Ухвала
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 220/2353/18
провадження № 61-12723ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 08 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет застави,
У листопаді 2018 року Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет застави.
Позов обґрунтовувало тим, що 26 лютого 2013 року між сторонами укладений кредитний договір № 910.20764, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 112 056 грн на купівлю транспортного засобу «Hundai Accent», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Строк користування кредитними коштами за кредитним договором до 26 лютого 2018 року. Частина грошових коштів перерахована на купівлю вказаного автомобіля, а решта - на фінансування страхового платежу та інших витрат, пов'язаних із купівлею авто. Станом на лютий 2013 року відповідач не виконує зобов'язання за кредитним договором у встановлені строки, останній платіж ним здійснено 01 липня 2014 року. Сума боргу за кредитним договором станом на 18 вересня 2018 року становить 196 492,33 грн, з яких: 93 436,89 грн - прострочений борг; 101 067,04 грн - прострочені відсотки; 1 128,87 грн - строкові відсотки. Ураховуючи наведене банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 196 492,33 грн, а також звернути стягнення на предмет застави - автомобіль «Hyundai Accent», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 .
Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 910.20764 у розмірі 196 492,33 грн, яка складається з: простроченого боргу - 93 436,89 грн, прострочених відсотків - 101 067,04 грн, строкових відсотків - 1 128,87 грн, дебіторської заборгованості - 859,53 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , не виконуючи умов договору, станом на 18 вересня 2018 року заборгував банку 93 436,89 грн - простроченого боргу; 101 067,04 грн - прострочених відсотків; 1 128,87 грн строкових відсотків. Загальна сума заборгованості - 196 492,33 грн. Вказана заборгованість підтверджується випискою з рахунку відповідача № НОМЕР_2 та розрахунком заборгованості станом на 18 вересня 2018 року, Таким чином на момент звернення з цим позовом заборгованість за кредитним договором залишається не погашеною. Щодо вимог до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, то банком пропущено позовну давність, оскільки ОСОБА_2 не є стороною укладеного договору банківського кредиту та є лише покупцем транспортного засобу, тобто відповідно до глави 19 Цивільного кодексу України до її правовідносин з банком має бути застосована загальна позовна давність.
Постановою Донецького апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» залишено без задоволення, а рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Ідея Банк», в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови в позові скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ «Ідея Банк» задовольнити в повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 196 492,33 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн).
Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має дня нього виняткове значення.
Проте заявник у вказаному аспекті не наводить належного обґрунтування касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, не зазначає, у чому полягає саме фундаментальне значення зазначеної справи для формування єдиної правозастосовчої практики; виняткове значення для заявника та значний суспільний інтерес.
Непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Заявник посилається на те, що справа на час її розгляду судами попередніх інстанції за ціною позову не відносилася до малозначних. Проте на час подання касаційної скарги справа відноситься до малозначних, а відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Отже, заявник не обґрунтував наявність винятків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а тому Верховний Суд не має підстав для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ «Ідея Банк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 08 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет застави відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний