154/494/20
2/154/304/20
01 вересня 2020 року м. Володимир-Волинський
Володимир - Волинський міський суд Волинської області в складі :
головуючого судді Вітера І.Р.,
при секретарі Кравчук А.М.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1 ,
її представника - адвоката Грома Б.М.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Лесика С.М,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини,-
18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до свого сина ОСОБА_2 та рідної сестри ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Дана позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , який за життя склав заповіт, в якому на випадок своєї смерті все своє майно з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось та взагалі все те, на що він мав право за законом, заповів у рівних частках позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 .
Після його смерті відкрилась спадщина на належне батькові майно, в тому числі житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 (місце реєстрації проживання позивача та її сина ОСОБА_2 ).
Батько за життя проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . В останні роки життя він постійно хворів і потребував стороннього догляду. Оскільки їхні з батьком земельні ділянки розташовані впритул одна до одної, їй не складно було протягом тривалого часу опікуватися, матеріально забезпечувати та надавати іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік мав різні хвороби. Після його смерті здійснила поховання батька.
Ствердила, що до смерті батька постійно проживала із ним, і даний факт може підтвердити показаннями свідків - сусідів, що проживають поруч протягом тривалого часу.
Крім того вказала, що після смерті батька вона з сином звернулись до приватного нотаріуса Гордійчука Б.І. для оформлення спадкових прав за заповітом, написали та подали відповідні заяви про прийняття спадщини, вважали, що після спливу шестимісячного терміну нотаріус їм видасть свідоцтва про спадщину. Однак, нотаріус спадкові справи не заводив, а лише вчинив нотаріальну дію - засвідчення вірності підпису на заяві. Тому вони отримали письмову відмову нотаріуса Гордійчука Б.І. у видачі свідоцтв про спадщину від 27 листопада 2018 року.
У зв'язку із виникненням спору про право на спадкування із ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину за законом, змушена звернутись до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 19 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд її постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
17 березня 2020 року відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, за яким позов вона заперечила, просила суд відмовити в його задоволенні. У відзиві ствердила, що позивач постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , а не разом із батьком у будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Підтвердила, що батько за життя склав заповіт на користь позивача та її сина ОСОБА_2 , проте після смерті батька вони пропустили строк для прийняття спадщини. Вказала, що у зв'язку з цим вони вже зверталися до суду з позовом до приватного нотаріуса Володимир-Волинського міського нотаріального округу Гордійчука Б.І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 , про визнання неправомірним і скасування постанови та рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії і зобов'язання вчинити дії. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Під час розгляду справи позивач не вказувала, що проживала разом із батьком на момент його смерті. В задоволенні даного позову було відмовлено.
23 березня 2020 року позивачем надано суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 , за змістом якої просила заперечення ОСОБА_3 відхилити за безпідставністю, вказала, що остання не допомагала та уникала обов'язку забезпечувати підтримку та допомогу своєму батькові, ухилялась від цього. Підставою звернення позивача до суду з даним позов є неможливість реалізації нею права спадкування за заповітом.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник Гром Б.М. позов підтримали. Стверджували про те, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте до смерті батька постійно проживала і доглядала його за адресою: АДРЕСА_2 . Ділянки між вказаними будинками є суміжними, що фактично створювало передумови для ведення спільного господарства.
Крім того, позивач пояснила, що її сестра ОСОБА_3 батькові не допомагала, ухилялась від будь-яких відносин із ним. У зв'язку з цим, батько ще за свого життя повністю розпорядився усім своїм майном. Будинок за адресою: АДРЕСА_2 , він подарував ОСОБА_6 (своїй третій дочці, сестрі позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 ), а будинок за адресою: АДРЕСА_1 , він заповів їй та її сину ОСОБА_2 . По смерті батька, вона із сином звернулись до приватного нотаріуса Гордійчука Б.М., в якого склали заяви про прийняття спадщини. Вважали, що виконали усі необхідні дії для прийняття спадщини, однак як потім виявилось, нотаріус спадкову справу не заводив, натомість вчинив нотаріальну дію у виді посвідчення підпису на цих заявах. У зв'язку з цим склалась ситуація, за якої вона із сином пропустили строк для прийняття спадщини за заповітом, а тому вона вимушена звернутись до суду за захистом свого права спадкування, оскільки також проживала із батьком на день відкриття спадщини.
Відповідач ОСОБА_2 позов визнав, в судовому засіданні за його згодою був допитаний як свідок та вказав, що він із своєю сім'єю проживає у будинку АДРЕСА_1 . А його мати ОСОБА_1 , яка є позивачем у справі, до смерті її батька проживала у його будинку АДРЕСА_2 .
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Лесик С.М., позов заперечив з підстав, викладених у відзиві. Вказав на правову позицію Верховного Суду в аналогічних справах, за якою не є постійним проживанням факти систематичного відвідування спадкодавця та надання йому матеріальної чи іншої допомоги, зокрема у веденні господарства. Звернув увагу на те, що позивач у своїй позовній заяві самостійно ствердила, що не проживала постійно з батьком, а проживала по сусідству із ним. Даний факт підтверджено у справі документально, а також визнавався позивачем при попередніх зверненнях до суду.
За клопотанням позивача допитані у справі свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , пояснили, що є сусідами сім'ї ОСОБА_2 . Усі вказали, що будинки за адресою АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 , знаходяться на суміжних земельних ділянках, і між ними відсутні будь-які загородження. Позивач ОСОБА_1 до смерті свого батька доглядала його, а тому бачили її постійно за адресою: АДРЕСА_2 .
Заслухавши пояснення сторін, опитавши заявлених сторонами свідків, вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, повно та всебічно з'ясувавши обставини, суд встановив наступні фактичні обставини та прийшов до наступних висновків.
Копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_1 (а.с.8), а також свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с.9) стверджується, що позивач ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_13 .
Копією свідоцтва про смерть ОСОБА_13 серії НОМЕР_3 підтверджено факт смерті матері позивача 20 серпня 2013 року, тобто задовго до настання спірних правовідносин (а.с.11).
У відповідності до рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 липня 2015 року, за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 735 м2 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована за цією ж адресою, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 47582607 стверджується, що ОСОБА_4 13 листопада 2015 року зареєстрував право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.13).
Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 48387367, є підтвердженням того, що ОСОБА_4 зареєстрував 25 листопада 2015 року право власності на земельну ділянку призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0735 га за тією ж адресою по АДРЕСА_1 (а.с.16):
04 грудня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчив у державного нотаріуса. Заповіт зареєстрований в Реєстрі за № 1-629. За змістом заповіту ОСОБА_4 , все своє майно з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось та взагалі все те, на що він буде мати право за законом чи за заповітом, він заповів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному (а.с.15).
За поданими до суду позивачем копіями сторінок паспорта громадянина України встановлено, що місце проживання ОСОБА_1 із 20 червня 2015 року по 01 березня 2016 року було за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6).
Із 01 березня 2016 року позивач змінила місце реєстрації проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 підтверджено факт смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Володимир-Волинський (а.с.10).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Статтею 1272 ЦК України визначені наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
На переконання суду позивач ОСОБА_1 на день відкриття спадщини чітко усвідомлювала, що її місце проживання зареєстроване окремо від фактичного місця проживання спадкодавця ОСОБА_4 .
Підтвердженням даного висновку є факт зміни нею місця проживання 01 березня 2016 року (а.с:6).
Саме у зв'язку з усвідомленням факту реєстрації окремого проживання із спадкодавцем позивач ОСОБА_1 та її син відповідач ОСОБА_2 05 червня 2018 року звернулись до приватного нотаріуса Володимир-Волинського міського округу Волинської області Гордійчука Б.І., яким були складені дві заяви, за змістом яких вони заявили про прийняття спадщини, де б вона не була та з чого б не складалась (в тому числі і житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки навколо вищевказаної будинку) після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент своєї смерті проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_2 , який залишив заповіт, посвідчений державним нотаріусом за реєстраційним номером 1-629 (а.с.20, 21).
У цій же заяві позивач ОСОБА_1 зазначила адресу свого проживання: АДРЕСА_1 .
Проте дана заява не має юридичного значення для прийняття спадщини, оскільки нотаріусу у встановленому для цього порядку не подавалась, а приватний нотаріус Гордійчук Б.І. лише посвідчив на ній справжність підпису позивача.
Відповідно за зверненням позивача 27 листопада 2018 року до приватного нотаріуса Гордійчука Б.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено цього ж дня про що винесено відповідну постанову № 266/01-14 (а.с.18).
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області у справі № 154/3018/18 були визнані безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Гордійчука Б.М., якими вона просила суд скасувати його постанову та рішення про відмову у видачі їй свідоцтва про спадщину та зобов'язати нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину (а.с.37-43).
Суд може погодитись із позицією ОСОБА_1 про те, що вона не маючи відповідних знань не усвідомлювала характеру та юридичних наслідків вчинених нотаріальних дій, а тому могла добросовісно помилятись щодо обставин, які мають істотне значення для прийняття спадщини.
У відповідності до абз.2 ч.1 ст.239 ЦК України, істотне значення має помилка, зокрема щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Наявність такої помилки може розцінюватись виключно як причина, за якої позивачем було пропущено строк для прийняття спадщини, однак дані обставини не є предметом доказування та спору в даній справі, а тому розцінюються судом лише в аспекті доказів вчинення позивачем дій, що пов'язані з окремим проживанням спадкоємця із спадкодавцем на день відкриття спадщини.
