10 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 908/1479/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Кондратова І.Д., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя -Широбокова Л.П.; судді: Подобєд І.М., Антонік С.Г.)
від 22.06.2020
у справі № 908/1479/19
за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"
про стягнення 8 771 260, 42 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Бєлєвцова О.С.;
відповідача - Кузнецов І.С.;
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 3 801 283, 33 грн пені та 4 969 977, 09 грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №УГВ6530/30-18 від 11.06.2018 щодо строків поставки обумовленого договором товару.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.10.2019 позов задоволено повністю. Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 3 801 283, 33 грн пені та 4 969 977, 09 грн штрафу.
Рішення суду обґрунтоване тим, що позивачем доведено факт прострочення відповідачем виконання обов'язку щодо постачання товарів, розрахунок штрафу та пені суд визнав правильним та таким, що відповідає умовам договору. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено відсутності своєї вини у порушенні строків постачання товару. Неможливість вчасної поставки товару його контрагентами не є підставою для звільнення від відповідальності, а наведені ним обставини за своєю суттю не являються форс-мажорними та підтверджуються неналежними доказами. Суд також вказав на те, що подана відповідачем заява про зменшення штрафних санкцій є заявою по суті спору, тому повинна подаватися з дотриманням положень статей 161-168 Господарського процесуального кодексу України, подання такої заяви напередодні останнього судового засідання порушує права іншої сторони та є зловживанням процесуальними правами.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2020 рішення Господарського суду Запорізької області від 15.10.2019 змінено в частині стягнених сум пені та штрафу, виклавши резолютивну частину рішення в іншій редакції, згідно з якою позов задоволено частково. Суд стягнув з "МІК" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" пеню в розмірі 1 950 641, 67 грн та штраф в розмірі 2 484 988, 55 грн. В решті позову відмовлено.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував клопотання про зменшення пені та штрафу та, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, незначного прострочення виконання зобов'язання з постачання товару, поважність причин якого відповідачем доведена висновком ТПП, вважав наявними підстави для зменшення пені та штрафу на 50%.
Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2020, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 15.10.2019 залишити в силі.
Як на підставу касаційного оскарження Акціонерне товариство "Укргазвидобування" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №917/562/18, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 16.10.2018 у справі №910/22964/17 (щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, не з'ясовано майновий стан сторони); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/15484/17 (щодо застосування статей 42, 44 Господарського кодексу України).
Також скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми статей 6, 19, 174, 179-181, 193, частини 1 статті 230, частини 4 статті 231, 233 Господарського кодексу України, статей 6, 204, 550, 551, 624, 627, 629 Цивільного кодексу України.
Крім того, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" вважає, що суд необґрунтовано прийняв до уваги висновки щодо призначення неустойки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Окрім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заперечення позивача на клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій від 15.01.2020.
На думку скаржника, оскаржувана постанова в частині відмови у задоволенні позовних вимог не відповідає вимогам статей 2, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України та прийнята з порушенням загальних засад судочинства.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" просить відмовити в її задоволенні. При цьому відповідач посилається на ухвалу Верховного Суду від 05.08.2020 в аналогічній справі № 908/2704/19, якою закрито касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Також товариство зазначає, що оскільки суд першої інстанції не прийняв до розгляду його клопотання про зменшення неустойки, що призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, то цю справу слід направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2020 у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
Зменшуючи розмір пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки № УГВ6530/30-18 від 11.06.2018 у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на викладене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, незначного прострочення виконання зобов'язання з постачання товару, поважність причин якого відповідачем доведена висновком ТПП, суд апеляційної інстанції вважав наявними правові підстави для зменшення пені та штрафу на 50% та стягнення їх відповідно в розмірі 1 950 641, 67 грн пені та 2 484 988, 55 грн штрафу. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги, як і не взяв до уваги надмірно великий розмір санкцій, що складають майже 10% вартості поставленого товару, які є непомірним тягарем для постачальника. А позивач, в свою чергу, не навів жодних аргументів щодо негативних наслідків прострочення постачання товару та необхідності застосування саме такого розміру санкцій.
Водночас, у справі № 917/562/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 та залишаючи в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018, яким позов АТ "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" до ТОВ "Торговий Дім АвтоКрАЗ" про стягнення 1 180 297, 97 грн пені та штрафу за договором поставки автокрану КС-55713-01 на шасі КрАЗ - 65053-05 від 03.04.2017 задоволено, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не підлягає задоволенню, оскільки клопотання не обґрунтоване будь-якими доказами, відповідач не довів, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великим в порівнянні зі збитками кредитора, що розмір неустойки може дійсно суттєво вплинути на майновий стан відповідача.
У справі № 910/6046/16 за позовом 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал" за участю прокуратури Київської області про стягнення 17 097 161, 40 грн за договору № 54 від 02.12.2015, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Вказав, що суд апеляційної інстанції повно перевірив та надав оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого дійшов обґрунтованого висновку про те, що останнім не надано сертифікату Торгово-промислової палати України, що засвідчує настання у цьому випадку стверджуваних відповідачем форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а інші доводи висновків про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не спростовують та відхилені як необґрунтовані.
У постанові від 16.10.2018 суд касаційної інстанції, залишаючи в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 у справі № 910/22964/17, вказав, що судом апеляційної інстанції належним чином перевірено та надано оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, не надано доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов'язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.
Отже, у справах № 917/562/18, № 910/6046/16, № 910/22964/17, на відміну від справи № 908/1479/19, було відмовлено у зменшенні пені та штрафу за умови встановлення судами відсутності обставин для її зменшення.
Зменшення розміру пені та штрафу є правом суду і було ним реалізоване у справі № 908/1479/19 за наслідками оцінки обставин справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справах № 917/562/18, № 910/6046/16, № 910/22964/17.
Безпідставним є посилання позивача і на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.
Зокрема, у справі № 910/15484/17 за позовом ПрАТ "Ерлан" до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018, дійшла висновку про відсутність умов для розірвання спірних договорів, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України за встановлених судами попередніх інстанцій обставин. Також вказала, що посилаючись на наявність підстав розірвання іпотечного договору з огляду на приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, позивач об'єднав у позові вимоги, які заявляються за різних підстав, не навівши при цьому обставин, які б підтверджували істотне порушення іпотечного договору другою стороною - НБУ.
Отже, правовідносини у справі № 910/15484/17, на яку посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2020.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами статей 6, 19, 174, 179-181, 193 Господарського кодексу України, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 6, 204, 550, 551, 624, 627, 629 Цивільного кодексу України, то необхідно зазначити, що касаційна скарга переглядалась саме з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, колегією суддів відхиляються оскільки наведене не охоплюється дією вказаного пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та саме по собі не вплинуло на встановлення судом обставин для зменшення неустойки.
Щодо посилання позивача в касаційній скарзі на пункти 2, 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, то необхідно зазначити, що пункти 2, 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не визначають підстав касаційного оскарження судових рішень, а встановлюють перелік ухвал суду першої інстанції і суду апеляційної інстанції, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу.
Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2020 у справі за № 908/1479/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй