Ухвала
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 752/13163/19
провадження № 61-12048ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Сервіс» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дом Сервіс» (далі - ТОВ «Дом Сервіс») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 11 579,02 грн за надані житлово-комунальні послуги (утримання і обслуговування паркомісць), а також 832,54 грн - 3 % річних та інфляційні втрати.
Позов ТОВ «Дом Сервіс» обґрунтовано тим, що на його обслуговування на підставі акта приймання було передано підземний паркінг по АДРЕСА_1 . Освітлення паркінгу здійснюється на підставі договору № 42807 (о/р НОМЕР_1), укладеного 25 грудня 2013 року між ним і Публічним акціонерним товариством «Київенерго», а водопостачання - за договором від 25 грудня 2013 року № 13542/4-1-01, укладеним між ним і Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал». Підприємство надає відповідачу послуги з утримання та обслуговування паркомісць АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що належать ОСОБА_1 , з жовтня 2017 року. Відповідач не оплатила послуг ТОВ «Дом Сервіс» з утримання паркінгу, у зв'язку з чим в неї утворилася заборгованість в розмірі 12 411,56 грн, з яких: 11 579,02 грн - заборгованість за надані житлово-комунальні послуги (утримання і обслуговування паркомісць); 832,54 грн - 3 % річних.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Дом Сервіс» залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року - без змін.
11 серпня 2020 року ТОВ «Дом Сервіс» подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 12 411,56 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 752/13163/19 є малозначною в силу вимог закону.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Доводи заявника на те, що суди проігнорували правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15, а саме: «Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі», не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать наведеній правовій позиції Верховного Суду України. Виходячи з наведеної правової позиції Верховного Суду України, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. При цьому розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Проте позивач не подав будь-яких документів чи розрахунків тарифів, за якими має здійснюватися оплата за надані послуги, та не обґрунтував, з чого складається встановлений ним тариф, не надав переліку житлово-комунальних послуг, які надаються, а також - доказів фактичного отримання відповідних послуг відповідачем від товариства. Тобто суд відмовив у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю, зокрема й щодо користування відповідачем комунальними послугами. Аргументи касаційної скарги в частині обґрунтування неврахування судами висновку Верховного Суду зводяться до незгоди із встановленими судами обставинами і оцінкою ними доказів, що не є підставою для касаційного перегляду малозначної справи, оскільки суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, а також не свідчать про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ТОВ «Дом Сервіс» про розгляд касаційної скарги за участю його представника.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Сервіс» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов