ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.09.2020Справа № 910/8404/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Снек" (вул. Нова, 2-А, с. Агрономічне, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23227)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (пров. Новопечерський, 19/3, корп. 2, каб. 33, м. Київ, 01042)
про стягнення 214 302,72 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Снек" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 214 302,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 121218-16/1г від 12.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 № 910/8404/20 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
02.07.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8404/20, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
29.07.2020 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про зміну (уточнення та доповнення) підстав позову.
Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги ст. 46 Господарського процесуального кодексу України щодо строку та форми подання заяви про зміну (уточнення та доповнення) підстав позову, а тому дана заява ухвалою від 05.08.2020 прийнята до розгляду. Даною ухвалою відповідачу встановлено строк - сім днів з дня вручення даної ухвали для подання пояснень по суті спору з урахуванням заяви про зміну (уточнення та доповнення) підстав позову.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.07.2020 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105471746351 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, корпус 2, каб. 33, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Ухвала суду від 06.07.2020, надіслана за вказаною вище адресою, повернута поштовим відділенням із зазначенням - адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 06.07.2020 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав, заперечень щодо розгляду справи у спрощеному позовному провадження також не подав.
Ухвала суду від 05.08.2020 направлялась на адресу відповідача, що визначена матеріалами справи. Дана ухвала повернута поштовим відділенням із зазначенням - адресат відсутній за вказаною адресою.
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
За приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.07.2020 та ухвалою суду від 05.08.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач, який вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Вимог про розгляд справи в судовому засіданні за участю представників сторін після винесення ухвали про відкриття провадження у справі до суду не надходило.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, установив таке.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Судом встановлено, що 11.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко - Снек" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - балансоутримувач, відповідач) укладено договір поставки № 121218-16/1г (далі - договір), з урахуванням протоколу розбіжностей, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар.
Згідно п. 1.1 договору позивач зобов'язується передати товар у власність відповідача у відповідності до замовлень відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.
Згідно п.9.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019, але в будь - якому випадку до його остаточного виконання Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його закінчення не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак - між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Обставинами, які є предметом доказування у цій справі, є: 1) факт поставки товару позивачем відповідачу товару на суму 637 035, 78 грн., відповідно до видаткових накладних № 65 від 24.01.209 на суму 34 451,28 грн, №110 від 04.02.2019 на му 23 474,88 грн., №144 від 11.02.2019 на суму 20 343,24 грн., №158 від 18.02.2019 на суму 24 451,80 грн., №180 від 25.02.2019 на суму 9 022,56 грн., №227 від 12.03.2019 на суму 24 796,08 грн., №241 від 18.03.2019 на суму 4 917,48 грн., №271 від 25.03.2019 на суму 10 991,64 грн., №300 від 01.04.2019 на суму 9 534,84 грн., №340 від 08.04.2019 на суму 10 982,28 грн., №397 від 15.04.2019 на суму 11 500,44 грн., №437 від 22.04.2019 на суму 15 564,84 грн., №612 від 21.05.2019 на суму 10 086,42 грн. , № 629 від 23.05.2019 на суму 14 278,44 грн., №646 від 27.05.2019 на суму 17 056,44 грн. , №715 від 05.06.2019 на суму 20 172,84 грн., №747 від 10.06.2019 на суму 14 278,44 грн..,№ 838 від 24.06.2019 на суму 12 992,0 грн. №1098 від 29.07.2019 на суму 57 042,36 грн., №933 від 08.07.2019 на суму 24 451,80 грн., №1391 від 04.09.2019 на суму 104 451, 36 грн. №1731 від 08.10.2019 на суму 47 660, 04 грн., №2103 від 12.11.2019 на суму 54 738, 24 грн., № 2153 від 18.11.2019 на суму 15 258,24 грн, та транспортною накладною №ЕС000002153 від 18.11.2019, №2381 від 09.12.2019 на суму 31 598,52 грн., №2463 від 16.12.2019 на суму 12 939, 24 грн. та транспортною накладною №ЕС000002465 від 16.12.2019; 2) неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого за зазначеними накладними товару, зокрема - порушення строків та порядку оплати.
Відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Обставина щодо поставки товару позивачем відповідачу на загальну суму 637 035,78 грн. за вищевказаним накладними на виконання договору №121218-16/1г від 12.12.2018 (видаткові накладні в матеріалах справи) і відповідачем не спростовується.
Відповідно до п. 5.4 договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт встановлений в п. 5.6 даного договору здійснюється відповідачем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки товару.
Натомість, обставина, наведена позивачем, щодо порушення відповідачем строків та порядку оплати отриманого товару визнається господарським судом недоведеною з огляду на таке.
Позивач зазначав, що в порушення умов договору №121218-16/1г від 12.12.2018 відповідачем було сплачено грошові кошти позивачу в сумі 359655,18 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи. Заборгованість відповідача перед позивачем складала 277 380,60 грн.
При розгляді справи судом встановлено, що між сторонами 12.12.2018 був укладений договір №121218-14/2г про надання послуг.
Відповідно до умов даного договору відповідач в період з січня 2019 року по грудень 2019 надав позивачу логістичні послуги на загальну суму 76 798,28 грн., що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг): № 524 від 31.01.2019 на суму 344,51 грн., № 1698 від 04.02.2019 на суму 2 756,10 грн., №2073 від 28.02.2019 на суму 6 183,40 грн., № 2074 від 28.02.2019 на суму 772,92 грн., №4216 від 31.03.2019 на суму 407,05 грн., 34215 від 31.03.2019 на суму 3 256,42 грн., №6460 від 30.04.2019 на суму 7 465,09 грн., №5713 від 30.04.2019 на суму 3 806,59 грн. , № 5714 від 30.04.2019 на суму 475,82 грн., № 7481 від 31.05.2019 на суму 414,21 грн.. №7480 від 31.05.2019 на суму 3 313,70 грн., № 9272 від 30.06.2019 на суму 3 795,47 грн., №9273 від 30.06.2019 на суму 474,43 грн, №10599 від 31.07.2019 на суму 814,94 грн., №10598 від 31.07.2019 на суму 6 519,53 грн., №11726 від 28.08.2019 на суму 12 000 грн., №13891 від 30.09.2019 на суму 8 356,11 грн, № 3892 від 30.09.2019 на суму 1 044,51 грн., № 15548 від 31.10.2019 на суму 476,60 грн, № 15547 від 31.10.2019 на суму 3 3812,80 грн. №17536 від 30.11.2019 на суму 5 599,72 грн.№17537 від 30.11.2019 на суму 699,96 грн., № 1827 від 31.12.2019 на суму 3 563,02 грн, № 18828 від 31.12.2019 на суму 445,38 грн.
В порушення умов договору позивач у даній справі сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 13720,40 грн.
Оскільки у сторін виникли грошові зобов'язання один перед одним, за ініціативи відповідача, між сторонами було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 63 077,088 грн.
З урахуванням викладеного, позивач зазначає про заборгованість відповідача в сумі 214 302,72 грн.
Дослідивши подані позивачем документи, господарський суд встановив, що з урахуванням поставки товару на суму 637 035,78 грн., часткових сплат за поставлений товар на суму 359 655,18 грн. та зарахування грошових коштів в сумі 63 077,88 грн. відповідно до листів відповідача від 02.09.2020 №ГП000002219, від 11.10.2019 №ГП000002754, від 02.09.2019 №ГП000002221, від 13.11.2019 №ГП000003059, 13.12.2019 №ГП000003470, від 26.02.2020 №ГП 00000664, які погоджені з боку відповідача, заборгованість відповідача перед позивачем складає 214 302,72 грн.
Оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення становить 214 302,72 грн.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі №910/13407/17.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем суду, не надав.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 214 302,72 грн. обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Судовий збір згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІППО» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34 840,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снек" (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Берілстоун» (Об'єднання) укладений Договір №6LA-VB/22-03-2918 про надання правової допомоги, за змістом якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання щодо забезпечення надання правової допомоги Клієнту в порядку, обсягах та вартістю, що встановлені в цьому договорі та додатках до нього, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 5 договору, перед початком надання Об'єднанням правової допомоги, в кожному конкретному випадку, Об'єднання та Клієнт узгоджують обсяг конкретної правової допомоги (доручення) та суму авансу. Кінцевий розрахунок за надану юридичну допомогу здійснюється шляхом множення кількості, витрачених партнерами й співробітниками Об'єднання, на вартість однієї години роботи співробітника або партнера, які надають юридичну допомогу Клієнту (відповідно до вартості години роботи, зазначеного в п. 6 даного договору).
В п. 6 договору сторони передбачили, що вартість окремих видів правової допомоги встановлюється додатковими угодами до цього договору.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано копію вказаного договору №6LA-VB/22-03-291822.03.2018 від 22.03.2018 про надання правової допомоги, ордери, видані Адвокатським об'єднанням «Берілстоун», адвокатам Білоцькому В.В. та Ковалю М.В., відповідно до яких Об'єднання доручає даним адвокатам надання правової допомоги ТОВ «Еко Снек», платіжне доручення №752 від 03.06.2020 про сплату позивачем на рахунок Адвокатського об'єднання грошових коштів у сумі 34 840,00 грн. В платіжному дорученні призначення платежу зазначено: за надання правової допомоги по стягненню заборгованості з ТОВ «ГІППО» у судовому порядку, згідно рахунку №6LA-VB/22-03-2918 від 02.06.2020.
В той же час суд зазначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на суму 34 840,00 грн, у зв'язку суд вважає за можливе встановити ці обставини на підставі наявних у справі документів.
Так, наявні у справі документи позивача (позов, заява про усунення недоліків, заява про зміну підстав позову) складені адвокатами Білоцьким В.В. та Ковалем М.В., у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у цій частині.
Оскільки суд позбавлений можливості встановити вартість указаної роботи, зважаючи на неподання позивачем відповідних документів щодо цін на послуги Адвокатського об'єднання «Берілстоун», суд виходить із власного переконання та судової практики.
Отже, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на розумну необхідність судових витрат для цієї справи, суд присуджує позивачу його витрати на професійну правову допомогу у сумі 15 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Щодо решти заявленої суми витрат на правову допомогу, суд не присуджує їх позивачу, з огляду на їх необґрунтованість.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІППО» (01042, м. Київ, пров. Новопечерський. 19/3, корп. 2. Б. 33, ідентифікаційний код 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Снек» (23227, Вінницька область, с. Агрономічне, вул. Нова, 2А., ідентифікаційний код 40834878) заборгованість у розмірі 214 302 грн 72 коп., судовий збір у розмірі 3 214 грн. 54 коп. та витрати на професійну правничу допомогу розмірі 15 000 грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.09.2020
Суддя Т. Ю. Трофименко