Справа №380/6097/20
09 вересня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, із вимогами:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 15.05.2020 року;
-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.05.2020 року у сумі 160228,60 грн.;
-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме: витрати, пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи №4116 від 02.07.2020 року у розмірі 1961,28 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу з ОСОБА_1 не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством. Позивач звертався до відповідача із заявою щодо виплати йому індексації грошового забезпечення, однак така залишилася без відповідного реагування, позаяк у задоволенні заяви фактично відмовлено. Згідно з висновком судово-економічної експертизи сума індексації належна до виплати позивачу за період з 01.01.2016 року по 15.05.2020 року становить 160228,60 грн. Таким чином, на користь позивача слід стягнути цю суму.
Оскільки вказане порушує права позивача, він звернувся за їх захистом до суду.
Ухвалою судді від 04.08.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На заперечення проти позовних вимог від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов до суду 18.08.2020 року (вх.№40955) відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачали видатки на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно вказані витрати у 2016-2017 роках не передбачалися кошторисами Міністерства оборони України та відповідних розпорядників бюджетних коштів і можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оборони не було. Вказане підтверджується роз'ясненням Департаменту Міністерства оборони України стосовно порядку нарахування і виплати індексації у 2016-2018 роках. Оскільки відповідач є розпорядником бюджетних коштів третього рівня і не має можливості самостійно розпоряджатися бюджетними коштами і в той же час є структурою, яка повністю фінансується за рахунок Державного бюджету й не має інших джерел фінансування, відтак не мала об'єктивно можливості виконати свої зобов'язання як бюджетна установа з виплати індексації. Своєю чергою у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по грудень 2017 року у Міністерства оборони України не було.
З приводу стягнення з Військової частини НОМЕР_1 індексації в сумі 160228,60 грн. та висновку експертизи, наданого позивачем щодо вказаної суми, то відповідач вважає таку безпідставною.
Обчислення індексації відноситься до повноважень підприємств, установ і організацій, є їх обов'язком як роботодавців.
Відповідач також вважає «Висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи» від 02.07.2020 року неналежним доказом у справі, оскільки такий може вважатися лише експертним дослідженням. Крім того, у такому відсутні обґрунтування наданого розрахунку індексації грошового забезпечення, відповідності індексів споживчих цін у розрахунку індексам, які обчислені за відповідний період центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. Доказів того, що базовим місяцем є саме січень 2008 року не надано. Позивач не надав будь-яких письмових документів, які б дозволяли такий визначити.
Відповідач також покликався на те, що Міністерством оборони України виконано вимоги постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 року та підвищено грошове забезпечення військовослужбовців за рахунок додаткових видів виплат.
В січні 2016 року до відповідача надійшло роз'яснення Фінансово-економічного управління Повітряних Сил Збройних Сил України, яким прямо передбачено заборону на нарахування індексації грошового забезпечення до окремого командування. Вказану заборону скасовано роз'ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України 26.03.2018 року.
Станом на момент звільнення - прийняття наказу про виключення із списків особового складу позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків і не мав до військової частини жодних претензій, а відповідний наказ не оскаржувався.
З позиції відповідача, підстави для задоволення позову - відсутні.
28.08.2020 року за вх. №42685 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено таке.
Складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення. Індексація заробітної плати є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитися від взятих на себе зобов'язань, шляхом відмови виділити відповідні грошові зобов'язання без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Також зазначено, що незазначення у резолютивній частині рішення чіткої суми індексації або хоча б базового місяця для її нарахування неминуче призведуть до зловживання стороною відповідача, оскільки він самостійно може нарахувати та виплатити таку суму індексації, яка на його переконання має бути виплачена, а не відповідно до законодавства.
Висновок експерта є достатнім та належним доказом у цій справі, є обґрунтуванням для нарахування суми індексації, а також базового місяця обчислення індексації.
Окрім того, вказано, що те, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача щодо виплати індексації станом на момент звільнення жодним чином не впливає на наявність чи відсутнысть у нього права на нарахування індексації грошового забезпечення та обов'язок відповідача здійснити таке нарахування та виплату. Просив позов задоволити.
Дослідивши доводи позову, відзив на нього, відповідь на відзив, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.03.2020 року №181, ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України позивача з 15.05.2020 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач стверджує, що він звертався до відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період, однак йому відмовлено відповідачем. Такі докази позивачем до матеріалів справи не долучені.
Із матеріалів справи вбачається, що представник позивача звертався 01.06.2020 року до відповідача із адвокатським запитом щодо надання інформації про грошове забезпечення ОСОБА_1 .
У відповідь на запит, представнику позивача відповідачем було надано довідку про види та розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2020 роки.
Згідно з довідкою про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з січня 2016 по травень 2020 року позивачу виплачено у 2016 році - 0,00 грн.; у 2017 році - 0,00 грн.; у 2018 році - 71,08 грн. (грудень 2018 року); у 2019 році - 1930,15 грн. (січень-лютий - по 71,08 грн.,березень-червень - по 134,47 грн., липень-листопад - по 206,72 грн., грудень - 216,51 грн.); у 2020 році - 970,80 грн. (січень-квітень - по 216,51 грн., травень - 104,76 грн.).
З позиції відповідача, зважаючи на те, що індекс споживчих цін перевищив поріг індексації у грудні 2018 року, позивачу нараховувалася індексація з грудня 2018 року по травень 2020 року - момент звільнення.
Оскільки позивач вважає, що при звільненні йому не виплачено усіх належних до виплати сум, що є порушенням його прав, звернувся до суду з означеним позовом.
Стосовно строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так згідно з ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в п.2.3 мотивувальної частини Рішення №9-рп/2013 від 15.10.2013 року вказав, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
В цьому ж Рішенні Суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, в цій статті КЗпП Украни встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Застосування до позову про стягнення невиплаченої військовослужбовцям індексації грошового забезпечення лише ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав.
Відповідно ж до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, оскільки даний позов пов'язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то подання позову щодо стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.33 Закону України №108/95-ВР, в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч.5 ст.95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.
Частиною 1 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно зі ст.1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ст.12 Закону №2011-XII. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно зі ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
В силу ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.2, ч.1 ст.4 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З аналізу вказаних норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст.5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 року №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п.5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п.2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Згідно з п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1)підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2)підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 року (справа №825/1987/17), від 20.11.2019 року (справа № 620/1892/19), від 05.02.2020 року (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Тож, на переконання суду, оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, вона підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті і не повинна ставитися в залежність від бюджетних асигнувань відповідача.
З цих же мотивів суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу.
Зі змісту довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10.06.2020 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2020 роки слідує, що позивач не отримував індексацію з січня 2016 по листопад 2018 року включно.
Загалом, відповідач всупереч вимогам Законів №2011-XII, №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу у період з січня 2016 по листопад 2018 року включно, а тому повинен був вчинити ці дії при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини. З огляду на те, що відповідач таких дій не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.
Щодо покликань відповідача на те, що для виплати індексації у зазначених періодах фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексацію не здійснювалося, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.
Крім цього, відповідачем не надано суду доказів того, що на рахунках відповідача відсутні кошти для виплати індексації грошового забезпечення.
Положеннями ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Водночас, обґрунтовуючи правомірність своєї бездіяльності щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не покликається на відсутність обставин, передбачених ст.4 Закону №1282-XII, для проведення індексації.
З огляду на вказане вище, суд критично оцінює покликання відповідача на розпорядження та вказівки вищих органів військового управління щодо призупинення нарахування та виплати індексації.
Крім цього, як справедливо зауважив представник позивача у відповіді на відзив, те, що позивач не звертався до відповідача станом на момент звільнення та виключення зі списків особового складу щодо виплати індексації грошового забезпечення до відповідача, жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення та обов'язок відповідача здійснити таке нарахування та виплату.
Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 по листопад 2018 року включно.
Суд звертає увагу, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. А тому, оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму, яка вказана позивачем в розрахунку, а саме 160228,60 грн.
Суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.05.2020 року, з урахуванням виплачених сум.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити частково.
Відповідно до норм ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Позивач звільнений від сплати судового збору у цьому спорі, тому підстав для розподілу судового збору немає. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз. Суд враховує, що висновок експерта в цій справі не оцінювався як доказ, оскільки суд дійшов висновку про передчасність вимог позивача про стягнення з відповідача конкретних сум коштів, тому витрати представника позивача на проведення судово-економічної експертизи покладаються на нього.
Сторони не надали суду доказів понесення інших видів судових витрат.
Оскільки позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже, не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У період з 01.09.2020 року по 08.09.2020 року суддя Сасевич О.М. перебував у щорічній основній відпустці, а тому справу розглянуто та вирішено у перший робочий день судді - 09.09.2020 року.
Керуючись ст.ст.2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п.15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2016 по листопад 2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.05.2020 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших вимог позовної заяви відмовити.
Витрати на проведення судово-економічної експертизи покласти на позивача.
Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Суддя Сасевич О.М.