Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"02" вересня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/189/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши в загальному позовному провадженні справу за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20) в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого на здійснення функцій у спірних відносинах Міністерство оборони України (пр.Повітрянофлотський,6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" (вул.Київська, 18, с.Малехів, Жовківського району, Львівської області, 80383)
до фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , ІК НОМЕР_1 )
про стягнення 177 800,00 грн..
За участю представників сторін:
від позивача: ДП МОУ "Західвійськбуд" - Браславський І.Л.; від МОУ: не з'явився;
від відповідача: Бакун А.Ю. - адвокат
від органу прокуратури: Кір'яков С.В..
Заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого на здійснення функцій у спірних відносинах, Міністерство оборони України, ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича в якому просить стягнути з останнього заподіяну матеріальну шкоду в сумі 177 800,00 грн., а саме 176370, 00 грн. вартість втраченого бульдозера ДЗ - 27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 та 1430,00 грн. витрат на проведення автотоварознавчої експертизи.
Свої вимоги обгрунтовує наступним. 21.06.2016 року рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/376/16 позов задоволено та зобов'язано ФОП Дятлика В.В. повернути ДП МО України «Західвійськбуд» бульдозер ДЗ - 27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року рішення господарського суду Рівненської області від 21.06.2016 у справі № 918/376/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу ФОП Дятлик В.В. залишено без задоволення.
20.10.2016 господарським судом Рівненської області видано наказ про примусове виконання рішення суду від 21.06.2016 у справі №918/376/16, згідно з яким зобов'язано боржника фізичну особу-підприємця Дятлика Василя Володимировича повернути Державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» « 20 УНР» бульдозер ДЗ-27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .
У ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу встановлений факт відсутності у боржника майна, яке він повинен передати стягувачу в натурі. На підставі п. 6 ч.1 ст. 37, ч. З ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» 25.07.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарський, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій участь беруть ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішення у справі № 918/376/16 набрало законної сили 10.10.2016, обставини, встановлені рішенням господарського суду Рівненської області, не підлягають доказуванню, оскільки сторонами у справі є ті самі особи. Рішення суду Відповідачем не виконано - майно ДП МО України «Західвійськбуд» не повернуто, у зв'язку із чим Заступник прокурора звернувся до суду.
Щодо розміру шкоди прокурор вказує, що 15.08.2018 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз надано висновок № 4081 щодо середньої ринкової ціни бульдозера ДЗ - 27, реєстраційний номер НОМЕР_3 , шасі номер НОМЕР_2 , виходячи з даних про нього, станом на момент проведення дослідження, яка може становити - 176 370 (сто сімдесят шість тисяч триста сімдесят) гривень.
Крім того, зазначає, що 10.08.2018 ДП МО України «Західвійськбуд» уклало договір з Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення середньо ринкової вартості транспортного засобу вартість якої становить 2860,00 грн. та яка сплачена Львівському НДІСЕ платіжним дорученням №892 від 10.08.2018 року..
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.03.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідача надав суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись при цьому на наступне.
Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання повернути бульдозер ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 . шасі №69106 позивачі надали суду в якості підтвердження наявності на балансі цього майна Інвентарну картку обліку основних засобів. Згідно цієї картки, бульдозер 1990 року випуску було поставлено на бухгалтерський запис 31.12.1991 року за первісною вартістю 28013,17 грн. На момент звернення до суду бульдозер був повністю амортизований і його залишкова вартість становила 0.00 (нуль) гривень. Відтак, відповідач вважає, що на момент передачі по договору підряду техніка була морально і технічно застарілою, перебувала у користуванні більш як 24 роки, зазначає, що у Висновку експертів цього враховано не було. Вважає, що до визначення вартості бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 слід було б застосовувати розрахунок його ліквідації. Також Відповідач вважає, що відсутні всі умови цивільно-правової відповідальності, що дає підстави для застосування до Відповідача відповідальності у вигляді відшкодування майнової шкоди.
Відповідач зазначає, що висновок експерта не може бути прийнятим в якості належного оцінювання середньої вартості бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106, оскільки: об'єкт дослідження не оглядався; експерту не було надано дефектний акт, внаслідок чого експертом зроблено помилковий висновок про знаходження бульдозер ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 в робочому стані; при визначенні середньої ринкової ціни бульдозера останній приймався в середньостатистичному технічному, експлуатаційному та укомплектованому стані, роботоздатному, без пошкоджень і суттєвих дефектів, що не відповідає стану бульдозера в момент передачі його Відповідачу в ремонт. Стверджує, що аналогічні бульдозера продавались в неробочому та робочому стані через систему SETAM і їх вартість становила 77938,00 грн. (setam.net.uajauction|293008), 73651.00 грн. (setam.net.ua|auction|250134), 69 048,00 грн. (setam.net.ua|auction249153) та 56 162,22 грн. (setam.net.ua|auction75264). Таким чином, Відповідач стверджує, що заявлена прокурором матеріальна шкода в розмірі 176 370 грн. не є правомірно визначеною та не відповідає законодавчо встановленому порядку проведення експертизи. Вважає, що висновок експертів №4081 від 15 серпня 2018 р. є необ'єктивним а тому не може братися до уваги.
06.05.2019 року до суду від Відповідача надійшло клопотання №06/05/19 від 06.05.2019 року, в якому останній просив суд призначити у справі судову економічно-товарознавчу та технічну експертизи. На вирішення експертизи просив поставити наступні питання:
1) яка балансова вартість бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 на момент передачі його в ремонт ФОП Дятлик В.В., з врахуванням інвентарної картки обліку основних засобів від 31.12.1991р.?
2) яка можлива вартість відновлювального ремонту бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням Дефектного акту від 23.06.2014р. та з врахуванням калькуляції офіційного дилера заводу-виробника бульдозера ПМВКП "Асоль"?
3) яка можлива ліквідаційна вартість бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014 року при умові економічної недоцільності проведення відновлювального ремонту?
4) за якою вартістю можливо придбати бульдозер ДЗ-27 1990 року випуску в Україні з врахуванням Дефектного акту від 23.06.2014 року?
5) оплату експертизи покласти на фізичну особу-підприємця Дятлика Василя Володимировича.
Крім того, Відповідач в поданому клопотанні просив доручити проведення експертизи Тернопільському відділенню Київського науково-дослідному інституту судових експертиз (46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Січових Стрільців,4).
Необхідність призначення у справі судової експертизи Відповідач обгрунтовував наступним.
Заявляючи позов та встановлюючи розмір матеріальної шкоди, позивач посилається на Висновок експертів №4081 від 15.08.2018р.. Відповідач зазначає, що даний доказ не може прийматись як належний виходячи з такого.
1) За Договором Позивач-2 передав Відповідачу по акту бульдозер ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106. Даний бульдозер передавався з метою здійснення ремонту, був у технічно несправному стані і самостійно не пересувався. Для встановлення стану бульдозера та потреб в його ремонті сторони уклали та підписали Дефектний акт від 23.06.2014 р.. Таким чином, для визначення стану майна, що передавалось для ремонту, необхідно враховувати стан бульдозера на момент його передачі Відповідачу. У Висновку експертів цього враховано не було.
2) Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання повернути бульдозер ДЗ-27 д.р.н. І011АН. шасі №69106 позивачі надали суду в якості підтвердження наявності на балансі цього майна Інвентарну картку обліку основних засобів. Згідно цієї картки, бульдозер 1990 року випуску було поставлено на бухгалтерський запис 31.12.1991 року за первісною вартістю 28013,17 грн. На момент звернення до суду бульдозер був повністю амортизований і його залишкова вартість становила 0.00 (нуль) гривень. Відтак, на момент передачі по договору підряду техніка була морально і технічно застарілою, перебувала у користуванні більш як 24 роки. У Висновку експертів цього враховано не було.
3) 3 огляду на повну втрату можливості бульдозера працювати, експерти не могли здійснювати оцінку як за його відсутності, так і з позиції його працездатності. Експерт не міг встановлювати вартість бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 . шасі №69106 як окремої функціональної одиниці, оскільки не враховано ту обставину, що при визначені його стану та необхідності проведення відновлювального ремонту (на момент передачі по договору підряду) перелік робіт практично передбачав повну заміну основних складових: двигуна, ходової, КПП. За таких обставин, відновлення бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 . шасі № НОМЕР_2 до його робочого стану було економічно не ефективним та недоцільним. Тому експерт не повинен здійснювати експертизу середньої ринкової вартості, а мав вказати вартість ліквідації бульдозера.
4) Висновок експерта зроблено за іншою маркою техніки, ніж у даній справі. Так, в п.1.1 Висновку експерта вказується марка бульдозера «ДЗ-75», замість необхідного ДЗ-27. В подальшому, визначаючи середню ринкову ціну досліджуваного бульдозера ДЗ-27, експерти вказують ринкову ціну продажу бульдозера ідентичного/аналогічного досліджуваному ДЗ-75. 1990 року випуску в середньостатистичному нормальному технічному, експлуатаційному та укомплектованому стані, без пошкоджень і суттєвих дефектів. Дана позиція експертів не відповідає реальному стану бульдозера ДЗ-27, що передавався в ремонт Відповідачу.
За таких обставин Відповідач вважав, що Висновки експертів не є належним доказом та не може прийматись судом при вирішенні даної справи.
20.05.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Позивача - ДП МОУ "Західвійськбуд" надійшли заперечення на клопотання Відповідача щодо призначення судової експертизи, в яких останнє проти призначення судової експертизи заперечує, посилаючись на те, що у даній справі вже є чинний, об"єктивний Висновок судових експертів №4081, а тому призначення нових експертиз вважає недоцільним.
20.05.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Заступника прокурора Львівського гарнізону надійшов відзив на клопотання щодо призначення судової експертизи, в якому останній зазначив, що Відповідач не погоджується з Висновком №4081 від 15.08.2018 року щодо вартості бульдозера ДЗ-27, реєстраційний номер НОМЕР_3 , шасі номер 69106, а для з'ясування обставин, що мають значення для справи потрібні спеціальні знання, з метою сприяння всебічному і повному з'ясування обставин справи, не заперечує щодо задоволення клопотання Відповідача про призначення у справі судової економічно-товарознавчої та технічної експертизи. Крім того, на вирішення експерта запропонував поставити наступні питання: яка на даний час ринкова вартість бульдозера ДЗ-27, реєстраційний номер НОМЕР_3 , шасі номер НОМЕР_2 , з урахуванням наявних у нього дефектів?; яка на даний час ринкова вартість бульдозера типу ДЗ-27,1990 року виготовлення, з урахуванням дефектів, які були зафіксовані у бульдозера ДЗ-27, реєстраційний номер НОМЕР_3 , шасі номер НОМЕР_2 на момент передачі Відповідачу ?.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 21.05.2019 року у справі № 918/189/19 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Тернопільському відділенню Київського науково-дослідному інституту судових експертиз (46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Січових Стрільців,4).
19 червня 2019 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду до Господарського суду Рівненської області повернулись матеріали справи №918/189/19 із Тернопільського відділення Київського науково-дослідному інституту судових експертиз. У листі Тернопільське відділення Київського науково-дослідному інституту судових експертиз зазначає про неможливість проведення експертизи військового майна, у зв'язку з відсутністю у ТВ КНДІСЕ експерта з оцінки майна і техніки військового призначення та озброєння. Експерти з відповідною кваліфікацією працюють в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.06.2019 року поновлено провадження у справі № 918/189/19 та призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 09.07.2019 року.
09.07.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Відповідача надійшло клопотання №08/07/19 від 08.07.2019 року, в якому останній просив суд призначити у справі судову економічно-товарознавчу та технічну експертизи. На вирішення експертизи просив поставити наступні питання:
1) яка балансова вартість бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 на момент передачі його в ремонт ФОП Дятлик В.В., з врахуванням інвентарної картки обліку основних засобів від 31.12.1991р.?
2) яка можлива вартість відновлювального ремонту бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням Дефектного акту від 23.06.2014р. та з врахуванням калькуляції офіційного ділера заводу-виробника бульдозера ПМВКП "Асоль"?
3) яка можлива ліквідаційна вартість бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014 року при умові економічної недоцільності проведення відновлювального ремонту?
4) за якою вартістю можливо придбати бульдозер ДЗ-27 1990 року випуску в Україні з врахуванням Дефектного акту від 23.06.2014 року?
5) оплату експертизи покласти на фізичну особу-підприємця Дятлика Василя Володимировича.
Крім того, Відповідач в поданому клопотанні просив доручити проведення експертизи Київському науково-дослідного інституту судових експертиз (вул. Смоленська 6, м. Київ, 03057).
Необхідність призначення у справі судової експертизи Відповідач обгрунтовував наступним.
Заявляючи позов про відшкодування матеріальної шкоди позивач здійснив обрахунок такої шкоди виходячи з Висновку експертів №4081 від 15.08.2018р.
Відповідач не погоджується з позовом, вважає його безпідставним та необгрунтованим. В якості свого заперечення посилається на невиконання ТОВ «Агрореммаш Сервіс» рішення господарського суду Рівненської області від 13.10,2015р, у справі №918/1014/15. Даним рішенням суд зобов'язав ТОВ «Агрореммаш Сервіс» повернути ФОП Дятлик В.В. бульдозер ДЗ-27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 який був переданий на зберігання. Наданий час рішення суду так і не виконано, майно в відповідального зберігання не повернуто.
Заявляючи позов та встановлюючи розмір матеріальної шкоди, позивач посилається на Висновок експертів №4081 від 15.08.2018р. (надалі - Висновок експертів).
Відповідач обґрунтував неналежність даного доказу в клопотанні про призначення експертизи від 06.05.2019р.. За наслідком розгляду судом клопотання про призначення експертизи винесено ухвалу від 21.05.2019р., якою призначено у справі №918/189/19 судову експертизу, яку доручено експертам Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
В даному клопотанні Відповідач вважає, що позиція Тернопільського відділення КНД1СЕ щодо не проведення експертизи додатково дає підстави ставити під сумнів Висновок експертів №4081 від 15.08.2018р.. яке надано Позивачами в якості доказу визначення розміру матеріальної шкоди.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Оскільки предметом даного судового спору є стягнення з Відповідача матеріальної шкоди за наслідками втрати майна - бульдозера ДЗ-27 д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106. з посиланням на підстави та обгрунтування необхідності проведення судової експертизи, викладені в клопотанні Відповідача від 06.05.2019р..
За таких обставин Відповідач вважає, що Висновки експертів не є належним доказом та не може прийматись судом при вирішенні даної справи.
Ухвалою суду від 09 липня 2019 року призначено у справі № 918/189/19 судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6). На розгляд судової експертизи поставлено наступні питання:
- яка балансова вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі № НОМЕР_2 на момент передачі його в ремонт фізичній особі-підприємцю Дятлику Василю Володимировичу?
- яка реальна ринкова вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі № НОМЕР_2 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014 року (а.с.58) станом на день проведення експертизи?
- за якою вартістю можливо придбати бульдозер ДЗ-27 1990 року випуску в Україні з врахуванням Дефектного акту від 23.06.2014 року (а.с.58) станом на дань проведення експертизи?.
07 жовтня 2019 р. до Господарського суду Рівненської області з Київського НДІСЕ надійшов Висновок експерта від 30.09.2019 №21098/19-17 за результатами економічної експертизи. У вказаному Висновку дано відповідь на перше питання ухвали суду від 09.07.2019 року.
В той же час Київський НДІСЕ листом від 12.12.2019 №20662/19-54 повідомив суд, що наявних у розпорядженні експертів матеріалів достатньо для надання обґрунтованих відповідей на поставлені питання, однак на даний час, попередня оплата за проведення експертизи, не здійснена і, відповідно до п. 1.13 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 за № 53/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2019 за №563/5), ухвала залишена без виконання.
Ухвалою суду від 02 січня 2020 року поновлено провадження у справі, призначено розгляд справи у підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою відповідача та не повідомлення ним причин неявки.
06 березня 2020 року відповідач подав до суду клопотання в якому просив суд призначити у справі №918/189/19 судову експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03057, м. Київ, вул.. Смоленська, 6). На розгляд судової експертизи поставити наступні питання:
- яка реальна ринкова вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014р. (а.с. 58) станом на день проведення експертизи?
- за якою вартістю можливо придбати бульдозер ДЗ-27 1990 року випуску в Україні з врахуванням Дефектного акту від 23.06:2014 року (а.с. 58) станом на день проведення експертизи?
Оплату експертизи просить покласти на Фізичну особу - підприємця Дятлика Василя Володимировича.
Подане клопотання обгрунтовує наступним. Відповідач вважав, що суд призначив одну судову експертизу, обов'язок оплати якої поклав на ФОП Дятлика В.В.. На адресу ФОП Дятлика В.В. від Київського НДІСЕ надійшов лист від 05.08.2019р. №20662/19-54, який адресовано суду та сторонам у справі. В листі зазначалось направлення клопотання експерта Берегового С.В. на виконання експертизи за ухвалою від 25.02.2019 по справі №918/189/19. Невідповідність дат ухвал суду викликало непорозуміння та потребу отримання відповідного роз'яснення суду чи експертної установи. До того в листі експертної установи не зазначалось, що на вимогу суду буде проводитись дві експертизи. Відповідач після ознайомлення з текстом ухвали від 25.06.2019р. вважав, що експертиза має бути одна і платити повинен один раз. Крім того, до листа від 05.08.2019 не було додано ні договору на оплату експертизи, ні рахунка. Згодом на адресу ФОП Дятлик В.В. надійшов новий лист від Київського НДІСЕ від 07.08.2019 №21098/19-71. В цьому листі з посиланням на ухвалу господарського суду від 09.07.2019 у справі №918/189/19 вказано, що «рахунок на оплату вартості дослідження буде надісланий на адресу визначеного в ухвалі суду платника (ФОП Дятлик В.В.) після задоволення клопотання експерта». Отримавши два листи, які не мали рахунку на оплату, тим більше, такий рахунок мав бути наданий після задоволення клопотання експерта, Відповідач вважав за необхідне дочекатись такого рахунку.
Коли на адресу ФОП Дятлик В.В. надійшов лист від Київського НДІСЕ від 10.09.2019р. №21098/19-71 з двома примірниками договору та рахунком на оплату, такий договір було підписано, а рахунок оплачено. Оскільки в рахунку в найменуванні було зазначено « 62 Експертиза №21098/19-71», Відповідач вважав належне виконання по оплаті експертизи, яка на його думку мале бути одна, а не дві. Укладення з експертною установою договору в вересні 2019 року також вказувало на необхідність лише однієї оплати за експертизу.
На адресу ФОП Дятлик В.В. надійшла ухвала від 02.01.2020 у справі №918/189/19 про поновлення провадження у справі. В описовій частині ухвали суд з посиланням на лист Київського НДІСЕ від 23.12.2019 зазначалось про неможливість проведення експертизи у зв'язку з відсутністю оплати за проведення останньої.
15 січня 2020 року Відповідач ознайомився з матеріалами судової справи та зробив фотокопії з наявних у справі документів. За результатом ознайомлення стало відомо, що Київський НДІСЕ листом від 12.12.20І9 №20662/19-52 повідомив лише суд про те, що «...06.08.2019 після вивчення матеріалів справи на адресу суду та сторонам по справі направлено клопотання №20662/19-54 щодо виконання вимог для проведення експертизи та здійснення попередньої оплати за проведення експертизи».
Як зазначалось вище, перший лист від експертної установи був 05.08.2019р., тому якщо з матеріалами було ознайомлено 06.08.2029р. результатом міг бути лист від 07.08.2019р. який не містив рахунку на оплати чи договору.
Відповідач зазначає, що вказана ситуація та непорозуміння лише вказують на відсутність у ФОП Дятлика В.В. намірів не платити за експертизу, і що відповідач має намір здійснити таку оплату, а тому вважав її виконаною на підставі договору та рахунку від 10.09.2019р..
Представник військового прокурора та позивача проти призначення експертизи заперечили з тих же мотивів, на підставі яких заперечували проти попередніх експертиз.
Ухвалою суду від 10 березня 2020 року призначено у справі № 918/189/19 судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6). На розгляд судової експертизи поставлено наступні питання:
- яка реальна ринкова вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014 року (а.с.58) станом на день проведення експертизи?
- за якою вартістю можливо придбати бульдозер ДЗ-27 1990 року випуску в Україні з врахуванням Дефектного акту від 23.06.2014 року (а.с.58) станом на дань проведення експертизи?
Оплату за проведення експертизи покладено на фізичну особу-підприємця Дятлика Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , ІК НОМЕР_1 ).
20 липня 2020 року до Господарського суду Рівненської області з Київського НДІСЕ надійшов Висновок експерта від 13.07.2020 №9754/20-54 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи. У вказаному Висновку дано відповідь на перше питання ухвали суду від 10.03.2020 року та зазначено, що ринкова вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014 року (а.с.58) станом на день проведення експертизи може складати: 119342,12 грн. (сто дев'ятнадцять тисяч триста сорок дві грн.12 коп.). Разом з тим експерт зазначив, що питання поставлені в ухвалі суду від 10.03.2020 року є тотожними тому поставлені перед експертом питання об'єднані та вирішуються в редакції: яка реальна ринкова вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014 року (а.с.58) станом на день проведення експертизи ?.
Ухвалою суду від 03 серпня 2020 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 18 серпня 2020 року. Ухвалою суду від 18 серпня 2020 року розгляд справи відкладено на 02 вересня 2020 року.
Під час розгляду справи по суті представники військової прокуратури Львівського гарнізону та ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовні заяві. Представник Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду повідомлений належним чином. Натомість представник Відповідача проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві та з мотивів недостовірності висновку експерта від 13.07.2020 №9754/20-54.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
У рішенні Конституційного Суду України у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках, тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під виключним випадком і чи є таким випадком ситуація у справі.
Аналіз ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2)у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
В свою чергу, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно ч. З ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.05.2018 у справі .\°918/323/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 за № З-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», треба розуміти орган державної влади або органу місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.
Положеннями ст. З Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України», п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №406/2011 (далі - Положення), передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яким здійснюється управління військовим майном, у тому числі закріплення військового майна за військовими частинами.
Згідно з п. 4 Положення, Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил.
Відповідно до ст. ст. 1, 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Кошти, одержані від здійснення військовими частинами, установами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовується виключно на національну оборону.
Відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства та ст. ст. 74, 75 Господарського кодексу України Міністерство оборони України утворює, реорганізує та ліквідовує у встановленому порядку підприємства, що належать до сфери його управління, контролює їх діяльність
Філія Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд» « 20 УНР» не являється юридичною особою, входить в склад Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд».
Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, :поруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, 5оєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, джіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сї§п України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Статуту Позивача, ДП МО України «Західвійськбуд» засновано на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України.
Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (далі - Підприємство) засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Метою діяльності підприємства являється виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних Сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України та інших держав незалежно від форм власності.
Майно Підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства. Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється на праві повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь- які дії, які не суперечать чинному законодавству.
Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності.
Наявність матеріальної шкоди, завданої неповерненням державного майна ДП МО України «Західвійськбуд», призводить до невиконання завдань поставлених державою, завдає шкоди інтересам держави - перешкоджає здійсненню загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України та підриває авторитет держави в цілому.
Ні Міністерством оборони, ні ДП МО України «Західвійськбуд» не здійснюється захист порушених інтересів держави (не пред'явлено до суду позовну заяву щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої неповерненням державного майна), а тому пред'явлення заступником військового прокурора Львівського гарнізону даної позовної заяви в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого на здійснення функцій у спірних відносинах, - Міністерства оборони України та ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» в особі філії ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» « 20 УНР», викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється відповідно до ст. 131і Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України, є представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У порядку, передбаченому п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», військовою прокуратурою Львівського гарнізону було надіслано повідомлення Позивачу 1 про наявність матеріальної шкоди, завданої неповерненням майна Відповідачем Позивачу 2 та здійснення військовою прокуратурою заходів представницького характеру задля захисту інтересів держави.
При з'ясуванні обставин справи та дослідженні доказів, судом встановлено наступне.
18 квітня 2016 року військовою прокуратурою Львівського гарнізону було подано позовну заяву до ФОП Дятлик В.В. про зобов'язання повернути майно. 21.06.2016 рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/376/16 позов задоволено та зобов'язано ФОП Дятлика В.В. повернути ДП МО України «Західвійськбуд» бульдозер ДЗ - 27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 рішення господарського суду Рівненської області від 21.06.2016 у справі № 918/376/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу ФОП Дятлик В.В. залишено без задоволення.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.06.2016 у справі №918/376/16 встановлено, що 23.06.2014 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір № 12 про надання послуг, за яким виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги з проведення ремонту автомобільної та вантажної техніки замовника, а замовник зобов'язався оплати виконавцеві надані послуги на умовах цього договору (п. 1.1. договору). Пунктом 12.1. договору встановлено, що термін дії договору починається з моменту його підписання і діє до моменту повного завершення ремонту техніки і може бути розірваний за згодою сторін письмово, повідомивши за 10 днів.
За п. 2.1. договору перелік автомобілів замовника, що приймаються виконавцем на проведення ремонтних робіт техніки, визначаються у додатках та актах прийому-передачі до цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору. Судом встановлено, що 23.06.2014 року за актом приймання-передачі транспортних засобів позивачем передано відповідачу бульдозер ДЗ-27 та МАЗ-5334. Порядок виконання робіт визначено п.п. 3.1., 3.4., 3.5. договору. Відповідно до п. 3.2. договору роботи вважаються виконаними виконавцем після підписання сторонами акту виконаних робіт. 31.07.2014 року між сторонами підписано акти надання послуг № 12 та № 13, за якими вартість робіт без ПДВ склала 3 100,00 грн та 3 850,00 грн відповідно. У вказаних актах зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт не має. Судом встановлено, що після підписання сторонами актів надання послуг відповідач передану для ремонту техніку у повній кількості позивачу не повернув. Зокрема, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення транспортних засобів, а саме: 02.02.2015 року № 451, № 473 від 23.02.2015 року, 518 від 30.03.2015 року, № 53 від 07.08.2015 року, № 116 від 04.11.2015 року. 26.08.2015 року відповідачем передано позивачу автомобільний кран КС 3577 на базі МАЗ-5334, що стверджується актом приймання-передачі. У свою чергу, бульдозер ДЗ-27 залишається не повернутим.
20.10.2016 господарським судом Рівненської області видано наказ про примусове виконання рішення суду від 21.06.2016 у справі №918/376/16, згідно з яким зобов'язано боржника фізичну особу-підприємця Дятлика Василя Володимировича повернути Державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» "20 УНР" бульдозер ДЗ - 27, № шасі - 69106, д.н.з. НОМЕР_3 .
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарський, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій участь беруть ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, враховуючи, що рішення у справі № 918/376/16 набрало законної сили 10.10.2016, обставини, встановлені рішенням господарського суду Рівненської області, зокрема, наявність у відповідача обов'язку повернення бульдозера ДЗ - 27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» "20 УНР" не підлягають повторному доказуванню, оскільки сторонами у справі є ті самі особи.
У ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа встановлений факт відсутності у боржника майна, яке він повинен передати стягувачу в натурі. Ураховуючи викладене та керуючись п. 6 ч.І ст. 37, ч. З ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» 25.07.2017 державним виконавцем винесено постанову ВП 53679944 про повернення виконавчого документа стягувачу.
В той же час у Постанові ВП 53679944 від 25.07.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем вказано, що Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/1014/15 від 13.10.2015 року встановлено, що у боржника відсутнє майно, яке він має передати стягувачу, та зобов"язано ТОВ "Агромаш Сервіс" передати в натурі боржнику - ОСОБА_1 бульдозер ДЗ-27, №шасі НОМЕР_2 , ДНЗ НОМЕР_3 , який останній в рамках даного виконавчого провадження повинен передати ДП МОУ "Західвійськбуд".
В рамках примусового виконання Наказу господарського суду Рівненської області №918/1014/15 від 30.10.2015 про витребування у ТОВ "Агромаш Сервіс" бульдозера ДЗ-27, № шасі НОМЕР_2 , ДНЗ 1011АН на користь ФОП Дятлика В.В. виконавче провадження АСВ 49273179, 27.06.2017 року завершено, згідно п.7 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що транспортний засіб, розшук якого здійснювався поліцією не розшуканий протягом року.
Відтак судом у даній справі встановлено, що Рішення господарського суду Рівненської області від 21.06.2016 у справі №918/376/16 Відповідачем не виконано - майно Державному підприємству МО України Західвійськбуд», а саме бульдозер ДЗ - 27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , не повернуто, та встановлено відсутність вказаного майна у відповідача.
Вищевказані дії Відповідача є порушенням господарського зобов'язання та установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (стаття 217 ГК України).
Відповідно ж до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносн є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержанні нею доходу, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарські правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При цьому ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками ж, в свою чергу, є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно ж до ч. 4 вказаної статті на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Аналізуючи наведені норми у їх сукупності, а також саму назву ст. 22 ЦК України - "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди" - можна дійти висновку, що, по-перше, відшкодування збитків - це один із способів відшкодування майнової шкоди; по-друге, підставою для відшкодування збитків та шкоди є порушення цивільного права особи. При цьому, як права, що випливає із договору (право на отримання товару, результату виконаної роботи, тощо), так і абсолютного права особи - тобто права, якому протистоїть обов'язок усіх та кожного утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського віддання, тощо). Іншими словами, як при порушенні права, встановленого правочином, так і при порушенні права, наданого та гарантованого законом (абсолютне право), особа має підстави вимагати відшкодування збитків, завданих таким порушенням.
З огляду на вищезазначені норми Закону збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб'єкта господарювання. Тому збитки в господарських відносинах - це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністью) одного учасника таких відносин іншому.
Той факт, що категорія "збитки" здебільшого вживається законодавцем в Главі 51 ЦК України ("Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання"), тоді як в Главі 82 ЦК України "Відшкодування шкоди" мова йде про деліктні відносини та відшкодування шкоди, а не збитків, безперечно підштовхує до висновку про розмежування вказаних понять за підставою виникнення: правочин чи делікт. Однак такий висновок у будь-якому випадку є лише припущенням, оскільки, як зазначалось вище, чітких критеріїв поділу або прямої заборони стягнути збитки в деліктних правовідносинах не містить ні ЦК України, ні ГК України. Більш того, поряд із нібито послідовним застосуванням в Главі 82 ЦК України терміну "шкода", несподівано "зустрічаємо" збитки в ст. 1192, відповідно до ч. 1 якої: "З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі".
З огляду на вищезазначені норми Закону збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб'єкта господарювання. Тому збитки в господарських відносинах - це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністью) одного учасника таких відносин іншому.
Необхідною умовою для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК є наявність наступних фактів:
а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
За статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, законодавство розрізняє такі окремі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, як договори та інші правочини та завдання майнової (матеріальної) шкоди. Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обов'язку чи цивільного права, що підлягає захисту, є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю юридичної особи особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її завдала. При цьому з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду та такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі (стаття 1192 Цивільного кодексу України). Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди (збитків) необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і шкодою, вину відповідача. Відсутність будь-якої із вказаних підстав виключає цивільну правову відповідальність за статтею 1166 Цивільного кодексу України.
Відтак необхідною умовою для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК є наявність наступних фактів:
а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.
В даному випадку Відповідач не був уповноважений розпоряджатися майном Позивача - бульдозером ДЗ - 27, № шасі - 69106, д.н.з. НОМЕР_3 , а відтак передавши його (бульдозер) третій особі вчинив неправомірні дії в результаті яких спричинив порушення майнових прав та інтересів позивачів та спричинив заподіяння їм збитків, які виразилися у втраті вказаного майна. Тобто саме протиправна поведінка відповідача стала наслідком наявності шкоди.
Вина ж відповідача полягає у тому, що саме з його волі майно Позивача - бульдозер ДЗ - 27, № шасі - НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , було передано третій особі і у результаті чого було втрачено.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, суд констатує, що Відповідач порушив господарське зобов'язання та установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, а відтак повинен відшкодувати завдані цим збитки - Державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» « 20 УНР», права та законні інтереси якого порушено.
За нормами статті 225 Господарського кодексу України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до Висновку експерта КНДІСЕ від 13.07.2020 №9754/20-54 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи встановлено, що ринкова вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі №69106 з врахуванням дефектного акту від 23.06.2014 року (а.с.58) станом на день проведення експертизи може складати: 119342,12 грн. (сто дев'ятнадцять тисяч триста сорок дві грн.12 коп.).
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Судом встановлено, що Державним підприємством Міністерства оборони України «Західвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» « 20 УНР» 10.08.2018 ДП МО України «Західвійськбуд» уклало договір з Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення середньо ринкової вартості транспортного засобу вартість якої становить 2860,00 грн. та яка сплачена Львівському НДІСЕ платіжним дорученням №892 від 10.08.2018 року.
Відтак вказані витрати Позивача є витратами, які останній зробив для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) і відповідно підлягають стягненню з Відповідача у сумі заявленій Позивачем - 1430, 00 грн., а саме 50% від реальних витрат.
Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином Фізична особа-підприємець Дятлик Василь Володимирович зобов'язаний відшкодувати Державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» « 20 УНР» реальну вартість бульдозера ДЗ-27 1990 року виготовлення, д.р.н. НОМЕР_3 , шасі № НОМЕР_2 , яка за висновком експерта складає 119342, 12 грн. та витрати понесені останнім для відновлення порушеного права у сумі 1430, 00 грн..
Вимоги про стягнення з відповідача різниці між вартістю бульдозера, встановленого Висновком експертів Львівського НДІСЕ №4081 від 15.08.2018 та Висновком експерта Київського НДІСЕ №9754/20-54 від 13.07.2020, а саме у сумі 57 027,88 грн. задоволенню не підлягають, так як належний доказу у справі суд приймає висновок експерта КНДІСЕ, який складено саме за завданням суду та на підставі відповідної ухвали суду.
Заперечення Відповідача наведені у відзиві на позов спростовуються всім вищенаведеним, а відтак є необгрунтованими та безпідставними.
Крім того є безпідставними і заперечення представника відповідача щодо правильності розрахунку ринкової вартості за результатами проведення автотоварознавчої експертизи так як у Висновку експерта КНДІСЕ від 13.07.2020 №9754/20-54 дані про первісну (балансову) вартість бульдозера зазначені на підставі первинних бухгалтерських документів, які наявні у матеріалах справи, зокрема, інвентарної картки обліку основних засобів (т.1 а.с. 59).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевказане, та те, що як прокурор військової прокуратури Львівського гарнізону, так і Позивач довели належними да допустимими доказами факт завдання Відповідачем матеріальної шкоди, а останній цього не спростував, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі в частині судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Витрати пов'язані з розглядом справи в частині оплати вартості експертиз покладаються на відповідача, так як спір виник внаслідок неправильних дій останнього.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , ІК НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" (вул.Київська, 18, с.Малехів, Жовківського району, Львівської області, 80383) матеріальну шкоду за неповернуте майно - бульдозер у розмірі 119342 грн. 12 коп..
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , ІК НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" (вул.Київська, 18, с.Малехів, Жовківського району, Львівської області, 80383) витрати із проведення автотоварознавчої експертизи Львівським НДІСЕ у розмірі 1430 грн. 00 коп..
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , ІК НОМЕР_1 ) на користь військової прокуратури Західного регіону України (вул. Клепарівська, 20, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 38326057, розрахунковий рахунок 35210081082783 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1790 грн. 00 коп. судового збору.
5. В решті позову відмовити у задоволенні.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 10 вересня 2020 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя В.В. Марач