Ухвала
07 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 354/182/17
провадження № 61-12300ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 березня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки та договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом об'єкта житлової нерухомості недійсними,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої в урочищі «Мочари» села Татарів Яремчанської міської ради Івано-Франківської області загальною площею 0,1430 га, укладений 17 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1477; визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом об'єкта житлової нерухомості, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 03 травня 2017 року державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І. В. за реєстровим № 547.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що з 25 листопада 1991 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 18 жовтня 2013 року ОСОБА_4 придбав у селі Татарів земельну ділянку для подальшого будівництва на ній будівлі для використання у підприємницькій діяльності. До моменту купівлі вказаної земельної ділянки 25 червня 2008 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту з терміном повернення до 24 червня 2024 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Враховуючи погіршення матеріального становища з 2014 року, що призвело до неможливості виконання зобов'язань за кредитним договором, вона та ОСОБА_4 вирішили відчужити належну їм на праві спільної власності земельну ділянку шляхом укладення 17 грудня 2014 року договору дарування земельної ділянки з рідним братом ОСОБА_4 - ОСОБА_2 . З жовтня 2015 року по 2016 рік на вказаній земельній ділянці за її кошти було побудовано два магазини для комерційної діяльності по 30 кв. м, проте всі правовстановлюючі документи були оформлені на ОСОБА_2 , оскільки останній був власником земельної ділянки, на якій здійснювалося будівництво. Договір дарування земельної ділянки від 17 грудня 2014 року є фіктивним, оскільки його було укладено без наміру створення правових наслідків. 03 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом об'єкта житлової нерухомості, який знаходиться на спірній земельній ділянці. При укладенні вказаного договору продавець ОСОБА_2 не повідомив покупця ОСОБА_3 про те, що фактичними власниками земельної ділянки площею 0,1430 га і збудованих на ній об'єктів нерухомості є вона та ОСОБА_4 . Зазначений договір порушує її права і є таким, що укладений під впливом обману, тому повинен бути визнаний недійсним.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2018 року щодо арешту земельної ділянки площею 0,1430 га, кадастровий номер 2611091201:13:003:0063, розташованої в урочищі «Мочари» села Татарів Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, належної ОСОБА_3 на праві приватної власності.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 березня 2020 року - без змін.
12 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 березня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є визнання договору дарування земельної ділянки та договору купівлі-продажу незавершеного будівництва об'єкта житлової нерухомості недійсними.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
При цьому Верховним Судом враховано, що на час укладення договору дарування спірної земельної ділянки на ній були відсутні житлові чи господарські будівлі, а об'єкт незавершеного будівництва згідно з оспорюваним договором був проданий купівлі-продажу за 92 114 грн, тобто за ціною, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Доводи заявника про те, що суди не врахували правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 березня 2018 року у справі № 923/333/16, від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 04 березня 2019 року у справі № 642/4737/16-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 березня 2019 року у справі № 642/4737/16-ц, тому що за вказаними постановами касаційних судів позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Судами в цій справі було встановлено, що ОСОБА_2 прийняв спірну земельну ділянку в дарунок і приступив до її використання, зокрема розпочав на ній будівництво житлового будинку, що свідчить про реальність його наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину. Крім того, ОСОБА_1 не довела факту введення в оману ОСОБА_3 ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва. Тобто суди відмовили в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з його недоведеністю. Посилання заявника на справи №№ 923/333/16, 910/11908/16, 922/2878/17 також є безпідставним, тому що в цій справі не було доведено фіктивності оспорюваного договору дарування земельної ділянки, не встановлено факту, що дії сторін цього договору були спрямовані виключно на введення в оману кредитора. Навпаки, суди в цій справі встановили, що кредитні зобов'язання ОСОБА_1 були забезпечені договором іпотеки, предметом якого було інше нерухоме майно, а саме нежитловий будинок (магазин) площею 112,4 кв. м, розташований в місті Коломиї, який було придбано за кредитні кошти і який є власністю заявника. Тобто обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення у постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 березня 2020 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року та про зупинення дії вказаних судових рішень до закінчення касаційного провадження.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 березня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки та договору купівлі-продажу незавершеного будівництва об'єкта житлової нерухомості недійсними.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов