Справа № 752/27015/19
Провадження № 2/752/3845/20
Іменем України
03.09.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Шевчук М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
в грудні 2019 року представник позивача ТОВ «Теплопостачсервіс» звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути солідарно із відповідачів на користь позивача заборгованість за централізоване опалення у розмірі 16331,85 грн., 3% річних - 122,73 грн., інфляційні витрати - 3495,77 грн.; а також заборгованість за постачання гарячої води - 8306,94 грн., 3 % річних - 308,77 грн., інфляційні витрати - 594,47 грн., а також понесені судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі є власниками в рівних частинах квартири № 447 в зазначеному будинку, та є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які постачає позивач. Однак, відповідачі в повному обсязі не оплачують надані позивачем послуги, внаслідок чого, у останніх, утворилась заборгованість, яка складається із: заборгованості за постачання гарячої води за період із липня 2016 р. по листопад 2019 р. в сумі 8306,94 грн., та заборгованості за централізоване опалення за період із жовтня 2016 р. по листопад 2019 р. в розмірі 16331,85 грн., на які позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати. Відповідачі в добровільному порядку заборгованість не погашають, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив суд стягнути вказану заборгованість солідарно із відповідачів в примусовому порядку, а також судовий збір.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10.01.2020 року, у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.02.2020 року, заяву відповідачів із запереченнями проти розгляду в порядку спрощеного позовного провадження було задоволено, та вирішено здійснювати розгляд цивільної справи за правилами загального позовного провадження, замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03.09.2020 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася. Судом про розгляд справи повідомлялася належним чином. Про причини неявки суд не повідомила. Направила на адресу суду відзив, ґким заперечила проти задоволення позову, а також просив застосувати до заявлених вимог строки позовної давності
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві іншого відповідача.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наведеної явки сторін.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками в рівних частинах (по Ѕ) квартири АДРЕСА_1 .
ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01.07.2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який надає ці послуги та нараховує плану за них, згідно затверджених тарифів.
Між сторонами не було укладено договір про надання послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води, однак, останній є типовим, а тому він є договором приєднання.
Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідачі отримують послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, однак, умови типового договору своєчасно не виконують.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Відносини між учасниками правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема, в частині надання послуг з центрального опалення врегульовано нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положеннями Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630.
Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила) у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загально будинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Відповідно до п.18 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно із п. 21 Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалювальної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.
Згідно із п. 30 Правил, споживач зобов'язаний: 1) оплачувати послуги в установлені договором строки; 2) забезпечувати доступ до мережі, арматури, квартирних засобів обліку, розподільчих систем представника виконавця за наявності в нього відповідного посвідчення: для ліквідації аварій - цілодобово; для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного і профілактичного огляду, зняття контрольних показників квартирних засобів обліку - згідно з умовами договору; 3) дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; 4) забезпечувати цілісність квартирних засобів обліку та не втручатися в їх роботу; 5) у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; 6) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства.
Згідно із п. 5) ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов'язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Крім того, згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку з неналежною сплатою коштів за послуги, у відповідачів перед позивачем утворилась заборгованість, яка складається із: заборгованості з постачання гарячої води за період із липня 2016 р. по листопад 2019 р. в сумі 8306,94 грн., та заборгованості за централізоване опалення за період із жовтня 2016 р. по листопад 2019 р. в розмірі 16331,85 грн., на які позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, що підтверджується відповідними розрахунками.
В ході розгляду справи сторона відповідачів, належними та достатніми доказами розмір заборгованості не спростувала, та не надала суду відповідного контррозрахунку заборгованості, як і не надала допустимих доказів належного виконання зобов'язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.
Окремо варто відзначити, що стороною відповідачів не було надано суду переконливих доказів неправомірності дій позивача щодо нарахування та/або надання послуг неналежної якості.
Слід зазначити, що зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за оплату за житлово-комунальні послуги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторона позивача у справі стверджує, що відповідачі, як власники квартири, та споживачі послуг, - не виконують своїх зобов'язань щодо сплати за комунальні послуги у повному обсязі, в зв'язку з чим за період з липня 2016 р. по листопад 2019 р. (гаряча вода) та за період із жовтня 2016 р. по листопад 2019 р. (опалення) у відповідачів перед позивачем утворилася заборгованість.
Достатніх доказів на підтвердження не надання позивачем послуг або ж протиправності дій, в зв'язку з наданням послуг та, відповідно, нарахування плати за них, матеріали справи не містять.
Крім того, твердження сторони відповідачів про те, що позивачем не вірно нараховано плату за послуги, без врахування, зокрема, періодичної повірки та коригування розрахунків, а тому вимоги задоволенню не підлягають, суд до уваги не приймає, оскільки, в ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачі є власниками квартири, переконливих доказів, які б спростовували нараховану позивачем заборгованість відповідачами суду надано не було, як і не було надано суду контррозрахунку заборгованості, який би спростовував доводи позивача, а тому відповідачі, як споживачі наданих позивачем послуг мають сплачувати за їх надання у встановленому розмірі, та підстав для звільнення відповідачів від оплати послуг в ході розгляду справи судом не встановлено.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд вважає, що в ході розгляду справи знайшло своє об'єктивне підтвердження обґрунтування позову в частині неналежного виконання відповідачами зобов'язань по оплаті за житлово-комунальні послуги, та стороною відповідача в ході розгляду справи обґрунтування позову в цій частині за весь період нарахування заборгованості не спростовані належними та достатніми доказами, а тому суд вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів на користь позивача.
Разом з тим, в частині пред'явлених позивачем до стягнення сум заборгованості слід зазначити наступне.
Згідно розрахунків заборгованості, наданого позивачем, - у період з жовтня 2016 р. по листопад 2019 р. по централізованому опаленню у відповідачів перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 16331,85 грн., а за період з липня 2016 р. по листопад 2019 р. по централізованому постачанню гарячої води у відповідачів перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 8306,94 грн.
Відповідачем ОСОБА_2 в ході розгляду справи було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної давності, оскільки, позивачем пред'явлено в грудні 2019 року позов про стягнення сум заборгованості за періоди з жовтня 2016 р. по листопад 2019 р. по централізованому опаленню та з липня 2016 р. по листопад 2019 р. по централізованому постачанню гарячої води, що перевищує встановлений законом трирічний строк позовної давності.
Перевіряючи доводи сторони відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач, відповідно до ст. 267 ЦК України, заявив клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного для після відповідної календарних дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Абзац 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 08.12.2009 року, передбачає, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено підставність позовних вимог. У протилежному випадку, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Судом встановлено, що порушення відповідачами зобов'язань по сплаті за житлово-комунальні послуги розпочато - за централізоване опалення з жовтня 2016 р., а за постачання гарячої води із липня 2016 р., та саме із вказаних місяців сторона позивача мала право звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за централізоване опалення та постачання гарячої води, відповідно, проте, позов пред'явлено лише в грудні 2019 року, тобто зі спливом строку позовної давності.
Стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, та в ході розгляду справи позивачем не було заявлено клопотання про його пропуск із поважних причин.
Суд вважає, що в даному випадку положення ст. 267 ЦК України можуть бути застосовані до розміру заборгованості за останні три роки до дня звернення з даним позовом до суду.
В зв'язку з тим, що відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки; поважних причин для зупинення та переривання позовної давності стороною позивача не доведено, та в ході розгляду справи не встановлено, а тому суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за централізоване опалення за жовтень 2016 року та заборгованості за постачання гарячої води за період із липня 2016 року по жовтень 2016 р., - задоволенню не підлягають, в зв'язку з пропуском строку позовної давності.
В частині пред'явлених позовних вимог про стягнення заборгованості за централізоване опалення за період із листопада 2016 р. по листопад 2019 р., включно, та заборгованості за постачання гарячої води за період із листопада 2016 р. по листопад 2019 р., включно, слід зазначити наступне.
Як вже зазначалось вище, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, - у період з жовтня 2016 р. по листопад 2019 р. у відповідачів наявна заборгованість по оплаті за централізоване опалення в сумі 16331,85 грн., а за період з липня 2016 р. по листопад 2019 р. у відповідачів наявна заборгованість по оплаті за централізоване опалення в сумі 8306,94 грн.
З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що за період з листопада 2016 р. по листопад 2019 р., включно за централізоване опалення позивачем було нараховано відповідачам суму в розмірі 15227,38 грн., а за період з листопада 2016 р. по листопад 2019 р., включно за постачання гарячої води позивачем було нараховано відповідачам суму в розмірі 7323,30 грн.
Нараховані суми за централізоване опалення та постачання гарячої води відповідачами сплачені не були в повному обсязі.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості по оплаті за централізоване опалення та постачання гарячої води підлягають частковому задоволенню та стягненню підлягає сума за період з листопада 2016 р. по листопад 2019 р, включно, за централізоване опалення в розмірі 15227,38 грн., та за постачання гарячої води в сумі 7323,30 грн.
Крім того, позивачем було пред'явлено вимогу про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та трьох відсотків річних, в зв'язку з неналежним виконанням ними своїх зобов'язань.
Вирішуючи зазначені вимоги позивача, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення сум нарахованої заборгованості за жовтень 2016 р. (централізоване опалення), та за період із липня 2016 р. по жовтень 2019 р., включно, (гаряче водопостачання), а тому суд вважає, що інфляційні втрати та 3 % річних в межах трирічного строку, які передували зверненню позивача із даним позовом (27.12.2019 р.), - мають бути нараховані за період із 27.12.2016 р. по 27.12.2019 р., включно, на суми боргу за централізоване опалення розмірі 15227,38 грн. та за постачання гарячої води в сумі 7323,30 грн.
Так, за розрахунками суду інфляційні витрати на суму заборгованості з централізованого опалення в розмірі 15227,38 грн. за період з 27.12.2016 р. по 27.12.2019 р., включно (1096 днів), складає суму в розмірі 4231,58 грн., а 3 % річних за вказаний період - суму в розмірі 1371,66 грн., однак, позивачем було пред'явлено до стягнення 3 % річних в розмірі 1229,73 грн. та інфляційні втрати в сумі 3495,77 грн.
З огляду на те, що суд в силу вимог цивільного процесуального закону позбавлений можливості вийти за межі пред'явлених позивачем до стягнення сум, а тому із відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню за централізоване опалення сума 3 % річних в розмірі 1229,73 грн. та інфляційні втрати в сумі 3495,77 грн.
Крім того, за розрахунками суду інфляційні витрати на суму заборгованості з постачання гарячої води в розмірі 7323,30 грн. за період з 27.12.2016 р. по 27.12.2019 р., включно (1096 днів), складає суму в розмірі 2035,06 грн., а 3 % річних за вказаний період - суму в розмірі 659,66 грн., однак, позивачем було пред'явлено до стягнення 3 % річних в розмірі 308,77 грн. та інфляційні втрати в сумі 594,47 грн.
З огляду на те, що суд в силу вимог цивільного процесуального закону позбавлений можливості вийти за межі пред'явлених позивачем до стягнення сум, а тому із відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню за постачання гарячої води сума 3 % річних в розмірі 308,77 грн. та інфляційні втрати в сумі 594,47 грн.
З огляду на викладене, суд вважає, що наведені суми підлягають солідарному стягненню із відповідачів на користь позивача, за пред'явленими позивачем сумами до стягнення, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань по оплаті за житлово-комунальні послуги.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних також слід задовольнити в межах пред'яленимх позивачем сум до стягнення, та стягнути солідарно із відповідачів на користь позивача за централізоване опалення 3 % річних в розмірі 1229,73 грн. та інфляційні втрати в сумі 3495,77 грн., а за постачання гарячої води 3 % річних в розмірі 308,77 грн. та інфляційні втрати в сумі 594,47 грн.
Підсумовуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи знайшли своє об'єктивне підтвердження обґрунтування позову в частині неналежного виконання своїх зобов'язань відповідачами по оплаті за житлово-комунальні послуги, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, застосувавши до позовних вимог строки позовної давності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідачів в рівних частинах на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 139, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 280-281 ЦПК України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задовольнити частково.
Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» заборгованість за централізоване опалення у розмірі 15227 грн. 38 коп., 3% річних - 1229 грн. 73 коп., інфляційні витрати - 3495 грн. 77; заборгованість за постачання гарячої води - 7323 грн. 30 грн., 3 % річних - 308 грн. 77 коп., інфляційні витрати - 594 грн. 47 коп., а всього суму в розмірі 28179 (двадцять вісім тисяч сто сімдесят дев'ять) грн. 42 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути в рівних частинах із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», - судовий збір в сумі 1788 грн. 46 коп., тобто по 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 23 коп. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повні ім'я та найменування сторін:
позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», ЄДРПОУ 35138553, адреса: м. Київ, вул. Ломоносова, 58-а;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2;
відповідач ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Головуючий Н.П. Чередніченко