справа №380/5795/20
10 вересня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
-визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.10.2018;
-стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.10.2018 у сумі 104763,74грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №241 від 12.10.2018 позивача було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. На день виключення із списків частини відповідач не нарахував йому та не виплатив індексацію грошового забезпечення, яка гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 06.02.2003 №491-IV «Про індексацію грошових доходів населення», постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», численними роз'ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони. В листопаді 2019року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати індексації грошового забезпечення. Листом, Військова частина НОМЕР_1 поінформувала заявника про те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у 2016-2018 передбачено не було. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 12.10.2018, у зв'язку з цим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 24.07.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Заперечуючи позовні вимоги, представник Військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що індексація грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період не нараховувалася та не виплачувалася з причини відсутності фінансових ресурсів для цього виду платежу. Відповідач зазначає, що Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (із змінами) (далі - Порядок), зокрема, визначено, що значення індексу споживчих цін, приймається за 1 або 100 відсотків у місяці, в якому відбувається підвищення тарифних ставок (окладів). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів). Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення тарифних ставок (окладів). Якщо розмір підвищення заробітної плати не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення заробітної плати і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення заробітної плати. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. У разі коли відбувається підвищення мінімальних та максимальних посадових окладів у межах діапазону за певною посадою, то, у такому випадку, має змінюватись і місяць початку обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Також зазначив, що пунктом 5 Порядку визначено, що працівникам підприємств і організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв'язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та положень Порядку. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що підвищення посадових окладів військовослужбовців до грудня 2015 відбулося відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка втратила чинність 01.03.2018 у зв'язку із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відповідно до вимог якої законодавчо відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців НГУ. Відповідно, базовим місцем для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації є лютий 2018, тобто місяць наступний за місцем набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме з січня 2008. Також зазначає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актів національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Суд установив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 12.10.2018 №241 старшого сержанта ОСОБА_1 , заступника начальника зенітної ракетної обслуги зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_4 (військова частина НОМЕР_1 ), звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та направлено на військовий облік до Стрийського ОМВК Львівської області.
Наказ від 12.10.2018 №241 не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Станом на день виключення позивача із списків особового складу військової частини, з останнім не було проведено розрахунків по індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою.
За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 , Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь №350/489/974пс від 10.12.2019, в якій повідомила, що документи з грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 за 2015рік здані до Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву МО України згідно з актом приймання-передавання документів №72 від 22.04.2019. Базовий місяць для нарахування індексації - грудень 2015 року; наступний базовий місяць - березень 2018 року. Підставою застосування базового місяця грудень 2015 року при нарахуванні індексації був п.3 Постанови КМУ №1013 від 09.12.2015. Підставою застосування базового місяця березень 2018 року при нарахуванні індексації був абз.1 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 зі змінами.
Також Військова частина НОМЕР_1 направила довідку про отримане грошове забезпечення за 2016 - 2018 роки.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч. 2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до ст.6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок № 1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 Порядку №1078).
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 (справа №825/1987/17), від 20.11.2019 (справа № 620/1892/19), від 05.02.2020 (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Отже, на переконання суду, оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому вона підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті і не повинна ставитися в залежність від бюджетних асигнувань відповідачів.
З цих же мотивів суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу.
Як видно з матеріалів справи (довідки Військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018) ОСОБА_1 не отримував індексацію з січня 2016 по 12.10.2018.
Відповідач, усупереч вимогам Законів № 2011-XII, № 1282-XII та Порядку № 1078, не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.01.2016 по 12.10.2018, а тому повинен був вчинити ці дії при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.
Щодо покликань представника відповідача на те, що для виплати індексації у зазначених періодах фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексацію не здійснювалося, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.
Крім цього, відповідачем не надано суду доказів того, що на рахунках відповідача відсутні кошти для виплати індексації грошового забезпечення.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Суд не бере до уваги покликання відповідача на лист Мінсоцполітики від 08.08.2017 №78/о/66-17 як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, оскільки роз'яснення не є нормативно-правовими актами, тоді як відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу.
Водночас, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не покликається на відсутність обставин, передбачених ст.4 Закону №1282-XII, для проведення індексації.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, суд вважає протиправними дії відповідача, які полягають у не нарахуванні та не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 12.10.2018.
Суд звертає увагу, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. А тому, оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму, яка вказана позивачем в розрахунку, а саме 104763,74грн.
Водночас суд ураховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.10.2018.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду, то такі судом не приймаються до уваги, з таких міркувань.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, яким визначено загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також яким визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, при вирішенні питання щодо індексації грошового забезпечення слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), що безпосередньо зазначено у ч.3 ст.9 Закону №2011-XII.
При цьому, звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала такі під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Непоширення норм КЗпП на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тоді як такі питання врегульовані КЗпП.
Конституційний Суд України в пункті 2.3 мотивувальної частини рішення №9-рп/2013 вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
В цьому ж рішенні Суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Таким чином, Конституційний Суд України при тлумаченні ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку, а в зазначеній статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати таких.
Застосування до позову про стягнення невиплаченої військовослужбовцям індексації грошового забезпечення лише ч.2 ст.122 КАС України спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав, тоді як відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Зважаючи, що даний позов пов'язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то його подання не обмежується будь-яким строком, а тому посилання відповідача на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений ст. 122 КАС України є безпідставними.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.
Щодо стягнення судових витрат, пов'язаних з проведенням судово-економічної експертизи №4114 від 01.07.2020 в розмірі 1961,28 грн. суд зазначає таке.
У даній справі суд не оцінював висновок експерта як доказ, оскільки дійшов висновку про передчасність вимог позивача про стягнення з відповідача конкретних сум коштів. За таких обставин витрати представника позивача на проведення судово-економічної експертизи покладаються на нього. Сторони не надали суду доказів понесення інших видів судових витрат.
Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.10.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.10.2018.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.10.2018 у сумі 104763,74грн - відмовити.
Судовий збір стягувати не належить.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.