Ухвала
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 206/1452/19
провадження № 61-12101ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
У березні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 суму неотриманої орендної плати в розмірі 272 710, 45 грн.
Позов Дніпровської міської ради обґрунтовано тим, що 14 червня 2018 року Соборною районною у місті Дніпрі радою складено акт № 27 перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи по самоврядуванню контролю за використанням та охороною земель при використанні земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 . Згідно з вказаним актом в результаті перевірки було встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташована триповерхова нежитлова будівля - торговельний комплекс «Лето». Орієнтовна площа земельної ділянки під цією будівлею становить орієнтовно 950 кв. м. Частина вказаної будівлі розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:250:0025, яка належить Дніпровській міській раді. У відповідача відсутні належним чином оформлені документи на спірну земельну ділянку, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України. Згідно з актом Комісії з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок, від 01 листопада 2018 року № 18 сума заподіяних збитків, спричинених фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , становить 272 710,45 грн. Рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 18 грудня 2018 року № 1249 були затверджені акти Комісії з визначенням розміру збитків, заподіяних міській раді власниками землі та землекористувачам при використання земельних ділянок від 01 листопада 2018 року, зокрема акт № 18. 01 лютого 2019 року Дніпровська міська рада направила відповідачу вимогу про сплату заподіяних збитків, яка не була виконана.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2020 року - без змін.
12 серпня 2020 року Дніпровська міська рада подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 272 710, 45 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 250 = 525 500 грн).
Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку Дніпровська міська рада обґрунтувала тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки необхідно відступити від судової практики щодо розгляду подібних спорів. Правова позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах дає змогу власникам нерухомого майна, розташованого на несформованих земельних ділянках, ухилятися від обов'язку сплати коштів за користування землею та не розробляти правовстановлюючі документи на користування землею, а міську раду позбавляє права, навіть в судовому порядку стягнути з таких користувачів несплачені кошти.
Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки, як вказав заявник, така практика вже була сформована Верховним Судом. Посилаючись на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, Дніпровська міська рада не зазначила, від яких саме висновків необхідно відступити, та в яких судових рішеннях Верховного Суду такі висновки викладені. Доводи касаційної скарги про те, що чинна правова позиція Верховного Суду в подібних правовідносинах дає змогу власникам нерухомого майна, розташованого на несформованих земельних ділянках, ухилятися від обов'язку сплати коштів за користування землею, не заслуговують на увагу, оскільки суди в цій справі відмовили в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради у зв'язку з їх недоведеністю. Так, суди вказали, що позивачем безпідставно зроблено розрахунок, з якого є незрозумілим, звідки бралися вихідні дані для розрахунку недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою за відсутності визначення її меж. При цьому відсутність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки виключає можливість стягнення збитків та/або будь-яких інших платежів за використання земельної ділянки, площа якої, як зазначив позивач, є орієнтовною. Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, на заявника покладається обов'язок доводити обставини, на які він посилається щодо визначення розміру грошових коштів, які підлягають стягненню внаслідок несплати орендної плати (вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 904/4737/18). За таких обставин неспроможними є доводи заявника щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, обґрунтовані його незгодою з необхідністю доказування заявлених позовних вимог.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Враховуючи, що оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов