10 вересня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1207/19-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій (бездіяльність), скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким: визнати протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене в листі від 14.06.2019 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести поновлення пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 р., з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 р. були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон. З метою реалізації свого права на поновлення пенсії позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення їй пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Однак, позивач вказує, що відповідач у рішенні від 14.06.2019 р. протиправно та необґрунтовано відмовив у поновленні їй пенсії, з підстав не подання заяви особисто позивачем, у зв'язку із відсутністю міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем та у зв'язку із відсутньою реєстрацією на території України. Крім того позивач вказала, що відповідач був зобов'язаний самостійно з 07.10.2009 р. вжити заходів для поновлення їй пенсії, однак не вчиняв жодних заходів для відновлення її порушеного права.
З вказаних підстав позивач просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у відзиві на позов зазначає, що позивачу правомірно відмовлено у поновленні пенсії, оскільки позивач не надала документ, що підтверджує її громадянство України та місце проживання (реєстрації). З вказаних підстав відповідач вважає, що наявні підстави вважати, що позивач може бути громадянкою Держави Ізраїль.
Рух справи у суді
17.10.2019 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справи за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи на 04.11.2019 року.
Підготовче засідання 04.11.2019 р. не відбулось, у зв'язку із неявкою в судове засідання учасників справи.
01.11.2019 р. до суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, в частині позовних вимог, заявлених з порушенням шестимісячного строку, визначеного на звернення до суду.
Підготовче засідання 04.11.2019 р. не відбулось, у зв'язку із неявкою в судове засідання учасників справи. Від представника позивача 04.11.2019 р. надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача просив розглянути клопотання про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог, в порядку письмового провадження.
Крім того, 04.11.2019 р. до суду надійшло клопотання про витребування у позивача додаткових доказів.
Ухвалою суду від 12.11.2019 р. клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду задовольнити частково. Залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести поновлення пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 р. по 09.04.2019 р., з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою суду від 12.11.2019 р. клопотання відповідача про витребування у позивача додаткових доказів задоволено та витребувано від позивача докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є громадянкою України (копію паспорта належним чином завірену).
02.12.2019 р. до суду надійшли письмової пояснення представника позивача щодо витребуваних ухвалою суду від 12.11.2019 р. додаткових доказів по справі.
04.12.2019 р. судом направлено до Управління ДМС у Чернівецькій області запит щодо громадянства, реєстрації місця проживання та інші персональні дані у відношенні ОСОБА_1 . 17.12.2019 р. від Управління ДМС у Чернівецькій області надійшла інформація на запит суду.
11.12.2019 р. представником позивача подано апеляційну скаргу на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.11.2019 р. про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду.
Згідно супровідного листа вихідний номер 6373/2019 адміністративну справу №824/1207/19-а разом з апеляційною скаргою надіслано для розгляду до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 р. ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.11.2019 р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Адміністративна справа №824/1207/19-а надійшла з Сьомого апеляційного адміністративного суду до Чернівецького окружного адміністративного суду 13.08.2020 року.
Розгляд справи призначено на 14.09.2020 року.
20.08.2020 р. від представника відповідача та 02.09.2020 р. від представника позивача надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі. На підставі вказаних заяв суд закрив підготовче провадження та за результатами розгляду справи по суті перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно наданого представником позивача суду посвідчення особи, перекладеного з івриту на українську мову, виданого відділенням МВС в Холоні 19.03.1990 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Радянський Союз, стать жіноча, національність єврейка. (том 1 а.с. 43-44).
20.05.2019 р. ОСОБА_1 зареєстрована у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 . (том 1 а.с. 45).
До матеріалів справи додано посвідчення до медалі «Ветеран труда» СРСР від 10.02.1986 року. (том 1 а.с. 46-48).
Також матеріали справи містять трудову книжку ОСОБА_1 з періодами роботи з 05.08.1952 р. по 01.11.1989 року. (том 1 а.с. 49-61).
Крім того, позивач надав разом з позовом Диплом №824868 від 30.06.1952 р. та №824868 від 30.06.1952 р. про навчання в Чернівецькому фінансово-кредитному технікумі. (том 1 а.с. 62).
Згідно відомостей з пенсійної справи позивача, комісією по призначенню пенсій при Першотравневому райвиконкомі Ради народних депутатів в Чернівецькій області ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 05.06.1989 року. З 01.08.1990 р. виплата пенсії ОСОБА_1 припинено у зв'язку із виїздом в Державу Ізраїль. (том 1 а.с. 177-188).
30.05.2019 р. представник позивача направив до відповідача заяву від імені ОСОБА_1 про поновлення пенсії. До заяви додано довіреність представників, посвідчення особи заявника, реєстраційний номер облікової картки платника податків, трудова книжка, апостильована особиста заява про поновлення пенсії, диплом, посвідчення ветерана праці. (том 1 а.с. 105-107).
Матеріали справи містять інформацію Управління ДМС у Чернівецькій області від 17.12.2019 р., в якій повідомляється, що за всіма обліками УДМСУ в Чернівецькій області ОСОБА_1 не значиться. (том 2 а.с. 174).
Мотивувальна частина
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини полягають у порушенні, на думку позивача, її права на державне пенсійне забезпечення за віком. Тобто предметом судового захисту є порушене право на державне пенсійне забезпечення в Україні.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (надалі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (надалі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ст.1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону Закон № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень ст. 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пункт 2 частини першої статті 49 і друге речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
З аналізу вищезазначених норм права встановлено, що з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону № 1058-ІV з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 цього Закону.
У відповідності до чч. 1, 2 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, пенсіонер України, проживаючи в іншій державі, як громадянин України має такі ж самі конституційні права, як і громадяни України, які проживають на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.
Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п. 2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п. 1.2 та п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника.
Посилання Пенсійного фонду України на п. 2.9 Порядку щодо обов'язку пенсіонера пред'явити паспорт при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат є безпідставним, оскільки вказаний пункт Порядку регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи встановлено наступні обставини, на які відповідачем у своїх запереченнях було звернено увагу суду.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 18.01.2001 року «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Тобто, особи, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у п. 2 - з 13 листопада 1991 року, а у п. 3 - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Як зазначила позивач та встановлено наявними матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 , до Держави Ізраїль позивач виїхала 12.02.1990 р., у зв'язку із чим з 01.08.1990 р. виплата їй пенсії припинено. Тобто, позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль до проголошення незалежності України. При цьому, жодних доказів належності до громадянства України позивач не надала. Згідно інформації Управління ДМС у Чернівецькій області від 17.12.2019 р. повідомляється, що за всіма обліками УДМСУ в Чернівецькій області ОСОБА_1 не значиться.
Таким чином, не підтверджено факт того, що позивач є громадянином України.
Суд звертає увагу, що в розумінні статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають право на державне пенсійне забезпечення за віком саме громадяни України, зокрема й ті з них, що проживають за її межами.
З вказаного слідує, що у випадках відсутності в особи пенсії, призначеної за законодавством України, поновлення пенсії, призначеної відповідно до законодавства СРСР, за умови добровільного рішення особи про виїзд на постійне місце проживання на територію іншої країни за чинним на той час законодавством та відсутності наступного оформлення громадянства України або переїзду на постійне проживання на територію України, можливе лише після прийняття відповідного закону.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 р. справа №826/3943/16 (адміністративне провадження №К/9901/15612/18).
Крім того, суд звертає увагу, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. При цьому, порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Тобто захист прав особи можливий у разі їх порушення, однак не підлягає захисту відсутність такого права.
Аналогічні правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №802/2474/17-а (провадження №11-1081апп18) та у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 року у справі №800/301/16.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами судового розгляду справи судом встановлено, що позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль до проголошення незалежності України. При цьому, жодних доказів належності до громадянства України позивач не надала, а тому не підтверджено факт, що позивач є громадянином України. З вказаних підстав, суд дійшов висновку про відсутність у позивача, встановленого у передбаченому законодавством України порядку, права на державне пенсійне забезпечення за віком як громадянину України. А тому, оскільки судом встановлено відсутність порушеного права позивача, підстав для його захисту в даний момент немає.
З вказаних підстав, суд не надає оцінки рішенням, діям чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 , оскільки у позивача відсутнє право на отримання права на державне пенсійне забезпечення за віком як громадянину України.
На підставі вказаного суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову у повному обсязі.
Судові витрати
Згідно з вимогами статей 132 - 143 КАС України суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-
1. У задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення складання.
Найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7А, м. Чернівці, 58022, код ЄДРПОУ 40329345);
Суддя Т.М. Брезіна