Іменем України
10 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2299/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,
До Луганського окружного адміністративного суду 5 червня 2020 року надійшов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, Військова частина), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в день звільнення 15 серпня 2019 року індексації грошового забезпечення в сумі 9094,63 грн;
2) стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 серпня 2019 року по 29 травня 2020 року у сумі 115029,60 грн;
3) стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн;
4) стягнути з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору в сумі 1150,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив дійсну військову службу у відповідача в період з 14 лютого 2015 року по 15 серпня 2019 року, під час якої брав безпосередню участь в Антитерористичній операції та в операції Об'єднаних сил в Луганській області, у зв'язку з чим Позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням від 16 жовтня 2015 року серії НОМЕР_2 .
За наказом від 15 серпня 2019 року № 367 позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем), виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Вислуга років на 15 серпня 2019 року складає: календарна 04 роки 05 місяців 17 днів; пільгова 07 років 00 місяців 02 дні; всього 11 років 05 місяці 19 днів.
Відповідно до довідки від 26 березня 2020 року № 322 відповідач мав перед позивачем заборгованість по виплаті індексації грошового забезпечення в сумі 9094,63 грн, яка добровільно виплачена відповідачем на картковий рахунок позивача в березні 2020 року.
Також у день звільнення позивачу не виплачена грошова компенсація за всі невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за період 2015-2019 років, яка добровільно виплачена відповідачем 29 травня 2020 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача грошових коштів в сумі 15730,94 грн. Таким чином, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем вже після його звільнення.
Згідно з положеннями статей 116, 117 КЗпП України у даному випадку має місце затримка виплати позивачу належних йому при звільненні сум, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наведеним у позовній заяві розрахунком середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, виходячи з положень Порядку № 100, довідки від 26 березня 2020 року № 323 про доходи позивача, відповідно до якої середньоденне грошове забезпечення позивача складає 400,80 грн, середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні з 15 серпня 2019 року по 29 травня 2020 року (287 днів) становить 115029,60 грн.
Ухвалою від 19 червня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 45-46).
Представником позивача 06 липня 2020 року подано до суду уточнений адміністративний позов (арк. спр. 49-62).
Ухвалою від 13 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 65-66).
Від представника відповідача 30 липня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 71-73).
Так, статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, і полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни, порядок проходження якої визначається цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
З посиланням на Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2018 № 558, статті 1 та 3 Кодексу законів про працю України, представник відповідача зазначає, що військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема, і норми статті 117 Кодексу законів про працю України не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.
Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, тобто на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Відповідач зазначив, що згідно з законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення.
Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено в статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Тобто, спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється.
Отже, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Таким чином застосування статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача 31 липня 2020 року подано відповідь на відзив (арк. спр. 90-95).
Відповідач правом подати заперечення не скористався.
Також представником відповідача 30 липня 2020 року подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу (арк. спр. 71-73), а також клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду (арк. спр. 87-89), у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 10 вересня 2020 року (арк. спр. 98-99).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.
Згідно з копіями паспорта громадянина України (арк. спр. 14), картки фізичної особи - платника податків (арк. спр. 15) встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
З наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15 серпня 2019 року № 367-ос (арк. спр. 18), посвідчення від 16 жовтня 2015 року серії НОМЕР_2 (арк. спр. 16), військового квитка серії СО від 25 квітня 2007 року (арк. спр. 17) судом встановлено, що ОСОБА_1 проходів військову службу з 14 лютого 2015 року по 15 серпня 2019 року, набув статусу учасник бойових дій, звільнений з військової служби з 15 серпня 2019 року.
З довідки-розрахунку про індексацію Військової частини від 26 березня 2020 року № 322 слідує, що позивачу при звільненні зі служби індексація грошового забезпечення в сумі 9094,63 грн не виплачена, виплата цієї суми здійснена у березні 2020 року (арк. спр. 33).
Згідно з довідкою Військової частини від 01 червня 2020 року № 482 грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачена 29 травня 2020 року за 2015-2019 роки у сумі 15730,94 грн згідно з наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса від 14 травня 2020 року № 311-ос (арк. спр. 36).
Інформація, вказана у довідці від 01 червня 2020 року № 482 щодо виплати позивачу 29 травня 2020 року грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, а також щодо виплати 28 березня 2020 року грошового забезпечення, 02 жовтня 2019 року компенсації за речове майно підтверджена розрахунковим листком від 24 липня 2020 року № 635 за період з серпня 2019 року по травень 2020 року(арк. спр. 80-81).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Абзацом першим пункту 292 Положення № 1115/2009 передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання (абзац другий пункту 292 Положення № 1115/2009).
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009).
Статтею 16 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558).
Пунктом 2 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558 визначено, що:
у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця;
грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством;
місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Згідно з пунктом 3 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Пунктом 5 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558 регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 7 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558).
Відповідно до пункту 4 глави 1 «Надбавка за вислугу років» розділу III «Порядок, умови та розміри виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558 закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.
Підпунктом 1 пункту 1 глави 8 «Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби» розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції № 558 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.
Абзацом третім пункту 6 глави 8 «Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби» розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції № 558 визначено, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі індексація грошового забезпечення, як і одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за речове майно, матеріальна допомога), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як слідує з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15 серпня 2019 року № 367-ос, позивач виключений зі списків Військової частини з 15 серпня 2019 року, яка є остаточною датою закінчення проходження військової служби.
Також судом встановлено, що після звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу Військової частини позивачу у вересні 2019 року на картковий рахунок перерахована індексація, винагорода ООС; у жовтні 2019 року - компенсація речового майна; у березні 2020 року - індексація; у травні 2020 року - компенсація невикористаної відпустки УБД.
З вищевикладеного слідує, що остаточний розрахунок з позивачем здійснений тільки 29 травня 2020 року.
Суд вважає за необхідне зауважити, що положення Закону № 2011-XII, Положення № 1115/2009 та Інструкції № 558 є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
На думку суду, нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, зокрема, за затримку виплати індексації, компенсації за невикористані дні відпустки тощо, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція № 558, пунктом 5 розділу I «Загальні положення» якої регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача з військової служби з ним не проведений остаточний розрахунок та не здійснено виплату всіх належних позивачу сум грошового забезпечення. Як вже вище вказано, остаточний розрахунок проведений з позивачем 29 травня 2020 року.
Тобто, затримка у розрахунку при звільненні становить 288 календарних днів з 16 серпня 2019 року (наступний день після звільнення зі служби) по 29 травня 2020 року (день проведення остаточного розрахунку) включно.
Згідно з довідкою Військової частини від 27 липня 2020 року № 636 позивачу у червні-липні 2019 року нараховано грошове забезпечення у загальній сумі 33448,50 грн, у тому числі: посадовий оклад - 6340,00 грн, оклад за військове звання - 1760,00 грн, надбавка за вислугу років - 2430,00 грн, премія у наднормовому режимі - 1426,50 грн, премія - 6657,00 грн, надбавка ОПС - 3159,00 грн, винагорода за бойове чергування - 1408,00 грн, винагорода (2 лінія) - 9000,00 грн, додаткова премія - 1268,00 грн (арк. спр. 83).
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд враховує, що згідно з Порядком № 100 винагорода ООС, яка носить разовий характер, не враховується при обчисленні суми середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Таким чином обрахунок середньоденного грошового забезпечення слід здійснити з грошового забезпечення позивача в сумі 24448,50 грн.
Кількість відпрацьованих днів за червень та липень 2019 року - 61 день.
Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 400,80 грн (24448,50 грн : 61 календарний день).
Розмір середньоденного грошового забезпечення, обрахований судом, у повній мірі узгоджується з розрахунком відповідача, що підтверджено довідкою Військової частини від 26 березня 2020 року № 323 (арк. спр. 32), та не заперечується позивачем.
Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 115430,40 грн (середньоденне грошове забезпечення 400,80 грн х 288 календарних днів).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.
У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Що стосується вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу в день звільнення 15 серпня 2019 року індексації грошового забезпечення в сумі 9094,63 грн, суд зазначає, що відповідачем вказане порушення було усунуто ще до звернення позивача до суду за вирішенням спору, тому на час розгляду та вирішення справи вже відсутнє порушення прав позивача на отримання індексації грошового забезпечення. Тим більше, що несвоєчасність отримання коштів належних до виплати при звільненні з військової служби має наслідком присудження виплати позивачу компенсаційних виплат.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 4 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 1150,30 грн (арк. спр. 63).
Зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд керуючись положеннями частини восьмої статті 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору повністю.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
З системного аналізу вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Такі документи повинні містити відомості, що безперечно свідчать про здійснення позивачем відповідних витрат, пов'язаних із розглядом в суді даної справи. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з позовною заявою представником позивача подано договір про надання правової допомоги від 22 січня 2020 року б/н, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 22 січня 2020 року, акт приймання-передачі наданих послуг № 16 до договору про надання правової допомоги від 22 січня 2020 року б/н, квитанцію від 11 червня 2020 року № 16 (арк. спр. 37-40).
Під час вирішення цього питання суд також враховує, що відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу (арк. спр. 71-73), в якому вказано, що за умовами договору надання вказаних в акті приймання-передачі наданих послуг № 16 до договору про надання правової допомоги від 22 січня 2020 року б/н не передбачено. Більш того, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» взагалі не передбачений такий вид послуг, як робота адвоката з судовою практикою, законами та підзаконними актами для формування правової позиції.
Щодо складності справи, відповідач зазначив, що у провадженні Луганського окружного адміністративного суду знаходяться адміністративні справи № 360/2290/20, № 360/2260/20, № 360/2136/20, № 360/2292/20, № 360/1839/20, № 360/1827/20 з одним і тим самим предметом позову (різні позивачі), в яких представником позивача є адвокат Солодовніков О.П. Всі перераховані справи є справами незначної складності.
Також представник відповідача зазначив, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, відповідач вважає, що представник позивача не довів витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн, а перелічені послуги не співпадають з дійсно наданими за договором послугами, у зв'язку з чим просив зменшити розмір витрат на правову допомогу шляхом відмови у задоволенні стягнення.
Дослідженням договору про надання правової допомоги від 22 січня 2020 року б/н встановлено, що: за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору Замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком № 1 до цього Договору (підпункт 3.1); в ціну Договору не включені фактичні витрати щодо виконання Адвокатом зобов'язань за Договором (підпункт 3.2); розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього договору (пункт 4.1); за домовленістю Сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передплати або авансу (пункт 4.2).
Згідно з додатком № 1 до договору за правову допомогу , передбачену в п.п. 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 5000,00 грн (надання правової допомоги в наданні консультацій, збору доказів, складання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з подальшим представництвом в суді всіх інстанцій), про що додатково складається акт прийому-передачі наданих послуг з зазначенням прийняття наданих послуг та виданням квитанції про отримання адвокатом розміру грошових коштів від замовника.
Надані представником позивача акт приймання-передачі наданих послуг № 16 до договору про надання правової допомоги від 22 січня 2020 року б/н та квитанція від 11 червня 2020 року № 16 свідчать, що позивач отримав та сплатив за такі послуги адвоката: консультація, запит, збору доказів - 2000,00 грн; складання позовної заяви, додатків - 2000,00 грн; вартість роботи адвоката з судовою практикою, законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав позивача - 1000,00 грн.
Згідно з частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача належними та допустимими доказами підтверджено понесені позивачем витрати на правову допомогу.
Враховуючи вищеописані докази, судом відхиляються також твердження відповідача щодо надання адвокатом не передбачених договором про надання правової допомоги послуг та неспівпадіння з дійсно наданими за договором послугами, оскільки надання послуг, за які позивачем здійснено оплату, передбачено у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору.
При цьому, зважаючи на кількість поданих адвокатом Солодовніковим О.П. справ з тотожним предметом спору, суд погоджується з твердженнями відповідача, що дана справа для представника позивача є нескладною та типовою, а також, що у даному випадку представник не витрачав час на опрацювання судової практики та формування правової позиції щодо захисту порушених прав позивача. Також, зважаючи на викладене, суд погоджується, що витрати часу на складання позовної заяви є незначними.
Керуючись положеннями статті 134 КАС України, зважаючи на складність справи та виконані адвокатом роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг, суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним, тому вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, визначивши останню у розмірі 2000,00 грн.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати позивача на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) (місцезнаходження: 93120, Луганська область, місто Лисичанськ, проспект Перемоги, будинок 58, код за ЄДРПОУ 14321736) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2019 року по 29 травня 2020 року у сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1150,30 грн (одна тисяча сто п'ятдесят гривень 30 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова