"31" серпня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/575/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Потребенок О.М.
розглянувши справу №916/575/20
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрації морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська область, м. Чорномоськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38727770)
до відповідача Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” (68001, Одеська область, м. Чорномоськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 01125672)
про стягнення 2 327 178,22грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрації морського порту Чорноморськ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” про стягнення 2 607 178,22грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про відшкодування витрат з розподілу електричної енергії №23-П-ІЛФ-19/19/7-ППЗ від 15.03.2019р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.03.2020 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/575/20 за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджено поштовими відправленнями. Відзив на позов не надав.
Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
Проте, 18.05.2020р. до господарського суду Одеської області від Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” надійшло клопотання, відповідно до якого відповідач просив суд зменшити розмір пені до 10% до суми 14 997,42грн.
28.07.2020р. за вх. №19877/20 до суду від позивача надійшло клопотання про часткове закриття провадження по справі, згідно якого останній просить суд закрити провадження по справі в частині стягнення частини суми основного боргу в розмірі 280 000грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2020р. №916/575/20 за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” до Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” в частині стягнення частини основного боргу в сумі 280 000грн. було закрито.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
15.03.2019р. між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” (Виконавець) та ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ” (Замовник) було укладено договір про відшкодування витрат з розподілу електричної енергії №23-П-ІЛФ-19/19/7-ППЗ, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Замовник відшкодовує Виконавцю витрати з розподілу (передачі) електричної енергії параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, та Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та сплати за перетікання реактивної електроенергії за об'єктами Замовника. Найменування Послуг: витрати з розподілу електричної енергії. Предмет закупівлі: Відшкодування витрат з розподілу електричної енергії (код по ДК 021:2015 - 65310000-9 розподіл електричної енергії). Замовник оплачує за розподіл (передачу) електричної енергії згідно з умовами глави З цього Договору та інші послуги Виконавцю згідно з Додатком 1 «Порядок формування витрат, пов'язаних з розподілом електричної енергії» та Додатком 2 «Методика обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії», які є його невід'ємними частинами.
Згідно з п. п. 3.1, 3.2, 3.4 договору ціною цього Договору є вартість відшкодування витрат з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт (об'єкти) Споживача. Загальна ціна даного Договору становить орієнтовно 19 440 720,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 3 240 120 грн. Фактична ціна даного Договору визначається відповідно до обсягів надання Послуг за даним Договором.
Розділом 4 договору передбачено порядок розрахунків. Так, відповідно до 4.1 договору Розрахунковим періодом є календарний місяць (з першого по останнє число місяця). Протягом 7-ми (семи) робочих днів після закінчення розрахункового періоду Виконавець складає Акт наданих послуг з зазначенням фактичних обсягів та вартості наданих Замовнику Послуг за даним договором (п.4.2 договору). Сторони погодились, що Акт наданих послуг є документом, що підтверджує факт надання Виконавцем Послуг за даним Договором Замовнику. Прийом-передача акту наданих послуг та рахунку здійснюється Сторонами шляхом передачі їх Виконавцем до канцелярії Замовника. Замовник зобов'язаний, не пізніше 5 (п'яти) робочих днів після отримання Акту наданих послуг, повернути Виконавцю підписаний та засвідчений власною печаткою належний йому екземпляр Акту або, у разі наявності підстав, надати свої мотивовані зауваження (п.4.3 договору). Замовник оплачує Послуги заданим договором не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим, шляхом здійснення прямого банківського переведення грошових коштів на рахунок Виконавця у безготівкової формі після підписання відповідного Акту наданих послуг, згідно виставленого Виконавцем рахунку, зареєстрованої Виконавцем в Єдиному реєстрі податкової накладної виданої в установленому законодавством порядку Замовнику (п.4.4 договору).
Пунктом 6.2 договору встановлено, що Виконавець зобов'язаний надавати послуги якісно, в порядку і на умовах, установлених договором, а Замовник зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати за надані Послуги в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором , у разі якщо надані Послуги відповідають умовам договору (п.5.2 договору).
Згідно з п. 7.2 договору в разі порушення Замовником терміну оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Положеннями п. 12.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 24.06.2019р.) визначено, що даний договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками. При цьому, сторони домовились, що даний договір регламентує взаємовідносини між сторонами, що виникли з 08.05.2019р. згідно ст. 631 ЦК України, і діє до 31.12.2019р.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі були підписані наступні акти наданих послуг: акт №Пр/11 866 від 30.09.2019р. на суму 521 342,98 грн., акт №Пр/15 077 від 31.10.2019р. на суму 663 656,72 грн., акт №Пр/16 062 від 30.11.2019р. на суму 701 338,07 грн., акт №Пр/17 273 від 31.12.2019р. на суму 791 956,52 грн. Крім того, позивачем було виставлено відповідачем наступні рахунки: №Пр/11 866 від 30.09.2019р. на суму 521 342,98 грн., №Пр/15 077 від 31.10.2019р. на суму 663 656,72 грн., №Пр/16 062 від 30.11.2019р. на суму 701 338,07 грн., №Пр/17 273 від 31.12.2019р. на суму 791 956,52 грн.
Позивач вказує, що в порушення умов договору відповідачем вищезазначені рахунки сплачені не були, у зв'язку з чим за державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» рахується заборгованість у сумі 2 436 951, 31 грн.
Проте, під час вирішення даного спору ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ” було сплачено частину вартість наданих позивачем послуг на суму 280 000 грн., у зв'язку з чим, ухвалою суду від 28.07.2020р. було закрито провадження у даній частині вимог позивача.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” позивачем було наголошено, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартості наданих Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” за договором №23-П-ІЛФ-19/19/7-ППЗ від 15.03.2019р. послуг, що і стало підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами з метою захисту порушених прав.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивачем прийняті на себе зобов'язання з надання послуг, передбачених умовами договору №23-П-ІЛФ-19/19/7-ППЗ від 15.03.2019р. протягом вересня 2019р. - грудень 2019р. були виконанні у повному обсязі, що підтверджується підписаними між сторонами по справі актами наданих послуг на загальну суму 2 678 294,29 грн. Проте, відповідачем у порушення зобов'язань, прийнятих на себе за договором №19/41-003 від 24.06.2019р. було частково сплачено вартість наданих позивачем послуг на суму 521 342,98 грн., що підтверджується виписками по рахунку.
З викладених обставин позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” до ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ” про стягнення суми основного боргу у розмірі 2 156 951,31 грн. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих послуг позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 16 962,77 грн. та інфляційні витрати в сумі 3 289,99грн., які були розраховані позивачем по кожному із рахунків окремо.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійснених позивачем розрахунків. Наведене має наслідком необхідність задоволення заявлених Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” до ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ” позовних вимог у названій частині шляхом присудження до стягнення на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 16 962,77 грн. та інфляційні витрати в сумі 3 289,99грн..
З посиланням на умови п. 7.2 договору №23-П-ІЛФ-19/19/7-ППЗ від 15.03.2019р. , а також приписи чинного законодавства Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” було нараховано відповідачу до сплати пеню у загальному розмірі 149 974,15 грн., яка була розрахована позивачем по кожному із рахунків окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені в зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 149 974,15грн. за порушення грошових зобов'язань за договором №23-П-ІЛФ-19/19/7-ППЗ від 15.03.2019р.підлягають задоволенню.
Щодо заявленого клопотання відповідача про зменшення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ст. 617 Цивільного Кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За умовами ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Отже, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру штрафу. Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що наразі у суду відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності або зменшення розміру пені.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволеню в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрації морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська область, м. Чорномоськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38727770) до Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” (68001, Одеська область, м. Чорномоськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 01125672) - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6; код ЄДРПОУ 01125672) на користь Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6; код ЄДРПОУ 38728418) 2 156 951 (два мільйони сто п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна) грн. 31 коп. заборгованості, 3 289 (три тисячі двісті вісімдесят дев'ять) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 149 974 (сто сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн 15 коп. пені, 16 962 гри. (шістнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 77 коп. 3% річних та 34 907 (тридцять чотири тисячі дев'ятсот сім)грн. 67коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 10 вересня 2020 р.
Суддя К.Ф. Погребна