекту є день підписання фондом змістового звіту, звіту про використання суми гранту та акта про виконання проекту.
24.12.2019 сторони склали та підписали Акт про виконання проекту "Школа культурного менеджменту для сектору літератури та видавничої справи малих громад" до Договору, відповідно до якого: проект реалізовано в повному обсязі 08.12.2019; грантоотримувач надав фонду змістовий звіт і звіт про використання суми гранту до 08.12.2019 згідно з формами, викладеними у Додатках 4, 5 Договору; змістовий звіт і звіт про використання суми гранту виконано в повному обсязі та в строк згідно з умовами зазначеного вище Договору; загальний розмір гранту на реалізацію проекту згідно з розділом ІІІ Договору становить 1.694.226,00 грн без ПДВ; відповідно до п. 2 розділу ІІІ зазначеного Договору фонд перерахував грантоотримувачу попередню оплату у розмірі 1.356.982,00 грн без ПДВ від загальної суми гранту; цей акт є підставою для остаточного розрахунку, порядок якого визначений пунктом 4 розділу ІІІ Договору про надання гранту, а саме: відповідно до пункту 4 розділу ІІІ зазначеного Договору фонд перераховує грантоотримувачу протягом 10 календарних днів залишок коштів у розмірі 337.244,00 грн без ПДВ від загальної суми гранту.
Акт підписаний сторонами без заперечень та зауважень.
Таким чином, сторони узгодили, що належними є витрати в розмірі 1.694.226,00 грн, що підтверджується змістовим звітом і звітом про використання суми гранту.
До зазначеної суми, визначеної на підставі змістового звіту і звіту про використання суми гранту, узгодженої сторонами в Акті, сторони і зменшили суму гранту, узгоджену у п. 3.1 Договору, про що, відповідно, і укладено спірну угоду.
Як тяжкі обставини, що зумовили укладення спірного правочину, позивач визначає наявність кредиторської заборгованості перед контрагентами з реалізації проекту в сумі 581264,00 грн, що мала бути оплачена фінальним траншем гранту; тиск з боку таких контрагентів; суттєві ризики остаточного розрахунку з контрагентами через можливе зупинення виплат бюджетних коштів за всіма статтями Державного бюджету, крім захищених; залишок на банківському рахунку позивача лише в сумі 81824,09 грн і, відповідно, ризик банкрутства (п. п. 32-34, 41, 42 позовної заяви, п. п. 13-19 апеляційної скарги).
Апеляційний суд критично оцінює зазначені доводи з огляду на таке. Сама по собі наявність підтверджених документально витрат на суму 1938546,00 грн (первісна сума гранту) не свідчить про те, що всі ці кошти були витрачені з додержанням умов Договору, кошторису використання гранту та вимог чинного законодавства, а також нормативних вимог Фонду. Щодо ризику зупинення виплат бюджетних коштів, то суд відзначає, що згідно з п. 6 Акта про виконання проекту від 24.12.2019 (т. 1 а. с. 82) Фонд зобов'язався протягом 10 календарних днів перерахувати грантоотримувачу залишок коштів у сумі 337244,00 грн відповідно до п. 4 розділу ІІІ Договору без будь-яких застережень в частині можливості виконання такого обов'язку. А ризик банкрутства позивача суд вважає недостатньо обґрунтованим і підтвердженим припущенням.
Крім того апеляційний суд відзначає, що ситуацію, в якій опинився позивач на момент укладення спірного правочину, не можна однозначно визначити такою, за якої вчинення спірного правочину було єдиним можливим (безальтернативним) шляхом вирішення тієї проблеми, яка вимусила позивача це зробити, про що слушно зауважував Фонд у відзивах на позов і на апеляційну скаргу.
За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.
Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов'язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.
Водночас принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.
Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
Отже, укладення оспорюваної угоди відбулось внаслідок доведення грантоодержувачем понесення витрат саме у розмірі 1.694.226,00 грн., що сторонами підтверджено у Акті, підписаному без заперечень та зауважень.
З огляду на викладене, місцевий суд дійшов обґрунтовано відзначив, що встановлені обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У даному випадку, після підписання без заперечень та зауважень Акта за результатами виконання Договору на суму 1.694.226,00 грн та підписання за результатами таких дій спірної угоди, доводи позивача щодо понесення іншого підтвердженого розміру витрат відповідно до умов Договору не узгоджуються із його попередньою поведінкою.
Таким чином, позивач не довів наявності обставин для визнання недійсними оспорюваної угоди відповідно ст. 233 ЦК України, а саме факту вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Оскільки сторони у Додатковій угоді № 1 від 24.12.2019 узгодили суму гранту у розмірі 1.694.226,00 грн, яка визначена на підставі звітів та акта, а доказів узгодження між сторонами іншої суми витрат, понесених позивачем за Договором, матеріали справи не містять, то похідні вимоги про стягнення з відповідача 244.020,00 грн також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
Що стосується поданого суду через канцелярію 09.09.2020 клопотання позивача про застосування до представника Фонду Кохно А. О. заходів процесуального примусу у вигляді штрафу за ненаправлення позивачеві відзиву на апеляційну скаргу в порушення обов'язку, встановленого судом та законом, то колегія суддів бере до уваги таке.
Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 06.07.2020 суд не зобов'язував, а запропонував відповідачеві надати відзив на апеляційну скаргу. Такий процесуальний документ був поданий через канцелярію суду 10.08.2020 перед судовим засіданням цього ж дня. В порушення припису ч. 4 ст. 263 ГПК України до відзиву не надано доказів його надсилання (надання) іншому учаснику справи. Згідно з поясненнями представника Фонду Кохно А. О., наданими в судовому засіданні 09.09.2020, такий відзив дійсно не направлявся (не вручався) позивачеві.
Разом з тим в судовому засіданні 10.08.2020 було задоволено клопотання представника позивача Андрєєва М.А. про надання йому додаткового часу для ознайомлення з відзивом, у зв'язку з чим в засіданні була оголошена перерва до 09.09.2020. Через канцелярію суду від позивача 01.09.2020 надійшло направлене поштою письмове клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. 08.09.2020, у день виходу колегії суддів та секретаря судового засідання з відпустки, суддя-доповідач наклав на клопотання резолюцію про ознайомлення. 09.09.2020 до початку судового засідання представник позивача Андрєєв М.А. ознайомився з відзивом відповідача, про що розписався на клопотанні. Таким чином суд вжив розумних і співмірних заходів з усунення допущеного представником відповідача процесуального порушення, в подальшому, в судовому засіданні 09.09.2020, звернувши увагу цього представника на необхідність чіткого дотримання вимог ч. 4 ст. 263 ГПК України. Водночас в даному випадку колегія суддів не вважає зазначене вище порушення настільки істотним, щоб воно потребувало застосування такого заходу процесуального примусу як стягнення штрафу.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Громадської спілки "Українська асоціація освіти дорослих" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 у справі №910/921/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 у справі №910/921/20 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/921/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 14.09.2020.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
О.В. Попікова