Судом також береться до уваги і той факт, що 06 листопада 2018 року, тобто ще до отримання постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, позивач ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом до Володимир-Волинської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . У поданій заяві вона вказувала на поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, якими зазначала перебування її за кордоном та лікування (а.с.41). Важливою обставиною у даній заяві є те, що позивач, вказуючи адресу свого проживання по АДРЕСА_1 , а адресу проживання батька по АДРЕСА_2 , не вказувала про факт їх постійного спільного проживання на день відкриття спадщини.
Не дивлячись на те, що позовна заява ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за її ж заявою від 22 січня 2019 року судом була залишена без розгляду (а.с.35-36), вона є також доказом вчинення позивачем дій для успадкування майна батька, саме у зв'язку з їх окремим проживанням.
Наданим позивачем викопіюванням із чергового кадастрового плану (а.с.19), вона вважала потрібним довести суду, що території земельних ділянок за адресами вулиць у АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 , є суміжними.
Даний факт також не оспорювався сторонами та підтверджений показаннями свідків, а тому вважається встановленим.
Вказаний факт, за доводами позивача у позовній заяві (а.с.2) та в судових засіданнях, дозволяв їй безперешкодно та протягом тривалого часу опікуватися батьком до його смерті, матеріально забезпечувати та надавати йому іншу допомогу.
Дані обставини також не заперечувалися сторонами та були підтверджені показаннями свідків.
Однак, такі пояснення позивача свідчать лише проте, що фактичним її місцем проживання був будинок, що знаходився неподалік від будинку, де постійно проживав спадкодавець, а характер її відносин із батьком зводився до систематичних відвідувань його з метою догляду, матеріальної, іншої підтримки, що не є постійним проживанням із спадкодавцем.
Показаннями свідків-сусідів також підтверджено вказаний характер взаємовідносин. Усі свідки акцентували увагу суду на тому, що будинки за адресами АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2, знаходяться поруч, а також, що позивач до смерті свого батька здійснювала фактичне утримання та догляд за ним (приготування їжі для батька, прибирання будинку та прибудинкової території, прання його речей, тощо). Пов'язували присутність позивача у будинку батька, виключно у зв'язку з доглядом за ним, а не постійним проживанням разом із батьком. Жоден свідок у справі не вказував у своїх показаннях на обставини, які б свідчили про постійне проживання позивача у будинку батька (наявність власної кімнати, зберігання у ній особистих речей, тощо).
Таких доказів стороною позивача також до суду подано не було.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у подібній справі № 303/1816/17 зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
Відповідно до частин першої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно ст.379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Крім того, ст.3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон) визначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
На підставі ч.1 ст.6 Закону, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Згідно положень статті 7 Закону, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється також на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації.
Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (Постанова Верховного Суду від 10 січня 2019 у справі № 484/747/17), однак в даному випадку суд приймає до уваги те, що 01 березня 2016 року позивач вчинила активні дії, тобто знялась з реєстрації у будинку, де проживав до своєї смерті її батько, та зареєструвала місце свого проживання у будинку поруч, подавши про це відповідну заяву органу реєстрації.
В сукупності із іншими доказами у справі, саме дії позивача є свідченням того, що вона фактично постійно проживала у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходився неподалік будинку, де постійно проживав її батько до своєї смерті, що суперечить змісту ч.3 ст.1268 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч.2 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наявні у справі докази, які були подані сторонами, не свідчать про постійне проживання позивача із своїм батьком на час відкриття спадщини.
Показання свідків у справі не були однозначними; їх твердження про проживання позивача із батьком до його смерті, є їх суб'єктивними висновками на користь позивача, сформованими у зв'язку з обізнаністю щодо проживання позивача неподалік батьківського будинку і систематичного піклування батьком до його смерті.
Показання свідка ОСОБА_2 , який є відповідачем у справі, суд оцінює критично, оскільки він є зацікавленим у вирішенні спору на користь позивача.
Натомість, наявність у справі інших документально підтверджених доказів, а також аналіз послідовності дій позивача як за життя батька, так і вчинених з метою прийняття спадщини після його смерті, є свідченням про їх окреме проживання в різних будинках неподалік один від одного, і не є постійним спільним проживанням.
За вказаних обставин суд прийшов до висновку про недоведеність у справі факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.12-13, 81, 89, 263-268 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Володимир-Волинський міський суд Волинської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 вересня 2020 року.
Головуючий (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя Володимир-Волинського міського суду І.Р.Вітер