ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
08 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3351/19
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів Колоколова С.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання Клименко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-50"
на рішення Господарського суду Одеської області від 16 березня 2020 року
по справі №916/3351/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-50"
про стягнення 1 392 447,80 грн.,
представники сторін в судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином;
Товариство з обмеженою відповідальністю „АГРОСЕМ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГА-50" про стягнення 1467447,80 грн.
Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю „АГРОСЕМ" обґрунтовано неналежним виконанням з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГА-50" прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки 19.03.19-118/2 від 19 березня 2019р. та направлено на стягнення 1467447,80 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16 березня 2020 року по справі №916/3351/19 (Д'яченко Т.Г.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСЕМ" - задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛІГА-50" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСЕМ" основний борг 1358991 грн. 68 коп., пеню у розмірі 30569 грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 2886 грн. 22 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 20886 грн. 72 грн.
Рішення обґрунтоване тим, що судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛІГА-50" прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору №19.03.19-118/2 поставки 19 березня 2019 року, щодо оплати вартості отриманого з боку позивача товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 1358991,68 грн. основного боргу за отриманий товар - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Суд, переривши розрахунки позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 30569,90 грн., 3% річних у розмірі 2886,22 грн., дійшов висновку про вірність розрахунків.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліга-50" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення пені, зменшивши пеню.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені прийняте при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішення, не відповідають встановленим обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч.2 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України.
Апелянт наголошує, що судом безпідставно не застосовано норми матеріального права, які регулюють зменшення пені. В матеріалах справи наявний лист №75 від 30.10.2019 року ТОВ «Ліга-50» на адресу ТОВ «Агросем», з якого вбачається, що скаржник просив надати відстрочку платежу за договором поставки у зв'язку з перекредитацією у АТ «ОТП Банк». На підтвердження необхідності відстрочення платежі та неможливості з поважних причин здійснити оплату за договором поставки до матеріалів справи долучено лист АТ «ОТП Банк» від 24.10.2019 року, яким повідомлено ТОВ «Ліга-50» про погодження ліміту фінансування у сумі 6 000 000 грн., з цільовим призначенням на поповнення обігових коштів.
Однак, на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не надано оцінку наведеним доказам та не наведено мотиви їх відхилення, так само як і мотивів незастосування положень ст.233 ГКУ та ст.551 ЦКУ.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/3351/19; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заяв, а також заперечень щодо заявлених клопотань.
18.05.2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем", в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Так, зазначає, що Відповідачем не було подано зауважень або заперечень стосовно способу обрахунку пені, отже, погоджується з способом такого обрахунку.
Обов'язок доведення існування виняткових обставин та надання відповідних доказів, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, чого в свою чергу не було зроблено Відповідачем, що говорить про відсутність таких обставин.
Отже, позивач вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги Відповідача про зменшення розміру неустойки. Наведена Відповідачем ст. 233 ГК України, яка передбачає право суду на зменшення розміру санкцій, ставиться у залежність від ступеня виконання зобов'язання боржником; майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.
Однак, Відповідач не навів причини, за якими не міг своєчасно виконати грошове зобов'язання та прострочував його, не подав суду доказів своєчасного виконання взятих на себе зобов'язань за договором, не подав доказів наявності якихось надзвичайних обставин, що стали перешкодою для виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань, тому позовні вимоги Позивача підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідачем не було подано будь-яких доказів, які б свідчили про його майновий стан, його кредиторську та дебіторську заборгованість та наявність виключних або будь-яких інших обставин, які б могли слугувати підставами для зменшення пені та штрафу тощо.
На підставі викладеного, позивач вважає, що Відповідач не довів, що розмір неустойки, яка підлягає стягненню, є надмірно великим у порівнянні зі збитками кредитора, а також не довів, що розмір неустойки може дійсно суттєво вплинути на майновий стан Відповідача.?
З урахуванням вищенаведеного, Позивач не погоджується з доводами Відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неповно дослідив всі обставини, які дають право на звільнення від відповідальності чи зменшення суми штрафних санкцій, що призвело до стягнення штрафних санкцій у більшому розмірі, ніж це можливо, виходячи із обставин справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/3351/19, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу, подання до суду будь-яких заяв чи клопотань.
18.05.2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Агросем», в якому позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, зазначає, що відсутні підстави для зменшення пені, апелянтом не доведено винятковості обставин та не надано відповідні докази в обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій.
Ухвалою суду від 18.05.20 призначено розгляд справи №916/3351/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-50" на рішення Господарського суду Одеської області від 16 березня 2020 року на 16 червня 2020 року о 10:30 год.
15.06.20 до суду надійшло клопотання ТОВ «Агросем» про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Ухвалою суду від 16.06.20 відкладено розгляд справи на 30 червня 2020 року о 10-30 год.
У зв'язку із знаходженням у відпустці судді Колоколова С.І., судове засідання 30.06.2020 року у справі №916/3351/19 не відбулось, про що відповідальною особою складено відповідну довідку засідання.
Ухвалою суду від 27.07.20 призначено розгляд справи №916/3351/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-50" на рішення Господарського суду Одеської області від 16 березня 2020 року на 08 вересня 2020 року о 12-30 год., ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-50" на рішення Господарського суду Одеської області від 16 березня 2020 року у справі №916/3351/19 у розумний строк.
Клопотання, додаткові пояснення, заперечення до суду не надходили.
В судове засідання 08.09.2020 року представники сторін не з'явились, сторони належним чином повідомлені про розгляд справи.
Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
В даному випадку участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному ухвалою суду від 27.07.2020 на 08.09.2020 обов'язковою не визнавалась, про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи в резолютивній частині згаданої ухвали суду.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників учасників справи.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглянувши законність, обґрунтованість висновків, викладених в оскаржуваному у справі рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АГРОСЕМ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛІГА-50" (покупець) було укладено Договір №19.03.19-118/2 поставки (надалі - Договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві у його власність продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Відповідно до п. 2.1. Договору, найменування, асортимент та кількість товару, визначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору. Загальна кількість та вартість товару, що поставляється по даному Договору, визначається сукупністю усього товару, що передається постачальником у власність покупцеві, за усіма специфікаціями, протягом всього строку дії цього Договору.
Згідно до п. 3.1. Договору, ціна за одиницю та загальну вартість товару, зазначаються сторонами у специфікаціях (додатках), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Умовами п. 3.5. Договору визначено, що покупець оплачує товар шляхом 100% передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків, не визначені у відповідній специфікації до цього Договору.
Відповідно до п. 4.1. Договору, поставка товару здійснюється окремими партіями, на умовах та у строки, визначені у специфікаціях до цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше повторної оплати товару. У разі порушення строків оплати товару, постачальник вправі перенести строки поставки товару на кількість днів, рівну днів прострочення оплати і до нього не можуть застосовуватись передбачені цим Договором та чинним законодавством України, санкції за прострочення поставки товару.
Прийняття товару здійснюється уповноваженими представниками сторін, зокрема, щодо кількості - відповідно до видаткової накладної.
Відповідно до п. 5.2. Договору, покупець зобов'язується, зокрема, здійснити оплату товару в строки та на умовах, визначених Договором.
Згідно до п. 9.1. Договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання Договору, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та умов цього Договору.
Відповідно до п. 9.2. Договору, у випадку прострочення термінів або умов оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійснено платежу у розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється до повного розрахунку.
19 березня 2019 року між сторонами було підписано Специфікацію №1 до Договір №19.03.19-118/2 поставки від 19.03.2019р.
19 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АГРОСЕМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛІГА-50" було укладено Специфікацію №1 до Договору №19.03.19-118/2 поставки від 19.03.2019р., якою було узгоджено найменування товару, вартість на момент укладання такої специфікації та еквівалент загальної вартості.
Відповідно до п. 2. Специфікації №1 від 19.03.2019р. до Договору №19.03.19-118/2 поставки від 19.03.2019р., загальна вартість товару 1533991,68 грн.
Згідно до п. 3 Специфікації №1 від 19.03.2019р. до Договору №19.03.19-118/2 поставки від 19.03.2019р., покупець оплачує вартість товару наступним чином: оплата товару в розмірі 100% загальної вартості товару, що постачається по цьому Договору здійснюється до 15 жовтня 2019 р.
Позивачем на користь відповідача, на виконання умов договору та Специфікації №1 від 19.03.2019р. до Договору №19.03.19-118/2 поставки від 19.03.2019р., було здійснено поставку на загальну суму 1533991,68 грн., що підтверджується видатковими накладними №АГ-27/03269 від 27.03.2019р. на суму 312698,30 грн., №АГ-28/03051 від 28.03.2019р. на суму 1103294,02 грн., №АГ-01/04140 від 01.04.2019р. на суму 117999,36 грн., які підписані обома сторонами та скріплені печатками товариств.
Проте, в порушення договірних зобов'язань, відповідачем 23.10.2019р. на користь позивача було сплачено лише 100000,00 грн., у зв'язку чим, станом на 08.11.2019р. - дату позовної заяви - за відповідачем рахувалась основна заборгованість у розмірі 1433991,68 грн.
Приймаючи до уваги неналежне виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного договору, позивачем було здійснено нарахування пені на загальну суму 30569,90 грн. та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2886,22грн.
За час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було частково погашено основну заборгованість, здійснено перерахування грошових коштів на користь позивача, а саме: 11.11.2019р. було сплачено 25000,00 грн., 27.11.2019р. було сплачено 25000,00 грн., 14.02.2020р. було сплачено 25000,00 грн.
У зв'язку з наведеним, позивачем неодноразово надавались до суду заяви про зменшення позовних вимог, відповідно до останньої позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача основний борг у розмірі 1 358 991,78, водночас вимоги про стягнення пені у розмірі 30 569,90 грн. та 3% річних 2 886,22 грн. залишились незмінними.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено місцевим судом та не заперечується сторонами в межах апеляційного провадження, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар за договором, що свідчить про неналежне (із допущеним простроченням) виконання ним такого грошового зобов'язання в силу ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що сам апелянт в апеляційній скарзі не заперечує зазначених обставин прострочення оплати заборгованості.
За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 9.2 Договору.
Зміст доводів та вимог апеляційної скарги зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення стягуваної суми пені, з огляду на таке, колегія суддів переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п. 9.2. Договору, у випадку прострочення термінів або умов оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійснено платежу у розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється до повного розрахунку.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛІГА-50" прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору №19.03.19-118/2 поставки 19 березня 2019 року, щодо оплати вартості отриманого з боку позивача товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та е спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами, ані в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
У зв'язку з несвоєчасним та не в повному обсязі погашенням заборгованості, позивачем було здійснено нарахування пені, на суму боргу 1533991,68 грн. за період з 16.10.2019р. по 22.10.2019р., на суму боргу 1433991,68 грн. за період з 23.10.2019р. по 08.11.2019р., загальна сума пені, яка заявлена до стягнення з відповідача становить грошову суму у розмірі 30569,90 грн.
Судовою колегією перевірено розрахунок пені, та встановлено його арифметичну вірність та обґрунтованість.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:
- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).
Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.
Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності або зменшення розміру пені, з посиланням на ст.229 ГКУ, ст.617 ЦКУ.
Правовий аналіз статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Отже, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов'язком суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 зі справи № 904/5770/18.
Однак, з встановлених обставин справи, співвідношення розміру заборгованості та нарахованої пені не вбачається, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками.
При цьому, відповідачем ані в суді першої інстанції, ані при апеляційному перегляді не доведено наявності особливого скрутного фінансового стану, який би унеможливив сплату заборгованості, не доведено , що цей випадок винятковим
В той же час, слід наголосити на приписах ч. 1 ст. 229 Господарського Кодексу України, згідно яких учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для зменшення пені.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 18.06.2019 у справі №924/754/18.
Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення - залишенню без змін.
За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-50" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16 березня 2020 року по справі №916/3351/19 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-50" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16 березня 2020 року по справі №916/3351/19 залишити без змін.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України в строки, передбачені ст.287, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.09.2020 року
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді С.І. Колоколов
Н.М. Принцевська