Справа №1.380.2019.004758
31 серпня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
представників позивача Хробак Г.В., Бойчун Я.П.,
представника відповідача Іванського В.І.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства «Львіввугілля» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2019 року №0005214813 (повністю), №0005204813 (повністю), №0005184813 (частково на суму 10 918 233,00 грн.), №0005174813 (частково на суму 181 886,60 грн.), №0005164813 (повністю), №0005144813 (повністю), №0005154813 (повністю).
Ухвалою судді від 20.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 23.12.2019 року було здійснено заміну відповідача - Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Офісу великих платників податків ДФС на належного - Офіс великих платників податків ДПС.
05.02.2020 року, 11.02.2020 року від позивача надійшли через канцелярію суду заяви про збільшення позовних вимог, які судом прийнято до розгляду.
Відповідно до заяв про збільшення позовних вимог, позивач просить суд - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005214813 (повністю), №0005204813 (повністю), №0005184813 (частково на суму 11 087 083,00 грн.), №0005174813 (частково на суму 267 204,68 грн.), №0005164813 (повністю), №0005144813 (повністю), №0005154813 (повністю).
Сторонами при розгляді справи було подано до суду заяви по суті справи - письмові відзив, відповідь на відзив, а також письмові пояснення.
Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена, зокрема, в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає, що відповідачем було безпідставно прийнято податкові повідомлення-рішення в оскаржуваних частинах. Позивач стверджує, що висновки акта перевірки, які слугували підставою прийняття таких рішень, є помилковими, вони викладені без урахування всіх обставин справи та релевантних норм чинного законодавства України, а тому є необґрунтованими.
ДП «Львіввугілля» відзначає, що Офісом великих платників податків ДФС у 2019 році була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного законодавства (за період з 01.01.2015 року по 30.01.2019 року) та законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (за період з 01.01.2014 року по 30.01.2019 року), за результатами якої складено акт від 07.05.2019 року №96/28-10-48-14/32323256.
У цьому акті податковим органом було стверджено про виявлення ряду порушень зі сторони позивача (завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, занижено податок на додану вартість, допущено несвоєчасну реєстрацію податкових накладних і розрахунків коригування, не подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не здійснено сплату такого податку та ін.).
Не погоджуючись із окремими висновками податкового органу, позивачем у травні 2019 року було подано заперечення №7/824 до акта перевірки.
Проте, відповідачем такі заперечення відхилено та на підставі акта перевірки від 07.05.2019 року №96/28-10-48-14/32323256 складено податкові повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005214813, №0005204813, №0005184813, №0005174813, №0005164813, №0005144813, №0005154812.
У зв'язку з чим, позивачем було подано до ДФС України скаргу від 13.06.2019 року №7/951 на податкові повідомлення-рішення (у відповідних частинах).
Рішенням від 19.08.2019 року ДФС України скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Однак, позивач не погодився з такими рішеннями відповідача та звернувся до суду з означеним позовом, стверджуючи про їх необґрунтованість.
ДП «Львіввугілля» відзначає, що податковий орган безпідставно виклав висновок про заниження доходу платника податків через непроведення списання кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув.
Позивач наголошує на тому, що по відповідних сумах кредиторської заборгованості були прийняті рішення судів щодо їх стягнення на користь кредиторів, які перебувають на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби.
У зв'язку з чим, на думку позивача, підстав для списання кредиторської заборгованості немає.
Також позивач оцінює як необґрунтовані висновки податкового органу про заниження доходу платника податків на суми безповоротної фінансової допомоги у товарній формі.
ДП «Львіввугілля» покликається на те, що ним здійснювалися реальні та товарні господарські операції з рядом суб'єктів господарювання, що підтверджується необхідними первинними документами, які належним чином засвідчують факти здійснення відповідних операцій. Відтак, придбані в їх результаті товарно-матеріальні цінності не є безоплатно отриманою допомогою.
У цьому контексті, безпідставними є й висновки відповідача про завищення витрат, оскільки вони були здійснені в ході реальної господарської діяльності щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг, необхідних для діяльності позивача. Зазначене в достатній мірі підтверджене відповідними первинними, розрахунковими та іншими документами.
Також, позивач вважає, що відповідачем було безпідставно стверджено про неправомірне включення до собівартості продукції вартості вугілля, списаного на загальновиробничі потреби впродовж неопалювального сезону. Списання вугілля в неопалювальний сезон обумовлене потребою його спалювання в котельнях із метою забезпечення гарячою водою підрозділи позивача (лазні, пральні), які не мають інших джерел гарячої води чи її підігріву.
ДП «Львіввугілля» зазначає, що податковий орган помилково стверджує про несплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки така нерухомість є державною власністю та належить державі в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а не позивачу. Крім того, оскільки відповідне нерухоме майно складає комплекс виробничої бази, то як будівлі промисловості не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Загалом, на переконання позивача, відповідачем було повторно нараховано штраф за несвоєчасну сплату сум самостійно визначеного та узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що є неприпустимим і свідчить про притягнення платника податків до подвійної відповідальності за одне порушення.
Позивач також вказує, що висновки контролюючого органу про порушення ДП «Львіввугілля» норм закону щодо строків реєстрації податкових накладних і розрахунків коригування до них у Єдиному реєстрі податкових накладних є некоректними, позаяк позивачем було вчинено всі необхідні дії для їх реєстрації, що не відбулося своєчасно без його вини (через недосконалість роботи системи електронного адміністрування).
Більше того, позивач стверджує, що відповідачем було безпідставно застосовано до нього штраф за нереєстрацію податкових накладних, хоча, в зв'язку з прийняттям змін до законодавства для стабілізації розрахунків на оптовому ринку електричної енергії, було продовжено строки для реєстрації податкових накладних, який на час податкової перевірки ще не сплив.
У зв'язку з чим, на переконання позивача, податковим органом було складено податкові повідомлення-рішення, які оспорюються, необґрунтовано, без достатніх підстав, без урахування дійсних обставин справи та норм чинного законодавства, що є підставою для визнання їх протиправними та скасування (повністю або у відповідних частинах).
Відтак, ДП «Львіввугілля» вважає свої вимоги повністю обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає вимоги позивача безпідставними.
А саме, відповідач зазначає, що Офісом великих платників податків ДФС у 2019 році була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 07.05.2019 року №96/28-10-48-14/32323256, у якому викладено обґрунтовані висновки щодо порушення платником податків приписів закону.
Зокрема, позивачем безпідставно не було включено до доходу сум кредиторської заборгованості, строк позовної давності по якій минув. При цьому, на думку відповідача, та обставина, що по заборгованості ухвалені судові рішення щодо її стягнення та провадиться відповідне примусове виконання таких рішень, не впливає на факт спливу строку давності та на обов'язок платника податків збільшити свій дохід на відповідні значення.
Окрім того, відповідач акцентує увагу на тому, що позивачем задокументовано ряд господарських операцій, які насправді не здійснювалися (із ТОВ «Промбізнес люкс», ТОВ «Восток-СК», ТОВ СТ «Іскра», ТОВ «ТПК Укрторгімпорт», ПП «БК «Будрем Плюс» та ін.). Таким чином, відсутні свідчення придбання відповідних оприбутковуваних позивачем товарно-матеріальних цінностей, що є підставою для висновку про віднесення їх до безоплатно наданої допомоги у товарній формі. А також, це засвідчує безпідставне збільшення витрат платника податків на суми по операціях, що в дійсності не відбувалися, та завищення податкового кредиту.
Також, контролюючий орган стверджує, що позивачем було зайво включено до собівартості реалізованої продукції вартість вугілля, списаного на загальновиробничі потреби в неопалювальний сезон понад установлені норми.
У свою чергу, податковий орган зазначає, що позивачем не провадилася сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та не подавалися відповідні податкові декларації, хоча на балансі позивача перебуває адміністративний будинок, який є об'єктом оподаткування.
А також, платник податків не виконав обов'язку з реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування.
Таким чином, відповідач вважає, що оспорювані рішення є правомірними, а тому, підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.
У судових засіданнях представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, показання свідків, розглянувши доводи сторін та їх заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ДП «Львіввугілля» засноване на основі державної власності; зареєстроване розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації Львівської області від 17.01.2003 року. Позивач станом на січень-лютий 2019 року перебував на обліку у Львівському управлінні Офісу великих платників податків ДФС.
Як установлено судом, Офісом великих платників податків ДФС у період з 31.01.2019 року по 20.02.2019 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Львіввугілля» (код ЄДРПОУ 32323256) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.01.2019 року, валютного - за період з 01.01.2015 року по 30.01.2019 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування - за період з 01.01.2014 року по 30.01.2019 року.
За результатами такої перевірки складено акт від 07.05.2019 року №96/28-10-48-14/32323256, в якому контролюючим органом викладено відомості про порушення, допущені платником податків.
А зокрема, в акті зазначено, що ДП «Львіввугілля» порушено:
-п.п.134.1, 135.1 Податкового кодексу України, п.п.5, 7 наказу Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку», п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року №246, п.20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 15 906 099 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 346 828 грн., за 2016 рік на суму 9 939 579 грн. (в тому числі від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2015 рік на суму 346 828 грн.), за 2017 рік на суму 11 912 485 грн. (в тому числі від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2016 рік на суму 9 939 579 грн.) та за 2018 рік в сумі 15 906 099 грн. (в тому числі від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2017 рік на суму 11 912 485 грн.);
-п.п.198.1-198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 512 157,15 грн., в тому числі за травень 2015 на суму 6 000 грн., серпень 2015 на суму 3 750 грн., за вересень 2015 на суму 6 847 грн., за грудень 2015 на суму 11 558,83 грн., за грудень 2016 на суму 1 416,66 грн., за грудень 2017 на суму 14 175 грн., за березень 2018 на суму 2 253,33 грн., за червень 2018 на суму 13 338 грн. та за грудень 2018 на суму 452 818,33 грн.
-п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України - здійснено несвоєчасну реєстрацію та не реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
-п.п.46.1, 49.18.3, 266.7.5 Податкового кодексу України в результаті неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.
-п.п.266.3.1, 266.5.1, 266.6.1, 266.7.5, абз.«б» п.п.266.10.1 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим донараховано (збільшено) зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 127 493,37, в тому числі за 2015 рік 29 533,46 грн., за 2016 рік 33 413,06 грн., за 2017 рік 19 398,00 грн., за 2018 рік 45 148,85 грн.
Матеріалами справи стверджується, що ДП «Львіввугілля» в травні 2019 року було подано податковому органу заперечення за №7/824 до акта перевірки, проте таке - відхилено.
У зв'язку з чим, враховуючи виявлені порушення, на підставі акта від 07.05.2019 року №96/28-10-48-14/32323256 контролюючим органом було прийнято:
-податкове повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005214813, яким за грошовим зобов'язанням з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості застосовано до позивача штраф у сумі 510,00 грн.;
-податкове повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005204813, яким збільшено позивачеві суму грошових зобов'язань за основним платежем (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості) в розмірі 89 606,64 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 22 401,66 грн.;
-податкове повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005184813, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 14 451 854,00 грн.
-податкове повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005174813, яким збільшено позивачеві суму грошових зобов'язань за основним платежем (податок на додану вартість) в розмірі 256 936,15 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 128 468,08 грн.;
-податкове повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005164813, яким за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на суму ПДВ 86 758 951,92 грн. застосовано до позивача штраф 50% у сумі 43 379 485,96 грн.;
-податкове повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005144813, яким за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ 98 332,63 грн. застосовано до позивача штраф 10% у сумі 9 833,28 грн., від 16 до 30 календарних днів на суму ПДВ 4 559 173,14 грн. - штраф 20% у сумі 911 834,66 грн., від 31 до 60 календарних днів на суму ПДВ 361 519,72 грн. - штраф 30% у сумі 108 455,92 грн., від 61 календарних днів на суму ПДВ 11 827 694,23 грн. - штраф 40% у сумі 4 731 077,69 грн., за відсутність реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на суму ПДВ 17 936,81 грн. - штраф 50% у сумі 8 968,41 грн.;
-податкове повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005154812, яким за порушення строку сплати суми грошових зобов'язань з ПДВ у сумі 409 161,70 грн. застосовано до позивача штраф 20% у сумі 81 832,34 грн.
Позивач, не погодився з такими рішеннями контролюючого органу, звернувся із скаргою від 13.06.2020 року №7/951 до ДФС, у якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.05.2019 року №0005214813 - повністю, №0005204813 - повністю, №0005184813 - частково на суму 10 918 233,00 грн., №0005174813 - частково на суму 181 886,60 грн., №0005164813 - повністю, №0005144813 - повністю, №0005154812 - повністю.
Однак, рішенням від 19.08.2019 року №39898/6/999221404-02-29 Державна фіскальна служба України залишила скаргу позивача без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Проте, надалі не погоджуючись із рішеннями податкового органу, вважаючи їх протиправними, позивач оскаржив їх до суду за цим позовом, у якому (з урахуванням уточнень) просить скасувати податкові повідомлення-рішення у відповідних частинах.
З огляду на що, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.
У частині правовідносин щодо обов'язку ДП «Львіввугілля» нараховувати та сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки слід зазначити таке.
Відповідно до п.п.265.1.1 п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України, до складу податку на майно входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
В силу п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Як вказано в акті перевірки, на балансі ДП «Львіввугілля» перебував об'єкт нерухомості - адміністративний будинок площею 4849,5 кв.м у м.Сокалі на вул.Богдана Хмельницького, 26, за який позивачем не подано податкові декларації та не сплачено податку.
У той же час, відповідно до п.1.1 статуту ДП «Львіввугілля», що затверджений наказом Міненерговугілля України від 13.06.2010 року №369, підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Відповідно до п.4.1 статуту ДП «Львіввугілля», що затверджений наказом Міненерговугілля України від 13.06.2010 року №369, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Згідно з п.4.2 статуту, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Аналогічні положення містяться також і в новій редакції статуту ДП «Львіввугілля», що затверджений наказом Мінеконерго від 22.11.2019 року №437.
Відповідно до ч.1 ст.316, ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як визначено у ч.4 ст.55 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Згідно з ч.3 ст.73 Господарського кодексу України, майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Відповідно до ч.2 ст.74 Господарського кодексу України, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Частиною 1 ст.133 Господарського кодексу України визначено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.136 цього ж Кодексу, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Таким чином, слід прийти до висновку, що право господарського відання майном за своїм змістом є відмінним від права власності на нього. При цьому, зважаючи на норму п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є ті особи, яким належить право власності на відповідний об'єкт, а не право господарського відання чи інше речове право, відмінне від права власності.
У зв'язку з чим, слід погодитися з аргументами позивача, які полягають у тому, що він не є платником податку за відповідним майном.
Окрім того, суд у цьому контексті також бере до уваги, що п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (у рішенні наведені нормативні акти у відповідній редакції, чинній на час спірних правовідносин), не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Як визначено в п.п.21, 22 статуту ДП «Львіввугілля», воно утворене з метою виробництва продукції, виконання робіт, добування та збагачення кам'яного вугілля, відтак, позивач є промисловим підприємством.
Отже, належні позивачеві будівлі не є об'єктом оподаткування в силу пп.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. При цьому, суд відзначає, що хоча спірна будівля є адміністративним приміщенням, проте, зміст і структура зазначеного положення Податкового кодексу України не забороняє відносити його до кола будівель промисловості, оскільки промислове виробництво та господарська діяльність промислових підприємств не може обмежуватися використанням лише виробничих споруд і може вимагати також використання будівель іншого призначення (зокрема й адміністративних).
Щодо нездійснення позивачем списання кредиторської заборгованості по ряду грошових зобов'язань, строк позовної давності по яких сплив (із відповідними податковими наслідками, в т.ч. збільшенням доходу), суд відзначає таке.
У даному випадку, щодо стягнення з позивача (підрозділів ДП «Львіввугілля») кредиторської заборгованості наявні судові рішення, за якими розпочато виконання, при цьому, відсутні підтвердження того, що така заборгованість не погашена внаслідок недостатності майна боржника, а дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення.
Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року у справі №914/1839/13 стягнуто кошти на користь ТОВ «Заготпром» в сумі 58 075,88 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.04.2004 року у справі №4/740-21/92 стягнуто кошти на користь ТОВ «Заготпром» в сумі 45 044,62 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.06.2007 року у справі №4/2626-7/420 стягнуто кошти на користь ПП «Азалія» в сумі 38 929,42 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2015 року у справі №914/899/15 стягнуто кошти на користь ТОВ «ТМ «Барвінок» в сумі 45 775,54 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2004 року у справі №4/2645-11/248 стягнуто кошти на користь ВАТ «Володимир-Волинський комбінат молочних продуктів» в сумі 27 030,76 грн. Господарським судом Львівської області видано наказ від 08.02.2011 року №32/255(2010) про стягнення на користь ТОВ «Промінвестбанк» 691 957 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.02.2010 року у справі №4/4676-13/415 стягнуто кошти на користь ВК 76 Полицьке в сумі 13 500 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2004 року у справі №4/1286-5/140 стягнуто кошти на користь ДП «Добротвірське монтажне управління» ВАТ «Південтеплоенергомонтаж» в сумі 21 622,03 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2013 року у справі №914/3356/13 стягнуто кошти на користь ПАТ НАК «Надра України» в сумі 754 804,24 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2010 року у справі №22/113 стягнуто кошти на користь ТОВ «Інженерінг» в сумі 4 000 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.12.2012 року у справі №5015/4591/12 стягнуто кошти на користь ТОВ «НВК «Техно-Сиз» в сумі 30 224,16 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2004 року у справі №4/4356/27/40 стягнуто кошти на користь ДП «Галкотлосервіс» ЗАТ «ДЕЗ «Інтермприлад» в сумі 11 411,05 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.06.2004 року у справі №4/916/15/141 стягнуто кошти на користь ТОВ «Квазар» в сумі 4 200 грн. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.02.2015 року у справі №905/3347/14 стягнуто кошти на користь ТОВ «Донецьквуглепрохідка» в сумі 1 390 429,55 грн.
Із метою сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Відповідно до п.3.7 ст.3 цього Закону, на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів, та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка виникла до 1 січня 2011 року, і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України.
Окрім того, Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» установлено, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ст. 1 закону).
Відповідно до пп.«а» п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності. Згідно з пп.«є» п.п.14.1.11 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - це прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.
У зв'язку з чим, із огляду на те, що з приводу кредиторської заборгованості позивача наявні судові рішення, якими в межах позовної давності вирішено питання про її стягнення, а також, відповідні судові рішення надалі перебувають на примусовому виконанні, правильними є доводи позивача про відсутність підстав для списання такої заборгованості як безнадійної.
Щодо реальності та товарності господарських операцій із контрагентами позивача, суд відзначає наступне.
Відповідно до змісту акта перевірки, податковим органом викладено висновки про нереальність операцій із рядом контрагентів позивача (його підрозділів) - ТОВ «Промбізнес люкс», ТОВ «Восток-СК», ТОВ «СТ «Іскра», ТОВ «ТПК Укрторгімпорт», ТОВ «ТПК «Лідер», ТОВ «Європейська індустріальна спілка», ТОВ «Лугенергозавод», ПП «БК «Будрем Плюс». Такі твердження контролюючого органу базуються на тому, що контрагенти позивача не мали ресурсів для проведення відповідних операцій, ланцюжок постачання товарно-матеріальних цінностей не вказував на їх реальне здійснення, наявна податкова інформація вказує на сумнівність діяльності контрагентів позивача. Також відповідач покликається на те, що декларовані господарські операції не мають економічного змісту для позивача, обрання конкретних контрагентів не є обґрунтованим. Крім того, податковий орган стверджує, що первинні документи, які надані на підтвердження таких операцій не можуть в своїй сукупності бути достатнім свідченням реальності операцій, окремі з них є дефектними.
Проте, матеріали справи містять докази вчинення ДП «Львіввугілля» (його підрозділами) відповідних правочинів із зазначеними вище юридичними особами. Так, надано суду договір купівлі-продажу від 29.07.2016 року №128, договір поставки від 18.07.2016 року №79/74, договір поставки від 27.07.2016 року №30-147 із ТОВ «Промбізнес люкс», договір поставки від 08.11.2016 року №350, договори поставки від 19.09.2017 року №17-1909, №17-1909/1, №17-1909/2 із ТОВ «ТПК «Лідер», договір поставки від 13.06.2018 року №511 із ТОВ «Європейська індустріальна спілка», договір поставки від 21.05.2018 року №30-270, договір поставки від 21.05.2018 року №30-271 із ПП «БК «Будрем Плюс», договір виконання робіт від 01.04.2016 року №30-75 із ТОВ «Лугенергозавод», договір купівлі товару від 15.01.2016 року №12 із ТОВ «СТ «Іскра», договір купівлі товару від 25.01.2016 року №24 із ТОВ «СТ «Іскра», договір поставки від 08.11.2017 року №316-11/17 із ТОВ «Восток-СК».
На документування факту виконання зазначених договорів сторонами оформлялися відповідні підтверджуючі документи, а саме: видаткові накладні, акти виконаних робіт, акти приймання-передачі, товарно-транспорті накладні, накладні на доставку експедиторськими компаніями («Нова пошта»), прибуткові ордери, лімітні картки, дефектні акти, виписані довіреності на отримання ТМЦ, наявні платіжні доручення про оплату за договорами тощо, які надані платником податків.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з абз.11 ч.1 ст.1 якого, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до абз.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Наведене підтверджує те, що первинні документи, створені у письмовій або електронній формі, для цілей оподаткування повинні містити відомості про факти реальної підприємницької, господарської та іншої діяльності, які впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування відповідних сум податкових вигод виникають у першу чергу за фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду, наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення відповідних операцій. Отже, наслідки для податкового обліку створює саме фактичний рух активів, що є першочерговою й обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність же наявності вказаних умов позбавляє формально складені первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а платника податків - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Розглянувши ж документи, які були складені учасниками відповідних правовідносин із постачання ТМЦ, робіт і послуг (ДП «Львіввугілля», ТОВ «Промбізнес люкс», ТОВ «Восток-СК», ТОВ «СТ «Іскра», ТОВ «ТПК Укрторгімпорт», ТОВ «ТПК «Лідер», ТОВ «Європейська індустріальна спілка», ТОВ «Лугенергозавод», ПП «БК «Будрем Плюс»), суд приходить до переконання, що вони (договори) є належним доказом досягнення їх сторонами домовленостей щодо здійснення (у відповідності до погоджених умов) конкретних господарських операцій, спрямованих на задоволення їх інтересів та на реалізацію господарської компетенції таких осіб.
А первинні документи, які складалися сторонами для підтвердження факту виконання господарських операцій за укладеними договорами та для їх документування (зазначені вище видаткові накладні, прибуткові ордери, акти приймання-передачі та інше), за своїм змістом засвідчують факти здійснення відповідних операцій із виконання робіт/надання послуг, поставок одиниць товару та передачі їх результатів позивачеві.
При цьому, такі первинні документи вповні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст відповідної господарської операції. Також, до матеріалів справи долучені документи, які додатково свідчать про реальність здійснення постачання товарів, а зокрема, товарно-транспортні накладні щодо перевезення ТМЦ, накладні на перевезення експедиторськими компаніями, докази оформлення довіреностей на отримання ТМЦ, дефектні акти тощо, які в сукупності з іншими документами є належними доказами реального виконання господарських операцій.
При цьому, суд відзначає, що окремі недоліки наданих документів не нівелюють їхню доказову силу та не є підставою неможливості їх врахування при оцінці обставин справи.
Окрім того, суд бере до уваги наявні в матеріалах справи документи, які засвідчують господарське використання позивачем придбаних ТМЦ, робіт і послуг, що, зокрема, підтверджується лімітними картками на їх відбір ТМЦ підрозділами позивача. Суд не знаходить підстав для висновку про недоцільність чи нераціональність спірних операцій і вважає, що вони відповідають змісту та специфіці діяльності позивача.
Таким чином, суд оцінює всі наведені вище докази в сукупності як такі, що можуть підтверджувати реальне здійснення документованих господарських операцій, позаяк вони оформлені належним чином і в них наявний економічний зміст, а також відсутні суперечності, які би ставили під сумнів виконання зазначених операцій суб'єктами господарювання (позивачем і його контрагентом).
У той же час, суд вважає за необхідне підкреслити, що базування висновків контролюючого органу на даних щодо діяльності окремих контрагентів постачальника позивача, а також їх подальших ділових партнерів не може бути належною і достатньою підставою для відповідальності позивача.
Самі по собі порушення податкового законодавства, допущені постачальником у ланцюгу постачання товарів/робіт/послуг, тягнуть негативні наслідки саме для такого постачальника та не можуть автоматично впливати на право позивача (який не був безпосереднім учасником відповідних правовідносин) користуватися податковими вигодами.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків (позивача) з недобросовісними платниками податків із метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями цих осіб чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.
У цьому контексті слід покликатися також на практику Європейського суду з прав людини, який окреслив правило індивідуальної відповідальності платника податків, яке, зокрема, полягає у тому, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Європейський суд з прав людини вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив і у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.
А відтак, навіть за умови достовірного підтвердження обставин щодо порушення податкового законодавства контрагентом позивача чи іншими особами (подальшими фігурантами по ланцюгу постачання), це не може автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства позивачем, що може мати місце тільки в разі обізнаності позивача з такими порушеннями, в їх сприянні тощо (про що зазначено вище).
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що наведені відповідачем у цій частині аргументи не знайшли свого підтвердження та базуються на необґрунтованих припущеннях, а тому, податкові повідомлення-рішення, які були складені через такі обставини, є протиправними та підлягають скасуванню.
У частині тверджень контролюючого органу щодо надмірного включення до собівартості продукції вартості вугілля, списаного на загальновиробничі потреби, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, окрім використання вугілля у власних котельнях для організації обігріву в опалювальний сезон, провадилося також використання вугілля на господарсько-побутові та санітарно-гігієнічні потреби поза опалювальним сезоном.
Суд відзначає, що робота шахт передбачає необхідність цілодобової роботи виробничих лазень і пралень для спецодягу, що забезпечується власними котельнями.
На обґрунтування об'ємів використання вугілля для зазначених потреб позивачем надано розрахунки норми витрати палива для котелень, які складаються щороку та передбачають у тому числі витрати вугілля на господарсько-побутові та санітарно-гігієнічні потреби строком на 365 днів. Такі розрахунки виконано на основі Методики «Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на шахтах Держвуглепрому України» Міністерства палива та енергетики України, довідкових даних, технічних характеристик будівель і споруд за їх паспортними даними та відповідним чином погоджені й затверджені.
На противагу цьому, податковим органом не надано належних свідчень протиправності використання позивачем вугілля на господарсько-побутові та санітарно-гігієнічні потреби при забезпеченні виробничої діяльності його підрозділів, а також відповідачем не підтверджено факту включення вартості відповідного вугілля (використано на ці потреби) до собівартості продукції, що заперечується позивачем.
У зв'язку з чим, суд в цій частині не знаходить належного підтвердження аргументам контролюючого органу та погоджується з доводами позивача щодо необґрунтованості відповідних висновків відповідача.
Щодо застосування податковим органом до позивача штрафу за несвоєчасну сплату сум самостійно визначеного та узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, відповідно до декларації за серпень 2015 року, необхідно вказати наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, штрафні санкції за це порушення вже були застосовані до позивача, а саме, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 07.06.2018 року №0004804808, податкового повідомлення-рішення від 20.08.2018 року №0007174808, податкового повідомлення-рішення від 07.11.2018 року №0008754807, податкового повідомлення-рішення від 19.12.2018 року №0010494807 (складені за результатами камеральних перевірок).
Згідно ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Пунктом 116.2 ст.116 Податкового кодексу України встановлено, що за одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.
Таким чином, безпідставним є застосування до позивача одного й того виду штрафної (фінансової) санкції за те ж порушення.
Щодо застосування до позивача відповідальності за не здійснення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних суд відзначає таке.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабілізації розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України» від 09.11.2017 року №2198-VIII було внесено зміни до Податкового кодексу України, а зокрема, абз.18 п.201.10 ст.201 викладено в редакції, яка надає право платнику податку зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну та/або розрахунок коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року, в яких загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України.
У зв'язку з чим, позивач вправі здійснити реєстрацію податкових накладних, відповідно до зазначеної норми (в разі відповідності визначеним критеріям), а відтак, притягнення його до відповідальності саме за нездійснення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних при потенційній можливості реалізації такого права є безпідставним і передчасним.
У частині застосування до позивача штрафної санкції за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних слід відзначити, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено в безсумнівний спосіб наявність вини позивача в несвоєчасній реєстрації податкових накладних.
Так, за доводами ДП «Львіввугілля», несвоєчасна реєстрація податкових накладних мала місце внаслідок неналежного функціонування системи електронного адміністрування ПДВ. При цьому, позивач стверджує, що ним було вжито всіх заходів для своєчасної реєстрації податкових накладних, що, однак, не відбулося з незалежних від нього причин.
Відтак, притягнення особи до відповідальності за відсутності її вини (доказування чого покладено на відповідача) є необґрунтованим.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність своїх дій та рішень у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним й підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
У зв'язку з чим, суд розподіляє обґрунтовані та підтверджені судові витрати на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Державного підприємства «Львіввугілля» (код ЄДРПОУ 32323256; вул.Хмельницького, 26, м.Сокаль, Львівська обл.) до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 39440996; вул.Дегтярівська, 11г, м.Київ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволити повністю.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.05.2019 року №0005214813 повністю.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.05.2019 року №0005204813 повністю.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.05.2019 року №0005184813 частково у сумі 11 087 083 (одинадцять мільйонів вісімдесят сім тисяч вісімдесят три) грн. 00 коп.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.05.2019 року №0005174813 частково у сумі 267 204 (двісті шістдесят сім тисяч двісті чотири) грн. 68 коп.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.05.2019 року №0005164813 повністю.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.05.2019 року №0005144814 повністю.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.05.2019 року №0005154812 повністю.
Стягнути з Офісу великих платників податків Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 39440996; вул.Дегтярівська, 11г, м.Київ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства «Львіввугілля» (код ЄДРПОУ 32323256; вул.Хмельницького, 26, м.Сокаль, Львівська обл.) витрати по сплаті судового збору у сумі 19 210 (дев'ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2020 року.