вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/548/20
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Третьякової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
справу № 911/548/20
За позовомДержавного підприємства “Енергоринок” (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 27)
ДоПриватного підприємства “Гарант Енерго М” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, 22-А, оф. 77)
Простягнення 100000,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство “Енергоринок” (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом від 28.02.2020 №01/22-1489, заявивши вимоги про стягнення з Приватного підприємства “Гарант Енерго М” (далі - відповідач) 100000,00 грн господарських санкції у вигляді штрафу за невиконання зобов'язань, передбачених п.“а” п. 4.5, п.“б” п.4.7, п.7.2.3 договору купівлі - продажу електричної енергії від 29.12.2018 №16275/01, нарахованих відповідно до п.7.3.3 вказаного договору.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем негрошових зобов'язань за вказаним договором, зокрема, зі звітування, подання інформації та документації, погодженої в укладеному сторонами правочині.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2020 відкрито провадження у справі №911/548/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у зв'язку з малозначністю справи в порядку п.1 ч.5 ст.12, ч.1 ст.247, ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив та ін.
В установлений процесуальним законодавством та судом в ухвалі від 03.03.2020 строк відзив на позовну заяву не надійшов.
Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення..
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.03.2020 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент надходження позову до суду. Також зазначену ухвалу було направлено за адресою відповідача, що вказана у договорі від 29.12.2018 №16275/01, що є відмінною від адреси його місцезнаходження.
Згідно з п.1 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.
Однак, конверти з ухвалою про відкриття провадження у справі повернулися до суду відділенням поштового зв'язку без вручення адресату.
Відповідно до ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд наголошує, що згідно з ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч.1 ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” №211 від 11.03.2020 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.
В подальшому до вказаної Постанови вносилися зміни відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” №215 від 16.03.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” №239 від 25.03.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” №255 від 02.04.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” №291 від 22.04.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” №343 від 04.05.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про встановлення карантину з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” №392 від 20.05.2020 та Постанови Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” №641 від 22.07.2020 дію карантину продовжено до 31.08.2020 на всій території України.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 №540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020, розділ Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4, відповідно до якого процесуальні строки, в тому числі строки розгляду справи по суті, подання відзиву продовжуються на час дії карантину.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18.06.2020 №731-ІХ, що набрав чинності 17.07.2020, п.4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якого: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідно до п.2 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18.06.2020 №731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п.4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Після закінчення 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18.06.2020 №731-ІХ до суду не надходило від учасників справи або ж інших заінтересованих осіб жодних заяв.
У зв'язку з вищевикладеним, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.
Згідно з ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вище перелічених норм Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Вирішення спору відбувається після виходу судді із відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.12.2018 Державне підприємство “Енергоринок” (за текстом договору - ДПЕ, позивач) та Приватне підприємство “Гарант Енерго М” (за текстом договору - ОСР, відповідач) уклали договір №16275/01 (далі - договір), за яким позивач зобов'язався продавати, а відповідач зобов'язався купувати електричну енергію, необхідну для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
Строк дії договору погоджено сторонами у п.10.5, де зазнається, що договір вступає в силу 01.01.2019 та діє до 30.06.2019.
Згідно з п. 3.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць (з першого по останнє число включно).
У зазначеному договорів, крім його предмету, термінів, що використовуються та загальних умов виконання зобов'язань, сторони дійшли згоди щодо умов визначення обсягів купівлі-продажу електроенергії, взаємовідносин одна з одною щодо електропостачальників, які здійснюють свою діяльність на території здійснення ліцензованої діяльності ОСР, порядку проведення розрахунків, прав і зобов'язань ДПЕ та ОСР, відповідальності за порушення умов договору, форс-мажорних обставин та ін.
Як вбачається з матеріалів справи додатками до цього договору є: перелік місць встановлення приладів та систем розрахункового обліку (додаток №1); форма акта купівлі-продажу електроенергії між ДПЕ та ОСР (додаток №2); форма рахунку-фактури (додаток №3); акти розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності (додаток №4); схеми розташування приладів розрахункового обліку (додаток №5); форми повідомлення на заявлений обсяг купівлі електричної енергії на ОРЕ (додаток №6); форма акта прийому-передачі електричної енергії з ОРЕ (додаток №7); форма довідки щодо складових фізичного балансу електроенергії оператора системи розподілу за розрахунковий місяць (додаток №8).
Звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 100000,00 грн штрафу за договором від 29.12.2018 №16275/01 зумовлене порушенням відповідачем обов'язків, встановлених у п.“а” п.4.5, п.“б” п.4.7, п.7.2.3 договору. Так, позивач стверджує, що всупереч умовам договору та чинному законодавству, відповідач не виконав у повному обсязі прийняті зобов'язання, адже не надав до ДПЕ наступні відомості і документи:
- щоденні добові (погодинні) фактичні дані за попередню добу про обсяги електричної енергії (п.“а” п.4.5 договору) з 15.05.2019 по 31.05.2019;
- щоденні добові (погодинні) фактичні дані за попередню добу про обсяги електричної енергії (п.“а” п.4.5 договору) з 01.06.2019 по 30.06.2019;
- інформацію щодо складових фізичного балансу електроенергії в електронному вигляді за формою додатку №8 до договору за розрахункові місяці березня - квітня та червня 2019 року.
Оскільки за кожен факт невиконання та/або порушення умов договору передбачено сплату штрафу у розмірі 2000,00 грн, позивач просить стягнути з відповідача 100000,00 грн за 50 таких фактів недотримання договірної дисципліни.
Позовні вимоги мотивовано положеннями чинного законодавства про договір, відповідальність, а також відповідними умовами договору від 29.12.2018 №16275/01.
Відповідач заявлені вимоги не заперечив та не спростував.
Проаналізувавши спірні правовідносини сторін, вивчивши особливості укладеного ними договору, з якого виник спір, встановивши фактичні обставини справи і перевіривши їх доказами, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, зважаючи на таке.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ст.655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З умов укладеного сторонами письмового двостороннього правочину слідує, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу енергоресурсів.
Спір у справі виник у зв'язку з порушенням відповідачем негрошових, а фактично, похідних зобов'язань, як-то обов'язків зі звітування за показниками, термінами, формою та іншими особливостями, визначеними у договорі.
Так, у п.7.2.1 договору обов'язком відповідача визначено зобов'язання з купівлі електроенергії у позивача та здійснення за неї своєчасних розрахунків, тобто, закріплено його основне - грошове зобов'язання, а також передбачено зобов'язання виконувати інші умови договору, з яких, серед іншого, позивач виділяє п.“а” п.4.5, п.”б” п.4.7 та п.7.2.3 договору.
Судом встановлено, що у п.”а” п.4.5 договору передбачено, що обов'язок ОРС щоденно до 10:00 надавати до ДПЕ добові (погодинні) фактичні дані за попередню добу про обсяги електричної енергії в порядку, визначеному Інструкцією про порядок здійснення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України згідно з погодженим Реєстром даних з використання уніфікованого протоколу передачі даних вимірювань. При цьому, Реєстр даних - погоджений з ДПЕ перелік парламентів, за якими ОСР повинен надавати ДПЕ дані комерційного обліку, зокрема щодо:
- обсягів сальдованого надходження електроенергії до мереж ОСР, в тому числі від суміжних суб'єктів оптового ринку електричної енергії;
- обсягів купівлі електроенергії для компенсації технологічних втрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;
- обсягів купівлі електроенергії по кожному електропостачальнику.
Відповідно до п.“б” п.4.7 договору до обов'язків відповідача за укладеним правочином віднесено зобов'язання надавати позивачу після закінчення розрахункового місяця до 12:00 3 - го (третього) числа місяця, наступного за розрахунковим, в доповнення до даних фізичного балансу електроенергії інформацію щодо складових фізичного балансу електроенергії в електронному вигляді (за допомогою додатка №8 до договору) з використанням КЕП відповідальної особи.
Згідно з п.7.2.3 договору відповідач зобов'язався надавати позивачу інформацію та документацію, передбачені цим договором, в порядку і терміни, що визначені у ньому.
У п.7.4.2 договору закріплене кореспондуюче право позивача вимагати від відповідача надання всієї інформації та документації, що передбачена договором, в порядку та терміни, що ним установлені.
Відповідальність за невиконання, неналежне виконання описаних вище умов договору від 29.12.2018 №16275/01 визначена у розділі 7, де, зокрема, встановлено, що кожен факт невиконання/порушення зобов'язань, передбачених п.п.4.2.1, 4.2.2, 4.5(а), 4.7(б), 4.8, 4.12, 6.10 договору ОСР сплачує ДПЕ штраф у розмірі двох тисяч гривень (2000,00 грн (п.7.3.3 договору).
30.05.2019 позивач направив відповідачу претензію №47/35 про сплату штрафних санкцій (лист № 03/35-10517 від 27.05.2019), в якій вказував на порушення у березні 2019 року умов договору в частині термінів надання звітних даних по фізичному балансу електроенергії щодо складових фізичного балансу електроенергії в електронному вигляді з використанням КЕП відповідальної особи, тобто п.“б” п.4.7 договору та вимагав сплати 2000,00 грн штрафу.
21.06.2019 позивач направив відповідачу претензію №64/35 про сплату штрафних санкцій (лист №03/35-12575 від 18.06.2019), в якій вказував на порушення у квітні 2019 року умов договору в частині термінів надання звітних даних по фізичному балансу електроенергії щодо складових фізичного балансу електроенергії в електронному вигляді з використанням КЕП відповідальної особи, тобто п.“б” п.4.7 договору та вимагав сплати 2000,00 грн штрафу.
05.07.2019 позивач направив відповідачу претензію №70/35 про сплату штрафних санкцій (лист №03/35-13743 від 03.07.2019), в якій вказував на порушення у травні 2019 року умов договору в частині термінів надання щоденних добових (погодинних) фактичних даних за попередню добу, тобто п.“а” п.4.5 договору та вимагав сплати 34000,00 грн штрафу за 17 фактів порушення з 15.05.2019 по 31.05.2019.
18.07.2019 позивач направив відповідачу претензію №82/35 про сплату штрафних санкцій (лист №03/35-14968 від 16.07.2019), в якій вказував на порушення у червні 2019 року умов договору в частині термінів надання щоденних добових (погодинних) фактичних даних за попередню добу, тобто п.“а” п.4.5 договору та вимагав сплати 62000,00 грн штрафу за 30 фактів порушення з 01.06.2019 по 30.06.2019, а також вказував на порушення у червні 2019 року умов договору в частині термінів надання звітних даних по фізичному балансу електроенергії щодо складових фізичного балансу електроенергії в електронному вигляді з використанням КЕП відповідальної особи, тобто п.“б” п.4.7 договору та вимагав сплати 2000,00 грн штрафу.
Проаналізувавши заявлені позовні вимоги, вивчивши підстави для їх заявлення, дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість поданого позову, заважаючи на наступне.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ч.1 та ч.3 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1, 4, 7 ст.179 Господарського кодексу України майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства (ч.1 ст.180 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, що кореспондується з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Норми ч.2 ст.193 Господарського кодексу України визначають, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, у ч.1 ст.216 Господарського кодексу України закріплено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.1, 2 ст.217 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З аналізу наведених положень законодавства слідує, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом ст.1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, п.22 ч.1 ст.92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Чинне законодавство, зокрема, ст.231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Як вказувалося вище, відповідальність у вигляді сплати штрафу за порушення договірного негрошового зобов'язання сторони погодили у розділі 7 договору, де, серед іншого, містяться положення про те, що за кожен з визначених позивачем фактів порушення умов договору відповідач зобов'язаний сплатити 2000,00 грн штрафу.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч.2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та про наявність спору з грошовими вимогами до нього, не надав суду доказів відсутності заявленої до стягнення суми штрафних санкцій або ж доказів її перерахування на користь позивача, так само як і інших доказів належного виконання негрошових зобов'язань за договором у спірний період.
Відомостей про розірвання договору чи визнання його нечинним або ж про інші факти, які б унеможливлювали застосування до спірних правовідносин п.7.3.3 договору, суду подано не було.
Таким чином, приймаючи до уваги дію презумпції чинності правочину за ст.204 Цивільного кодексу України, відсутність від відповідача заперечень по суті позовних вимог та наявні у справі докази, суд вважає позовні вимоги доведеними і такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, позов підлягає повному задоволенню, а судові витрати зі сплати судового збору - покладенню на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Інших судових витрат, крім судового збору, для їх покладення на відповідача, позивач не заявив.
Керуючись ст. 11, 73-80, 129, 166, 178, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Державного підприємства “Енергоринок” до Приватного підприємства “Гарант Енерго М” про стягнення 100000,00 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Гарант Енерго М” на користь Державного підприємства “Енергоринок” 100000 (сто тисяч) грн 00 коп штрафу та 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп судового збору.
Позивач - Державне підприємство “Енергоринок” (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 27, ідентифікаційний код 21515381).
Відповідач - Приватне підприємство “Гарант Енерго М” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, 22-А, оф. 77, ідентифікаційний код 34795648).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.09.2020.
Суддя О.О. Третьякова