Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 127/23242/16-ц
провадження № 61-9643св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - ОСОБА_4 , на постанову Вінницького апеляційного суду
від 26 травня 2020 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, визначення порядку користування житлом.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зареєстрований у спірному житловому будинку як член сім'ї співвласника.
Зазначали, що ОСОБА_3 перешкоджає їм у користуванні спірним будинком, оскільки самовільно змінив замки у воротах огорожі навколо будинку та вхідних дверях у будинок.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд: усунути їм перешкоди у користуванні та володінні, які чинить ОСОБА_3 , шляхом вселення їх у житловий будинок
АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кімнату 1-2 (згідно з планом поверху технічного паспорта на будівлю
літ. «А»), житловою площею 9,5 кв. м у спірному житловому будинку, кухню
1-5 - площею 10,5 кв. м, ванну - площею 6,1 кв. м, тамбур -
площею 3,6 кв. м, господарські будівлі та споруди залишити у загальному користуванні; зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їм перешкоди
у здійсненні права користування виділеною кімнатою у спірному житловому будинку.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2020 року у складі судді Ан О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення
не підлягають задоволенню, оскільки він не є власником спірного житлового будинку, тому позбавлений права вимоги про усунення перешкод у його користуванні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту свого права, оскільки земельна ділянка садиби
АДРЕСА_1 перебуває у спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 вправі ставити питання про виділ їй частки нерухомого майна у власність в натурі з правом здійснення добудови до спірного житлового будинку, за умови додержання вимог законодавства містобудування на земельній ділянці, яка перебуває в її та ОСОБА_3 власності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2020 року у частині відмови ОСОБА_1 у позовних вимогах про визначення порядку користування житлом скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.
Встановлено порядок користування приміщеннями житлового будинку АДРЕСА_1 згідно з варіантом № 2 висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № ОС-345, складеного 10 жовтня 2019 року, виділивши згідно план-поверху технічного паспорта на будівлю літ. «А» ОСОБА_1
у користування ізольовану кімнату 1-2, житловою площею 9,5 кв. м, а кухню 1-5, площею 10,5 кв. м, ванну 1-4, площею 6,1 кв. м, тамбур, площею 3,6 кв. м, господарські будівлі та споруди залишено у загальному (спільному) користуванні.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки спірні правовідносини стосуються не поділу житлового будинку, а встановлення порядку спільного користування ним, тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальними,
не є обов'язковим.
Суд апеляційної інстанції вважав, що єдиним наявним варіантом встановлення порядку користування приміщеннями житлового будинку буде варіант № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2019 року № ОС-345.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо усунення перешкод
у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності нею вчинення відповідачем перешкод
їй у вселенні до спірного житлового будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись
на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи
із Вінницького міського суду Вінницької області.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод
у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, визначення порядку користування житлом призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, у зв'язку із чим неправильно застосовано норми матеріального права.
Вважав, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновок № 2 судової будівельно-технічної експертизи, оскільки експерт вийшов за межі розміру часток та визначив порядок користування майном в інший,
ніж визначений правом власності сторін на нерухоме майно спосіб.
При цьому питання про сервітут ОСОБА_1 не порушувалось і в ухвалі
про призначення експертизи не ставилось. Вселення учасника спільної власності на житлове приміщення до іншого при відсутності технічної можливості поділу, виділу або встановлення порядку користування житлом, незначний розмір жилої площі якого не забезпечує фактичної можливості проживати та використовувати для житла площу, яка відповідає розміру частки у власності не узгоджується із частиною третьою
статті 358 ЦК України. Порядок користування житловим приміщенням
у будинку, який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у будинку.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 належить 7/12 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , інші 5/12 часток цього будинку належать ОСОБА_1 Земельна ділянка садиби АДРЕСА_1 , розташованої за вказаною адресою перебуває у спільній власності
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с.145-146 т. 1, а. с. 36-48 т. 2).
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2019 року № ОС-345 на розгляд суду запропоновані два варіанти встановлення порядку користування приміщеннями житлового будинку «А» з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що розташовані
по АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_1 (співвласником 5/24 частки) та ОСОБА_3 (співвласником
19/24 частки) (а. с. 198-218 т. 1).
Згідно варіанту № 1 вказаного висновку ОСОБА_1 можливо виділити
у користування усього по житловому будинку 9,5 кв. м, ОСОБА_3 виділити у користування усього по житловому будинку 23,5 кв. м. Залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усього
по житловому будинку 23,8 кв. м, ворота № 1, ворота з хвірткою № 2,
огорожу № 3.
Згідно варіанту № 2 вказаного висновку ОСОБА_1 можливо виділити
у користування усього по житловому будинку 9,5 кв. м, ОСОБА_3 виділити у користування усього по житловому будинку 19,9 кв. м. Залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усього
по житловому будинку 27,4 кв. м, ворота № 1, ворота з хвірткою № 2,
огорожу № 3.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно
до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше
як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності
є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права
чи обмежений у його здійсненні.
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю
на свій розсуд (частина перша статті 383 ЦК України
та стаття 150 ЖК Української РСР).
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права
є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими
у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 521/18161/15ц
та від 11 лютого 2019 року № 712/1936/16 ц.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою
про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування
та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про визначення порядку користування житлом.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним
зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних
їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності
з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Частинами першою та п'ятою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно визначився
з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права,
які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що спірні правовідносини стосуються не поділу будинку, а встановлення порядку спільного користування ним, обґрунтовано вважав, що критерій необхідності виділення у користування кожному
зі співвласників ізольованого приміщення при неможливості забезпечення відповідності ідеальних часток реальним, не є обов'язковим, та дійшов правильного висновку, що єдиним наявним варіантом встановлення порядку користування ОСОБА_1 спірним житловим приміщенням є варіант № 2 висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2019 року № ОС-345.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.
При вирішенні вказаної справи суд апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон,
що їх регулює.
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи,
які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України
(у редакції, чинній станом на 18 травня 2020 року).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести
до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча
пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його
не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При вирішенні вказаної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович