вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.09.2020р. Справа № 904/2203/20
За позовом: Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа», м. Кривий Ріг
До: Виконавчого комітету Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг (відповідач-1) та Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, м. Кривий Ріг (відповідач-2)
Про: стягнення 11 796, 51 грн.
Суддя Васильєв О.Ю.
ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися
КПТМ «Криворіжтепломережа» (позивач) з урахуванням уточнень (зменшення) розміру позовних вимог звернувся з позовом до Виконавчого комітету Криворізької міської ради ( відповідач-1) та Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради (відповідач-2) про солідарне стягнення 11 796, 51 грн. заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачами-1, 2 свої обов'язків з оплати поставленої позивачем теплової енергії за період з 01.06.15р. по 01.12.19р.
Ухвалою суду від 01.07.20р. було відкрите провадження у справі №904/2203/20 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України , без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.
Виконавчий комітет Криворізької міської ради ( відповідач-1) проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи (поміж-іншим), що станом на цей час позивачем не надано докази приналежності зазначеної квартири до комунальної власності міста . Окрім того, зазначає, що єдиною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків у сторін зі сплати комунальних послуг є договір та інші правочини, які не укладені між сторонами. Також зазначає, що відповідно до інформації Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради ( лист від 21.07.20р. №7/06/3177) будинок №53 на вул. Недєліна у м. Кривому Розі 12.02.16р. передано на балансовий облік ОСББ «Недєліна-53», яке було створено мешканцями цього будинку. Враховуючи те, що позивачем не надано доказів укладення окремих договорів про надання послуг з кожним співвласником будинку №53 по вул. Недєліна, відповідач-1 вважає, що у якості належного співвідповідача по справі моє бути залучений саме ОСББ «Недєліна-54», а не виконавчий комітет Криворізької міської ради. Також просив застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності.
Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради (відповідач-2) проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи (поміж-іншим), що відповідачі не є власниками квартири №207 у буд.53 по вул. Недєліна м. Кривий Ріг . На підтвердження чого надав для залучення до матеріалів справи відповідну довідку КП «Криворізьке БТІ» №669 від 16.07.20р. Також просив застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності.
КПТМ «Криворіжтепломережа» (позивач) в письмових поясненнях на заперечення відповідачів-1, 2 зазначає (поміж-іншим), що оскільки право власності на квартиру №207 в буд.53 по вул. Недєліна, м. Кривий Ріг не зареєстровано не за ким та ніхто не звертався за оформленням права власності (приватизацію, тощо); доказів, про те, що вказана квартира перебуває в державній власності відповідачі не надають; то вищезазначені обставини свідчать, що вказана квартира перебуває в комунальній власності міста. Також зазначає, що відповідачі-1, 2 не вчинили жодних дій, щодо оформлення та взяття на облік вищезазначеної квартири як безхазяйного майна та приведення документації у відповідність для подальшого передання до комунальної власності міста. Також заперечував проти застосування строку позовної давності.
Відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку , але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк ( встановлений законом ). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020р. № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, та яким були внесені зміни до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, - процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Від сторін жодних заяв, клопотань на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених вищезазначеним Законом не надходило.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
КПТМ «Криворіжтепломережа» (позивач) , засновником та власником якого є орган місцевого самоврядування в особі Криворізької міської ради, створене з метою отримання прибутку в результаті діяльності з виробництва, транспортування, постачання та реалізації теплової енергії споживачам м. Кривого Рогу для потреби опалення та гарячого водопостачання.
За твердженням позивача, на виконання своєї статутної мети КПТМ «Криворіжтепломережа» здійснює постачання теплової енергії за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Нєдєліна, буд.53, кв.207. Так як будинок №54 по вул. Нєдєліна, є багатоповерховим, опалення до квартири №207 здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід"ємною частиною системи опалення вказаного будинку .
Позивач зазначає, що у зв'язку з несплатою вартості послуг з постачання теплової енергії за вказаною адресою за період з 01.06.15р. по 01.01.20р. рахується заборгованість в розмірі 11 796, 51 грн. Одночасно, позивач на підтвердження факту постачання теплової енергії за адресою: м. Кривий ріг, вул. Нєдєліна, буд. 53, кв. 207 у спірний період позивач посилається на акти підключення та акти про відключення за період квітень 2015р. - листопад 2019р., складених та підписаних між позивачем та ОСББ «Нєделіна-53». (а.с.11-13).
З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено до Виконавчого Криворізької міської ради (відповідач-1) та Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради (відповідач - 2) вимоги про сплату заборгованості в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України віл 10.02.2020 р. (а.с.15-16). Згідно листів відповідачів-1, 2 від 03.03.20р. та від 18.02.20р. позивачу було відмовлено у задоволенні вищезазначеної вимоги. У зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з цим позовом до суду про солідарне стягнення з відповідачів-1, 2 заборгованості з поставленої теплової енергії в розмірі 11 796, 51 грн. (за період з 01.06.15р. по 01.12.19р.) , обґрунтовуючи позов тією обставиною, що відповідачі мали би здійснити оформлення права комунальної власності на спірну квартиру , яка не була раніше приватизована , та власник якої помер .
Проте, с такими твердженнями позивача суд погодитися не може, з урахуванням наступного.
Згідно ч. 1 ст. 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ч. 1,2 ст. 327 ЦК України).
Відповідно ч.4 ст.319 і ст.322 Цивільного Кодексу України, власність зобов'язує і власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно п .5.23 наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури № 80 від 18.05.2005 «Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005» житлові будинки повинні обладнуватися опаленням і вентиляцією, що проектуються згідно зі СНиП 2.04.05.
Згідно п.6 ч. ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно п.18 Постанови КМУ №630 від 21.07.2005р «Про затвердження Правил надання послуг з центрального опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення», плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим».
У відповідності зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1,2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містяться в статі 193 Господарського кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» унормовано, що до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем) крім утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку:
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення. поводження з побутовими відходами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
При цьому, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов'язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статтею 13 Закону визначено, що договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача.
Обов'язок щодо сплати за житлово -комунальні послуги покладено на споживача. Згідно статті 20 Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
В той же час, відповідно до п.6 ч.1 ст. 20 Закону споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016р. у справі №6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, від 04.07.2018 у справі №904/7183/17, постановах Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018р. у справі № 904/7377/17, від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц.
Згідно з інформації, наданої КП Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке БТІ» на ім'я голови Інгулецької районної у місті ради №669 від 16.07.20р. вбачається, що відсутні будь-які дані про зареєстроване право власності на нерухоме майна за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, 53/207; в КП ДОР «Криворізьке БТІ».
Відповідно до інформації Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (лист від 21.07.2020 №7/06/3177) у зв'язку з тим, що мешканцями будинку №53 на вул. Недєліна у м. Кривому Розі створено ОСББ «Недєліна-53», з 12.02.16р. житловий будинок було передано на балансовий облік об'єднання.
Враховуючи вищезазначене та те, що станом на час винесення рішення у справі позивачем не надано суду доказів, що відповідачі-1, 2 є власниками квартири №207 у буд.54 по вул. Недєліна у м. Кривому Розі, або споживачами послуг з отримання теплової енергії; суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно ч.3-4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Здійснивши оцінку наданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що такі докази більш вірогідно не підтверджують обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, оскільки відповідач на їх спростування подав суду докази в їх спростування. А тому, в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Суд також критично оцінює вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості , оскільки відповідно до ст. 541 ЦК України: солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Але ж позивачем не надано жодних доказів наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів.
Окрім того, статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Враховуючи те, що позовні вимоги до відповідачів є необґрунтованими, суд не вбачає підстав задовольнити клопотання відповідачів-1, 2 про застосування до спірних відносин позовної давності.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 178, 233, 238, 240, 241, 243, 247-252 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 10.09.2020р.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.Ю.Васильєв