Справа № 752/24472/19
Провадження № 2/752/3420/20
Іменем України
09.09.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Шевчук М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ БІО ЦЕНТР», ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Цукрова Світлана Сергіївна, про визнання недійсною заяви, визнання недійсним рішення загальних зборів, змін, внесених до статуту, скасування державної реєстрації змін установчих документів, -
У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив:
-визнати повністю недійсною заяву ОСОБА_2 про вихід зі складу засновників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР», та перерозподіл частки у розмірі 9,9 % у статутному капіталі товариства, посвідчену 16.03.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукровою С.С.;
-визнати недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР», оформлене протоколом № 9 від 16.03.2017 року в частині: зміни складу учасників товариства; перерозподілу частки ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства; затвердження нової редакції статуту товариства;
-визнати недійсними зміни, внесені до статуту ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» на підставі протоколу № 9 від 16.03.2017 року в частині: зміни складу учасників товариства; перерозподілу частки ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства;
-скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР», здійснених на підставі протоколу № 9 від 16.03.2017 року, в частині: зміни складу учасників товариства; перерозподілу частки ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства;
-скасувати реєстраційні дії/записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації змін до установчих документів ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР», здійснених на підставі протоколу № 9 від 16.03.2017 року, в частині: зміни складу учасників товариства; перерозподілу частки ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства.
В обґрунтування позову зазначено про те, що на виконанні у державного виконавця ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві перебуває виконавче провадження № 41120369 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 406 990,73 грн., у межах якого постановою державного виконавця від 09.12.2013 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 У 2015 році ОСОБА_2 виступив власником частки в статутному капіталі ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» у розмірі 9,9 %, що становить 2 890 000 грн. В подальшому 16.03.2017 року ОСОБА_2 підписано заяву про вихід із складу засновників товариства, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукровою С.С. На підставі вказаної загальними зборами ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» прийнято рішення, оформлене протоколом № 9 від 16.03.2017 року, про виключення ОСОБА_2 зі складу учасників, передачу частки ОСОБА_3 , а також затверджено нову редакцію статуту ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР». На підставі вказаного вище рішення загальних зборів, державним реєстратором Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації проведено державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 протиправно та в незаконний спосіб підписано заяву про вихід із товариства, передачу належної останньому частки на користь ОСОБА_3 , що позбавило кредиторів, зокрема, позивача, отримати задоволення своїх вимог за рахунок частки у статутному капіталі товариства.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 5 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 грудня 2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до розгляду.
Представником відповідача ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» подано відзив, в якому зазначено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Також відповідач зазначає про незаконність та безпідставність заявлених позовних вимог, вказує, що у виконавчому провадженні арешт накладено в межах суми боргу у розмірі 406 990,73 грн., тоді як розмір частки ОСОБА_2 значно більше суми боргу. Крім того, на користь тієї обставини, що відповідач ОСОБА_2 не мав наміру ухилятись від виконання рішення суду про стягнення з нього боргу, свідчить і та обставина, що в межах виконавчого провадження накладено арешт на належні ОСОБА_2 три земельні ділянки, розташовані на території Пухівської сільської ради та Рожківської сільської ради, вартість яких значно перевищує суму боргу.
Від відповідача ОСОБА_2 відзиву не надходило.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд надходить до наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 16 березня 2017 року ОСОБА_2 підписано заяву про вихід із складу засновників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР», належну йому частку у розмірі 9,9 % у статутному капіталі ОСОБА_2 передано на перерозподіл до загальних зборів учасників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР». Справжність підпису ОСОБА_2 на вказаній заяві засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С.
16 березня 2017 року загальними зборами учасників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» прийнято рішення, оформлене протоколом № 9, відповідно до якого перерозподілено частку учасника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ; виключено ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР», затверджено новий склад учасників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР»; затверджено нову редакцію статуту ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» та надано доручення директору товариства на проведення державної реєстрації нової редакції статуту товариства.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що є стягувачем у виконавчому провадженню про стягнення з боржника ОСОБА_2 боргу у розмірі 406 990,73 грн., стверджує, що оскільки боржнику ОСОБА_2 було відомо про відкриття виконавчого провадження та накладення державним виконавцем арешту на все його майно в межах виконавчого провадження, відтак, на думку позивача, підписання заяви про вихід із складу учасників товариства, перерозподіл частки, вчинено з метою ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання рішення суду про стягнення з останнього грошових коштів, шляхом неможливості звернення стягнення на належне йому майно. Відтак, наявні передбачені ст.ст. 203 ч. 1, 215 ч. 1 ЦК України підстави для визнання недійсною заяви від 16 березня 2017 року, недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР», нової редакції статуту, скасування державної реєстрації.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однієї або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечать актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вказавши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Аналізуючи письмові докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що матеріали цивільної справи містять копію заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року, постановленого у цивільній справі № 756/11200/13-ц, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 406 990, 73 грн.
Однак, суд зазначає, що вказана копія судового рішення містить відмітку про те, що останнє не набрало законної сили.
Також, матеріали справи містять копія першої сторінки виконавчого листа, виданого на підставі заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року. Разом з тим, другої сторінки виконавчого листа, в тому числі з відміткою про дату видачі такого виконавчого листа, матеріали цивільної справ не містять.
В матеріалах справи наявна копія постанови державного виконавця органу державної виконавчої служби Оболонського управління юстиції від 6 грудня 2013 року, про відкриття виконавчого провадження № 41120369 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 406 990, 73 грн.
Крім того, матеріали цивільної справи містять копію постанови державного виконавця органу державної виконавчої служби Оболонського управління юстиції від 9 грудня 2013 року про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 в межах суми боргу 406 990, 73 грн.
Суд зазначає, що матеріали цивільної справи не містять доказів, які б підтверджували факт обізнаності боржника ОСОБА_2 з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а так само постановою про накладення арешту на майно.
Матеріали цивільної справи не містять доказів, з яких би вбачалось можливим встановити час, коли боржник ОСОБА_2 став учасником ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР».
Крім того, з матеріалів справи не вбачається можливим встановити, чи було відкрите виконавче провадження № 41120369 станом на час підписання ОСОБА_2 оспорюваної заяви, тобто станом на 16 березня 2017 року.
Посилаючись на протиправність дій відповідача ОСОБА_2 , позивач не надає в розпорядження суду доказів на обґрунтування тієї обставини, що саме належна ОСОБА_2 частка у статутному капіталі ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» перебувала під арештом згідно постанови державного виконавця станом на 16 березня 2017 року.
Таким чином, суд надходить до висновку про відсутність будь-яких доказів, які б стверджували факт обізнаності ОСОБА_2 про накладення арешту на належну останньому частку у розмірі 9,9 % у статутному капіталі ТОВ «КИЇВ БІО ЦЕНТР» станом на 16 березня 2017 року.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, аналізуючи докази у їх сукупності, суд зазначає, що матеріали цивільної справи не містять належних та допустимих доказів на обґрунтування тих обставин, що при підписанні ОСОБА_2 заяви 16 березня 2017 року про вихід із товариства, останній діяв недобросовісно та нерозумно, мав намір, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, зокрема, стягувачу ОСОБА_1 , свідомо відчуживши вартісне майно, за рахунок якого могло бути виконане боргове зобов'язання відповідача ОСОБА_2 перед кредитором ОСОБА_1 .
За вказаних вище обставин, суд надходить до висновку про відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсною заяви ОСОБА_2 від 16 березня 2017 року.
Враховуючи викладене, у суду так само відсутні і підстави для задоволення інших позовних вимог, які є похідними від вказаної вище.
Керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223-226 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ БІО ЦЕНТР», ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Цукрова Світлана Сергіївна, про визнання недійсною заяви, визнання недійсним рішення загальних зборів, змін, внесених до статуту, скасування державної реєстрації змін установчих документів, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя