Ухвала
08 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 1416/6812/12
провадження № 61-12653 ск20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотельчук Юлія Ігорівна, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва у складі судді Коваленка І. В. від 06 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., від 21 липня 2020 року у справі за поданням Ігнульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,
У грудні 2019 року головний державний виконавець Ігнульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Чмих Л. В. (далі - державний виконавець) звернулася до суду із поданням, у якому просила визначити, що частка ОСОБА_2 у спільному майні складає Ѕ. Посилалася на те, що транспортні засоби Lexus ES350 3456, 2013 року та ВАЗ 2101 1198, 1976 року перебувають у спільній сумісній власності боржника з ОСОБА_1 . При цьому, боржник добровільно не виконує рішення суду про стягнення з нього на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у загальному розмірі 9 158 942,77 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2020 року,подання державного виконавця задоволено.
Визначено частку ОСОБА_2 у спільному майні, а саме транспортних засобах Lexus ES350 3456, 2013 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та ВАЗ 2101 1198, 1976 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які зареєстровані за ОСОБА_1 , у розмірі Ѕ.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись та порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні подання у повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення подання, оскільки автомобілі, у яких державний виконавець просить виділити частку боржника, є неподільними речами. Крім того, спірні транспортні засоби були придбані ОСОБА_1 не за спільні кошти подружжя, а за особисті кошти, тому є її особистою приватною власністю.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Аналогічні положення містить стаття 443 ЦПК України.
Встановлено, що у державного виконавця на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження № 53555394 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 9 158 942,77 грн, однак виконавчі документи не виконано у зв'язку з відсутністю у боржника належного на праві власності майна.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
В період перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_1 , на ім'я останньої були придбані та зареєстровані вищевказані автомобілі марки Lexus та ВАЗ, які є в силу вимог статті 60 СК України спільним майном подружжя і ця презумпція не спростована ОСОБА_1 .
Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що частка майна ОСОБА_1 у вказаних автомобілях, якою вона володіє з ОСОБА_2 , складає Ѕ, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні (частина перша статті 70 СК України).
Доводи касаційної скарги щодо неподільності автомобілів не спростовують вірних висновків судів щодо визначення частки боржника у цьому майні. При цьому, суд бере до уваги, що предметом цієї справи є не поділ майна в натурі, а визначення ідеальної частки одного із співвласників з метою звернення стягнення на цю частку, що допускається відносно неподільних речей.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Враховуючи те, що висновки апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування норм статей 60, 70 СК України та статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
Керуючисьчастинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотельчук Юлія Ігорівна, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі за поданням Ігнульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара