Постанова
Іменем України
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 640/11409/19-ц
провадження № 61-7468св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року
у складі судді Якуші Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду
від 19 березня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про зміну порядку спілкування з дитиною.
Позовна заява мотивована тим, що з 05 листопада 2011 року по 14 червня 2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2
від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу у силу віку залишилась проживати разом
з нею. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 травня
2018 року було встановлено порядок участі батька ОСОБА_2
у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 - без присутності матері, визначивши наступний час: перша, третя субота та неділя кожного місяця
з 09:00 год. до 19:00 год. за місцем реєстрації або проживання батька;
20 календарних днів впродовж літнього періоду для сумісного відпочинку
та оздоровлення дитини з батьком; 15 календарних днів впродовж зимового періоду для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини
з батьком. Додатковим рішенням цього ж суду від 07 червня 2018 року мотивувальну та резолютивну частини рішення суду від 24 травня 2018 року після слів перша, третя субота та неділя з 09:00 год. до 19:00 год. доповнено наступним: «включаючи нічні години з 19:00 год. до 09:00 год. неділі».
Зазначала, що відповідач неодноразово порушував графік зустрічей
з дитиною. Після тривалого відвідування батька у їх сина загострюються хвороби та починаються психічні розлади, у зв'язку із чим він змушений приймали ліки, відвідувати лікаря та психолога.
Вважала, що відрив на декілька днів від матері для малолітньої дитини
з неврологічними особливостями є на її переконання травматичним.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд змінити встановлений за рішенням Київського районного суду м. Харкова
від 24 травня 2018 року порядок участі батька дитини ОСОБА_2
у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановити наступний порядок участі батька -
без присутності матері, визначивши наступний час: перша, третя субота
та неділя кожного місяця з 09:00 год. до 19:00 год. за місцем реєстрації батька.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю належних
та допустимих доказів будь-якого взаємозв'язку між загостренням хвороб
у дитини та його спілкуванням із батьком.
Суд першої інстанції вважав, що долучена до матеріалів справи медична документація щодо стану здоров'я малолітнього ОСОБА_5 свідчить лише про те, що дитина знаходиться під наглядом лікарів з приводу встановлених
у нього діагнозів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,
що між сторонами у справі існує конфліктна ситуація з приводу виховання
їх спільної дитини, яка у разі виникнення для обох сторін підстав для скарг та звернень трансформується у активні дії кожного з них з метою фіксування порушень встановленого судом порядку зустрічей дитини
із батьком. Такі дії батьків є лише наслідком того, що вони не можуть досягти між собою порозуміння, та не містять у собі умислу спричинити шкоду безпосередньо дитині.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності
та ураховуючи відсутністю належних та допустимих доказів будь-якого взаємозв'язку між загостренням хвороб у дитини та його спілкуванням
із батьком, дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для зміни встановленого рішенням суду порядку участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи
із Київського районного суду м. Харкова.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вважала, що відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні її позовних вимог щодо зміни, встановленого за рішенням суду, порядку участі батька
у спілкуванні та вихованні малолітнього сина є необґрунтованою
та незаконною, не базується на матеріалах цивільної справи, не відповідає інтересам самої малолітньої дитини та порушує її права, закріплені чинним законодавством України та міжнародним законодавством.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 ,
на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 листопада 2001 року по 14 червня 2017 року (а. с. 10, 22 т. 1).
Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження
серії НОМЕР_1 (а. с. 11 т. 1).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 травня 2018 року
у справі № 640/17780/17 встановлено наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 -
без присутності матері, визначивши наступний час: перша, третя субота
та неділя кожного місяця з 09:00 год. до 19:00 год. за місцем реєстрації
або проживання батька; 20 календарних днів впродовж літнього періоду
для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини з батьком;
15 календарних днів впродовж зимового періоду для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини з батьком (а. с. 18-20 т. 1).
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2018 року мотивувальну та резолютивну частини рішення суду від 24 травня 2018 року після слів перша, третя субота та неділя місяця з 09:00 год.
до 19:00 год. доповнено наступним: «включаючи нічні години з 19:00 год.
до 09:00 год. неділі» (а. с. 21 т. 1).
Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 11 вересня
2019 року № 571 є недоцільним зміна порядку спілкування та участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 187-188 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини
є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання
з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу Українимати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони
у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право
на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо
від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися
з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування
не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право
на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, сімейну ситуацію та фактори, які впливають на зміну порядку участі батька
у вихованні дитини з точки зору фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру впливу на дитину і надавши
їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши відсутність належних та допустимих доказів щодо будь-якого взаємозв'язку між загостренням хвороб у дитини та спілкуванні його із батьком, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зміни, встановленого рішенням суду порядку участі батька у спілкуванні
та вихованні малолітнього сина.
Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у її апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки,
що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться
до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог
статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2019 року
та постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович