Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2230/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ: 20077720)
до Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Гагаріна, 15; код ЄДРПОУ: 35944142)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
15 липня 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Чугуївтепло", в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" борг у сумі 83 013,07 грн., з яких: пеня у розмірі 66 413,46 грн., 3% річних у розмірі 13 022,23 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 577,38 грн., а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
В обґрунтування позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати за договором постачання природного газу, у зв'язку із чим позивачем було нараховано пеню, 3% річних та інфляційні.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.07.2020 прийнято позовну заяву (вх.№2230/20 від 15 липня 2020 року ) Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2230/20. Визначено, що розгляд справи №922/2230/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
23 липня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав відзив на позовну заяву (вх.№16970 від 23.07.2020), в якому просить суд зменшити суму пені на 90% або на інший обґрунтований процент від суми пені. Зазначив, що відповідач є природною монополією з централізованого постачання теплової енергії у районах своєї діяльності. При цьому, тарифи на теплову енергію затверджуються національною комісією , що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг в межах повноважень, визначених законодавством, а остаточні ціни на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води кінцевим споживачем встановлюються органами місцевого самоврядування в межах їх територіальної компетенції. Також, вказує на те, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. При цьому, отримані відповідачем з бюджету суми субвенцій у вигляді різниці в тарифах та різних компенсацій, пільг, субсидій, що надаються населенню по оплаті за послуги теплопостачання є компенсацією вже готового завершеного негативного фінансового результату, а не передоплатою вартості теплової енергії у вигляді опалення та гарячого водопостачання, яку мають отримати споживачі.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» змінено тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Зміна типу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не є його реорганізацією (перетворенням, злиттям, приєднанням) у розумінні ст.ст.104, 106-109 Цивільного кодексу України» та не передбачає правонаступництва.
08.10.2018 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Чугуївтепло" (споживач) було укладено договір постачання природного газу №1455/18-БО-32 (надалі - Договір) (а.с.23-32 т.1).
Відповідно до пункту 1.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п.1.2.Договору).
Постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 44,296 тис. куб. метрів (п.2.1.Договору).
Згідно з пунктом 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором на дату його укладання становить 9 488,64 грн. (з ПДВ).
Відповідно до пункту 6.1. Договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Додатковими угодами №1 від 22.10.2018, №2 від 27.10.2018, №3 від 31.10.2018, №4 від 27.11.2018, №5 від 14.03.2019, №6 від 20.03.2019, №7 від 29.03.2019, №8 від 23.04.2019 до Договору стонами було внесено зміни щодо строку дії Договору, обсяг та ціну природного газу (а.с.33-49 т.1).
Позивач свої зобов'язання виконав, передавши у власність відповідача природний газ на загальну суму 12 217 873,06 грн.
Відповідачем в свою чергу відповідний природний газ був прийнятий без жодних претензій та заперечень, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі природного газу, засвідчені підписами та печатками сторін (а.с.50-56 т.1).
Як вбачається з виписок позивача щодо операцій по Комунальному підприємству "Чугуївтепло" за період з 01.10.2018 по 29.02.2020 (а.с.16-21 т.1) та банківських виписок (а.с.60-251 т.1,а.с.1-120 т.2), відповідачем заборгованість за Договором погашена в повному обсязі.
Проте, оплату за переданий газ відповідач здійснив несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Так, відповідач за поставлений природний газ розрахувався в повному обсязі 30.08.2019, допустивши при цьому порушення встановлених договором строків оплати, що підтверджується матеріалами справи, та не заперечується відповідачем.
При цьому відповідач зазначив, що усі розрахунки між відповідачем та позивачем за договором №1455/18-БО-32 від 08.10.2018 проводились в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на підставі нормативів перерахування коштів прийнятими на підставі постанов НКРЕКП, з дотриманням умов Договору. А отже, виходячи з того, що відповідачу не у повному обсязі були перераховані належні йому субвенції він фізично не має можливості своєчасно погашати заборгованість перед позивачем, так як увесь час субвенції з Державного бюджету перераховувались через значний час після виникнення збитків у відповідача у вигляді різниці в тарифах на теплову енергію.
На підтвердження вищезазначеного відповідачем було надано розрахунок обсягу заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню Комунальним підприємством "Чугуївтепло", а саме на 01.07.2020, інформація щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та тарифами на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води для бюджетних установ станом на 01.07.2020 та розрахунок обсягу заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води для бюджетних установ разом з протоколом №2 територіальної комісії з питань узгодження різниці в тарифах Харківської обласної державної адміністрації від 26.05.2017, інформацію щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та тарифами на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води для інших споживачів станом на 01.07.2020, копії листа від 04.09.2017 №763 разом з заявою про збільшення тарифів з теплопостачання з додатками до неї та копія рішення №238 від 13.10.2017 виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про становлення тарифів на теплову енергію, копії листа від 09.02.2018 №130 разом з заявою про збільшення тарифів з теплопостачання з додатками до неї та копія рішення №108 від 11.05.2018 виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про становлення тарифів на теплову енергію та копії листа від 06.11.2018 №821 разом з заявою про збільшення тарифів з теплопостачання з додатками до неї та копія рішення №341 від 14.12.2018 виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про становлення тарифів на теплову енергію (а.с.10-42 т.3).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідач повністю розрахувався за поставлений природний газ згідно Договору, але з порушенням узгоджених сторонами строків оплати.
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань (а.с.11-15 т.1) з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до Договору.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідальність у вигляді пені передбачена п.8.2. договору №1455/18-БО-32 від 08.10.2018.
Також, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення пені на 90 % або інший обґрунтований процент від суми пені.
В обґрунтування вищезазначеного клопотання зазначає, що відповідач є комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання, та яке на даний час знаходиться в скрутному матеріальному становищі. А усі розрахунки між відповідачем та позивачем за договором №1455/18-БО-32 від 08.10.2018 проводились в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на підставі нормативів перерахування коштів прийнятими на підставі постанов НКРЕКП. Разом з тим, однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги.
На підтвердження вищевикладеного відповідачем надано інформацію про нарахування та заборгованість за теплову енергію по Комунальному підприємству "Чугуївтепло" у розрізі споживачів станом на 01.01.2017, 01.01.2018, 01.101.2019, 01.01.2020 та 01.07.2020, копії постанов про повернення виконавчого документу без виконання згідно п.2 ст.37 ЗУ "Про виконавче провадження" (198 виконавчих проваджень на загальну суму 805 137,81 грн.), копії звітів про фінансовий стан разом з балансами та іншими фінансовими формами за 2017 - 2020 роки, копії звітів про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств від надання послуг теплопостачання за 2017 - 2020 роки, копії звітів із праці за 2017 - 2020 роки по квартально та копію типового договору банківського рахунку від 30.07.2014 (а.с.43-284 т.3).
Однак, суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).
Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).
Так, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов'язань з оплати продукції у встановлений строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.
З матеріалів справи вбачається, що прострочення виконання зобов'язань за договорами в частині оплати поставленої продукції не мало постійного характеру.
Окрім того, суд бере до уваги те, що зобов'язання з оплати поставленого природного газу за договором №1455/18-БО-32 від 08.10.2018 в своїй сукупності виконано повністю.
При цьому, як встановлено судом та вбачається з наданих відповідачем доказів, станом на цей час обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію надану населенню за 2014 - 2019 року становить18 660 522, 00 грн., надану бюджетним організаціям за 2016 - 2019 року становить 1 363,96 грн., надану іншим споживачам крім населення та бюджету за 2016 - 2020 роки становить 1 995,76 грн., що в свою чергу стало причиною тяжкого фінансового стану підприємства, а відтак суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається відповідач, є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Зваживши на фактичні обставини спору, поведінку відповідача у спірних правовідносинах, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, з метою уникнення зупинення підприємства відповідача, яким надаються послуги, зокрема, з централізованого опалення та постачання гарячої води в тому числі населення та бюджетним установам, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 70 %, а саме до суми у розмірі 19 924,04 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання пені, як інструменту отримання безпідставних доходів.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, не враховуючи зменшення розміру пені (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд скористався правом зменшити розмір пені), що складає 2 102,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Чугуївтепло" - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Гагаріна, 15; код ЄДРПОУ: 35944142) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ: 20077720) пеню у розмірі 19 924 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 04 коп., 3% річних у розмірі 13 022 (тринадцять тисяч двадцять дві) грн. 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 577 (три тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн. 38 коп., а також судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "10" вересня 2020 р.
Суддя Т.О. Пономаренко