02 вересня 2020 року м. ТернопільСправа № 11/Б-1203 (921/278/20)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Сидорук А.М.
при секретарі судового засідання Шмир А.І.
розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариcтва з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Макрохім", м.Київ, вул.Верхня, буд.3-5, 01014 /представник позивача Вінокуров Володимир Олегович, Київська обл.., м. Буча, вул.Депутатська, 26/
до відповідача: Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", 47373, Тернопільська обл., Збаразький район, с. Зарубинці, ідентифікаційний код 00375065
про стягнення 13 708, 36 грн
в межах справи № 11/Б-1203 про визнання банкрутом
За участю представників сторін:
Позивача: не з'явився
Відповідача: не з'явився
Суть справи: Товариcтво з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Макрохім", м.Київ, вул.Верхня, буд.3-5, 01014 звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", 47373, Тернопільська обл.., Збаразький район, с. Зарубинці, ідентифікаційний код 00375065 про стягнення 13 708,36 грн.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 08.05.2020 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в межах провадження у справі №11/Б-1203 про банкрутство Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" в порядку загального позовного провадження; призначено у справі підготовче засідання на 02 червня 2020 року.
12.05.2020 року на адресу суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Макрохім" надійшли додаткові пояснення, в яких позивач повідомив, що відповідачем по справі 7 травня 2020 року платіжним доручення № 1330 сплачено 10 968,00грн.
При цьому, позивачем зазначено, в частині стягнення пені, неустойки, % річних та інфляційних втрат позовні вимоги підтримує.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2020 відкладено підготовче засідання на 23 червня 2020 .
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 11/Б-1203 921/278/20 до судового розгляду по суті на 05 серпня 2020.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11 серпня 2020 року розгляд справи по суті відкладено на 02.09.2020 року.
Представник позивача в судове засідання не прибув.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у частині 2 статті 178 ГПК України.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В порядку ч. 3 ст. 222 ГПК України, внаслідок неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МАКРОХІМ" (надалі - Позивач) на підставі виставленого рахунку № ТМ020076 від 24.12.2019 р. (надалі - Рахунок) здійснило на користь ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЗАРУБИНСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД" (надалі - Відповідач) поставку товару, а саме спирту ізопропілового хч у кількості 2 400 кг на загальну суму 94 608,00 грн. (надалі - Товар), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № ТХ011013 від 26.12.2019 р. (в якій Відповідачем зазначено дату поставки: 27.12.2019 р.; надалі - Видаткова накладна).
Згідно норми ч. 1 ст. 692 ЦК, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивач зазначив, що в силу положень ч. 1 ст. 692 ЦК, Відповідач зобов'язаний був повністю оплатити вартість поставленого Товару в момент поставки, тобто 27.12.2019 р.
Відповідач за поставлений Товар розрахувався лише частково і з порушення строків оплати, а саме: 24.12.2019р. ДП "ЗАРУБИНСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД" здійснив авансовий платіж в рахунок оплати Товару у розмірі 80 640,00 грн., та 04.03.2020р. 3 000,00 грн
Таким чином, Відповідачем, за Товар було сплачено не повністю з допущенням прострочення, яке складає: щодо платежу від 24.12.2019 р. на суму 80 640,00 грн. прострочення відсутнє; щодо платежу від 04.03.2020 р. на суму 3 000,00 грн - 67 днів; щодо залишку заборгованості з оплати за Товар у розмірі 10 968,00 грн - 124 дні.
Розмір здійснених Відповідачем платежів на користь Позивача в рахунок оплати за поставлений Товар підтверджується довідкою від АТ "ОТП БАНК" за вих. № 008 01/451 від 30.04.2020 р.
Таким чином, станом на дату написання подання позовної заяви борг Відповідача перед Позивачем за поставлений Товар становить: 94 608,00 грн. - 83 640,00 грн. =10 968,00 грн.
12 травня 2020 року на адресу Господарського суду Тернопільської області від позивача по справі надійшли додаткові пояснення (вх.№ 2907 від 12.05.2020 року), в яких позивачем повідомлено про сплату відповідачем основного боргу в сумі 10 968,00грн.
Отже, станом на 02.09.2020 р. сума основного боргу вважається погашеною відповідачем у повному обсязі.
Несплаченими лишилися нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати та штраф.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору поставки.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено, що після відкриття провадження у даній справі позивачем було здійснено оплатуза спирт ізопропиловий хч зг.рахунку № ТМ 020076 від 24.12.2019 року в сусмі 10 968,00 грн .
Таким чином станом на 02.09.2020 р. відсутній предмет спору у цій частині позовних вимог.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до частини 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Враховуючи наведене та зважаючи на відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення 10968,00 грн. провадження у справі №11/Б-1203 (921/278/20) у цій частині підлягає закриттю.
За ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 року та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019 року.
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України).
Враховуючи наведені приписи законодавства, оскільки відповідач порушив умови договору щодо строків проведення розрахунків за поставлений товар, відтак у позивача виникло право на нарахування пені.
Суд, перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат та штрафу проведений позивачем, встановив, що він є арифметично правильним. Отже, заявлені до стягнення з відповідача 1561,03 грн. - пені, 127,978 грн. 3% річних, 73,60 грн. інфляційних втрат та 977,76грн - штрафу, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд також зазначає, що в силу приписів ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.
Щодо стягнення судових витрат, то сплачений позивачем судовий збір в силу вимог ст. 129 ГПК України покладається на відповідача оскільки спір виник з його вини.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123,129, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", 47373, Тернопільська обл., Збаразький район, с. Зарубинці, ідентифікаційний код 00375065 на користь Товариcтва з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Макрохім", м.Київ, вул.Верхня, буд.3-5, ЄДРПОУ 42964817, 01014 - 1 561,03 грн. (одну тисячу п'ятсот шістдесят одну гривню 00 копійок) - пені; 73,06 грн. (сімдесят три гривні 06 копійок) - інфляційних втрат; 127,97 грн. (сто двадцять сім гривень 97 копійок) - 3% річних; 977,76грн. (дев'ятсот сімдесят сім гривень 76 копійок) - штрафу та 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В частині стягнення 10 968,00грн основного боргу провадження у справі - закрити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 11.09.2020.
Суддя А.М. Сидорук