справа №380/5269/20
10 вересня 2020 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України код ЄДРПОУ 14323385, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 146 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.07.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.07.2019.
Ухвалою від 13.07.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 10.09.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
28.07.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Вказав, що позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом. Крім цього, зазначив, що головним розпорядником коштів є Головне управління Національної гвардії України.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 07.12.2016 Головним управлінням Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини від 05.07.2019 №27 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 05.07.2019 № 146 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Направлено для зарахування на військовий облік до Личаківсько-Залізничного ОРВК м.Львів.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 28.05.2020, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.
Листом від 17.06.2020 № 50/14/33-754 відповідач повідомив про відсутність протиправної бездіяльності стосовно позивача.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання відпусток, є Закон України “Про відпустки”, відповідно до якого встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статею 16-2 вказаного Закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік”.
Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік”.
Згідно зі статею 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Також нормами вказаного закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”) визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій”.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до частини восьмої статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до частини чотирнадцятої статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2016 по 2019 роки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Щодо посилання представника відповідача на те, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених кошторисом військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців, а головним розпорядником коштів є Головне управління Національної гвардії України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, а тому доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, то суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.
Водночас, суд вважає, що задля повного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 10 вересня 2020 року.
Суддя А.Г. Гулик