11 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/3724/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. головуючий, Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.) та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2020 (суддя Пономаренко Т.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна"
до Харківської міської ради
про стягнення безпідставно збережених коштів,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Харківської міської ради (далі-відповідач) згідно якого просило стягнути з відповідача 716 633,00 грн. безпідставно збережених коштів, 86999,88 грн. три відсотки річних та 259313,95 грн. інфляційних втрат, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53 147,34 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно користується грошовими коштами, чим порушує права та інтереси позивача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 716 633,00 грн., 7951,50 грн. три відсотки річних, в іншій частині відмовлено.
2.2. Судове рішення мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для часткового задоволення позову.
2.3. Позивач звернувся із заявою про винесення додаткового рішення та стягнення з відповідача 36 229, 22 грн. витрат на професійну правничу допомогу (далі-Заява).
2.4. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2020, Заяву задоволено, стягнуто з відповідача 36 229,22 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
2.5. Свої висновки суди мотивували тим, що Заява є обґрунтованою та подані позивачем докази свідчать про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким зменшити розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що справа є нескладною, позовні вимоги були задоволені частково, тому сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою і неспівмірною зі складністю справи та повинна бути зменшена. При цьому заявник посилається на постанову Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 920/13/19, як на підставу для задоволення касаційної скарги.
3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв'язку з чим просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що позивач у позовній заяві просив суд у разі задоволення позову стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 53 147,34 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивач подав додаткову угоду від 30.12.2019 № 1 до договору про надання юридичних послуг та правової (правничої) допомоги від 02.01.2019 (далі-договір), завдання від 16.09.2019 № 10 до договору та акт приймання-передачі виконаних робіт від 05.02.2020 № 3/20, згідно якого загальна вартість виконаних робіт становить 53 147,34 грн. (далі-акт).
4.2. При цьому встановлено, що позивач та його представник в акті домовилися про те, що, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, раніше обговорений та заявлений гонорар адвоката пропорційно зменшився у процентному співвідношенні із сумою присуджених до стягнення коштів та складає фіксовану суму у розмірі 36 229,22 грн.
4.3. Суди встановили, що позивач подав копію платіжного доручення від 12.02.2020 № 1927 на суму 36 229,22 грн. та виписку з банківського рахунку адвоката Калугіна О.Ю., які підтверджують фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у цьому розмірі.
4.4. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка підлягає застосуванню при розгляді касаційної скарги, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.5. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
4.6. Згідно приписів частини першої статті 244 вказаного Кодексу суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема: судом не вирішено питання про судові витрати (п. 3).
4.7. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
4.8. Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
4.9. Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
4.10. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
4.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
4.12. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
4.13. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
4.14. Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Подібна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, відступати від яких колегія суддів правових підстав не вбачає.
4.15. Виходячи із викладеного, встановивши, що подані позивачем документи на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у своїй сукупності є достатніми, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки їх розмір документально обґрунтований та відповідає необхідним критеріям.
Скаржник у касаційній скарзі просить зменшити розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи, що сума таких витрат є необґрунтованою і неспівмірною зі складністю справи, однак сам не наводить розмір понесених витрат, який вважав би за необхідне відшкодувати.
4.16. За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права у діях судів попередніх інстанцій; їх висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, а переоцінка доказів, зокрема, і тих які стосуються обґрунтованості розміру судових витрат, що понесені на оплату послуг адвоката, знаходиться поза межами компетенції касаційного суду.
4.17. Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.
Посилання заявника касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 920/13/19, як на підставу для задоволення касаційної скарги, є безпідставним, оскільки висновок апеляційного суду у справі, що переглядається відповідає та узгоджується з правовою позицією, яка викладена у цій постанові суду касаційної інстанції.
4.18. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
4.19. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
4.20. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
4.21. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
4.22. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.23. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.
4.24. Наведеним у сукупності спростовується позиція скаржника щодо наявності правових підстав для скасування судових рішень.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 у справі Господарського суду Харківської області № 922/3724/19, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов