Іменем України
09 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3033/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач), в інтересах якого звернувся представник позивача ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якій просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2019 по 15.07.2020 на загальну суму 81 738,21 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач з 23.05.2017 по 11.09.2019 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України).
Наказом від 11.09.2019 № 407-ос припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас Збройних сил України, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення - старшого сержанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), інспектора прикордонної служби 2 категорії-кулеметника 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби за ст. 26 ч.5 п.2 пп. «ж» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу, та не зараховувати на службу у військовому оперативному резерві першої черги.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 у справі № 360/1960/20, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 невиплачену в день звільнення 11.09.2019 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки в кількості 42 діб в сумі 8849,76 грн.
Відповідач виплатив позивачу заборгованість з компенсації за невикористані позивачем під час служби додаткові відпустки як учаснику бойових дій в сумі 8 717,01 грн тільки 15.07.2020.
Також позивач звернув увагу суду на те, що в подальшому відповідач здійснював наступні виплати після дати звільнення, а саме: (згідно виписки по картковому рахунку позивача): 13.09.2010 - зарплата в сумі 14 150,64 грн; 27.09.2019 - грошове забезпечення в сумі 1 625,25 грн; 04.12.2019 - безготівкове зарахування на рахунок зарплати (компенсація речового забезпечення) в сумі - 9 031,16 грн; 18.12.2019 зарплата - 722,33 грн; та відповідно 15.07.2020 - на рахунок зарплати 8 717,01 грн.
Таким чином, відповідач, порушуючи право позивача, здійснював виплати протягом всього зазначеного періоду часу, при цьому слід зазначити, що частина коштів була виплачена відповідачем позивачу тільки після проходження та прийняття судом відповідного рішення.
Згідно довідки № 266 від 14.04.2020 середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 278,97 грн. Кількість календарних днів за період з 11.09.2019 по 15.07.2020 становить 293 дні, без урахування дати звільнення.
Середній заробіток за час затримки розрахунку: 278,97 грн х 293 дні = 81 738,21 грн. Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки з вини відповідача виплати всіх сум належних позивачу в день звільнення становить 81 738,21 грн
На підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач вважає, що має право на стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2019 по 15.07.2020 на загальну суму 81738,21 грн, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Відповідач заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 46-51), в якому зазначено таке.
Щодо не поширення положень ст. 116, 117 Кодексу законів про праці України на правовідносини, що пов'язані з проходженням військової служби.
Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Тобто, норми законодавства України, яке врегульовує правовідносини з питань проходження та звільнення з військової служби, є спеціальними нормами порівняно із КЗпП України. Спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсацій або відшкодувань за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Отже, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування стаття 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
В червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку як УБД. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі № 360/1960/20 позов задоволено в повному обсязі, визнано бездіяльність відповідача протиправною та стягнуто грошову компенсацію за невикористану відпустку як УБД у сумі 8849,76 грн.
За рішенням суду відповідач сплатив зазначені кошти 15.07.2020, що підтверджується розрахунковим листом №695 від 20.08.2020.
В наказі про виключення позивача із списків частини від 11.09.2019 № 407- ОС зазначено, які саме виплати нараховуються. З даним наказом позивач був обізнаний беззаперечно.
Більш того, наказ про виключення із списків частини позивача, який по сутті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов'язаних із звільненням, не оскаржений позивачем.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або, принаймні, у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Таким чином, спір щодо невиплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виник більш ніж через 10 місяців та був стягнутий за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі № 360/1960/20.
Отже, при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗПП України відсутні. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 04.12.2019 по справі № 825/742/16.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2020 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюються матеріальними нормами трудового права. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі №360/1960/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, а саме: визнано бездіяльність відповідача протиправною та стягнуто грошову компенсацію за невикористану відпустку як УБД у сумі 8849,76 грн.
Просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовити повністю.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за відсутності сторін (арк. спр. 44, 45, 63, 66).
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.
По справі вчинені такі процесуальні дії.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено до розгляду (арк. спр. 40-41).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, з 23.05.2017 по 11.09.2019 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) (арк. спр. 13-17).
Відповідно до витягу з наказу від 11.09.2019 № 407-ос припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас Збройних сил України, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення - старшого сержанта ОСОБА_1 (П- 037016), інспектора прикордонної служби 2 категорії-кулеметника 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби за ст. 26 ч.5 п.2 пп. «ж» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу, та не зараховувати на службу у військовому оперативному резерві першої черги. (арк. спр. 18).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 у справі № 360/1960/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення 11 вересня 2019 року грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 невиплачену в день звільнення 11.09.2019 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017, 2018, та 2019 роки в кількості 42 діб в сумі 8 849,76 грн. (арк. спр. 23-27).
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 у справі № 360/1960/20 набрало законної сили 07.08.2020.
Відповідно до розрахункового листа за липень 2020 року та виписки з карткового рахунку заборгованість з компенсації за невикористані під час служби додаткові відпустки як учаснику бойових дій в сумі 8 717,01 грн позивачу виплачена 15.07.2020 (арк. спр. 30, 31, 54).
Згідно довідок від 14.04.2020 № 366 та 20.08.2020 № 697 (арк. спр. 22, 55) грошове забезпечення позивача за липень 2019 року - 10325,25 грн, за серпень 2020 року - 6971,13 грн, разом - 17296,38 грн.
Одноденний заробіток Позивача складає 278,97 грн. (17296,38 грн : 62 календарних дня).
Кількість днів з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу загону з 12.09.2019 по 15.07.2020 складає 308 календарних днів (вересень 2019 року - 19, жовтень 2019 року - 31, листопад 2019 року - 30, грудень 2019 року - 31, січень 2020 року - 31, лютий 2020 року - 29, березень 2020 - 31, квітень 2020 - 30, травень 2020 року - 31, червень 2020 року - 30, липень 2020 року - 15).
Середній заробіток за час затримки розрахунку: 278,97 грн х 308 днів = 85922,76 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з преамбулою Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878 затверджене Положення про Міністерство внутрішніх справ України, згідно якого Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах, серед іншого, захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за № 854/32306, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі також - Інструкція № 558).
Пунктом 2 Розділу І Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із:
посадового окладу;
окладу за військовим званням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);
одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із:
основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Згідно довідки відповідача розмір середньоденного заробітку позивача складає 278,97 грн (арк. спр. 22).
З системного аналізу положень Інструкції № 558 слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення, інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України, повинні бути виплачені позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Інструкцією № 558 не передбачається відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця у запас чи відставку.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 8849,76 грн. (частка недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду) / 85922,76 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 10,3 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,3 % становить: 278,97 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день)*10,3 % = 28,73 грн.; 28,73 грн. *308 (дні затримки розрахунку) = 8848,84 грн.
З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 8848,84 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Судом також врахована правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена у справі №К/800/27441/16, ухвала від 20.09.2017.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2019 по 15.07.2020 на загальну суму 81 738,21 грн частково обґрунтованими на суму 8848,84 грн за період з 12.09.2019 по 15.07.2020.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відповідачем надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (арк. спр. 60-62), в якому зазначено таке.
З наданого позивачем акту приймання - передачі наданих послуг № 30 від 07.08.20 містить вид послуг, а саме: «надання консультацій, запитів, збору доказів, робота з нормативною базою та судовою практикою склала 1500 грн.; складання позовної заяви склала 1500 грн.», які не передбачені договором про надання правової допомоги №б/н від 06.04.2020.
В п. 1.2 договору про надання правової допомоги № б/н від 06.04.2020 зазначено, що адвокат: надає замовнику консультаційні та юридичні послуги; представляє замовника ... з усіма правами, у тому числі з правом пред'явлення позову... В договорі про надання правової допомоги №б/н від 06.04.20 зовсім не передбачено така послуга, як збір доказів (постанова Верховного Суду від 22.12.2018 № 826/856/18).
Представником позивача як адвокатом в позовній заяві неправильно зазначено посилання як на спеціальне законодавство на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, оскільки позивач проходив військову службу не у складі Збройних Сил України, а у складі Державної прикордонної служби.
Також неправильно посилається адвокат у позовній заяві на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оскільки позивач проходив службу у складі Державної прикордонної служби, проходження якої врегульоване Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009.
Тобто, адвокат при наданні юридичної консультації не виконав умови п. 1.2 договору про надання правової допомоги від 01.07.2020 та неправильно роз'яснив позивачу законодавство, яким врегульовані дані правовідносини, тому просить зменшити розмір витрат на правову допомогу шляхом відмови у задоволенні у стягненні витрат на правничу допомогу у сумі 3000 грн.
Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію від 04.06.2020 про сплату позивачем за надання консультацій, збір доказів, роботу з нормативною базою, складання позову коштів у сумі 5000,00 грн (арк. спр. 52).
06.04.2020 укладено угоду про надання правової допомоги б/№ між адвокатом Солодовніковим О.П. (далі - адвокат), з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої сторони (арк. спр. 32).
Підпунктом 3.1 пункту 3 Договору визначено, що за правову допомогу, передбачену в підпункті 1.2 Договору, замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком №1 до цього договору.
У відповідності до додатку №1 до Договору б/н від 06.04.2020 за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 3000,00 грн, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг з зазначенням прийняття наданих послуг з виданням квитанції про отримання адвокатом грошових коштів від замовника (арк. спр. 33).
Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем згідно з актом від 07.08.2020 приймання-передачі наданих послуг № 30 до Договору про надання правової допомоги № б/н від 06.04.2020, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає: вартість надання консультацій, запитів, збору доказів, роботи з нормативною базою та судовою практикою - 1500,00 грн; вартість складання позовної заяви - 1500,00 грн (арк. спр. 34).
Суд, враховуючи обставини справи та зміст позовної заяви, зазначає, що представником позивача як адвокатом в позовній заяві неправильно зазначено посилання як на спеціальне законодавство на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, оскільки позивач проходив військову службу не у складі Збройних Сил України, а у складі Державної прикордонної служби.
Як наслідок, також неправильне посилання адвоката у позовній заяві на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оскільки позивач проходив службу у складі Державної прикордонної служби, проходження якої врегульоване Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009.
Також у первісному позові зовсім відсутні посилання на положення Порядку № 178 (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178, що безпосередньо визначено приписами абзацу 2 частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII) як на спеціальні норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Враховуючи викладене, а також клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд на підставі частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визнає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката, які заявлені по даній справі у розмірі 3000 грн, оскільки справа не є складною, адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, складена позовна заява має посилання на норми законодавства, які не регулюють спірні правовідносини, та вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами до 1000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 840,80 грн (арк. спр. 12).
Оскільки у даній справі позов задовольняється частково, відповідно до приписів статті 139 КАС України судовий збір у розмірі 90,81 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.
Керуючись статтями 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2019 по 15.07.2020 на загальну суму 8848,84 грн (вісім тисяч вісімсот сорок вісім гривень 84 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 до Державного бюджету України судовий збір в сумі 90,81 грн (дев'яносто гривень 81 коп.).
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1000 (одна тисяча) грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця