Справа № 572/1551/20
07 вересня 2020 року
Сарненський районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Слободянюка Б.К.
за участю секретаря судових засідань - Кудіної А.Р.
позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сарни цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Сарненської місцевої ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Сарненської міської ради в якому просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , грошові вклади з належними до них відсотками, індексаціями та компенсаціями в АТ «Державний ощадний банк України», як на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_1 та грошові вклади в АТ «Державний ощадний банк України», яке дід заповів йому. З метою оформлення спадкових прав він звернувся до державного нотаріуса Сарненської РДНК для видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане майно. Однак, постановою нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв'язку з тим, що на момент смерті спадкодавця з ним була зареєстрована його дружина ОСОБА_2 , яка заяву про відмову від спадщини не подала. Вказує, що вона була зареєстрована, однак з дідом не проживала. В зв'язку з тим, що він не має можливості оформити спадщину звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 22.06.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 13.08.2020 року було закрите підготовче засідання та призначено в справі судовий розгляд.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. Пояснив, що ОСОБА_2 була дружиною його діда, шлюб між ними не був розірваний та була зареєстрована з ним, однак, за вказаною адресою не проживала.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи
Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 27.01.2020 року було встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як онуком та дідом (а.с.6).
Згідно заповіту посвідченого 06.09.2018 року приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Москалик Л.М., ОСОБА_3 все своє майно, що буде належати йому на день смерті в тому числі належне йому житло, що знаходиться по АДРЕСА_2 заповів ОСОБА_1 (а.с.10).
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6272300 від 20.01.2005 року встановлено, що ОСОБА_3 належала на праві власності квартира АДРЕСА_3 (а.с.8).
Згідно договору про відкриття та обслуговування рахунку за банківським продуктом «Національна картка» №143969 від 15.05.2012 року у ОСОБА_3 був відкритий рахунок в АТ «Державний ощадний банк України» (а.с.12-13).
Постановою від 14.03.2020 року, державний нотаріус Сарненської районної державної нотаріальної контори Рівненської області відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на цілу частку спадкового майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та грошові вклади з належними до них відсотками, індексаціями та компенсаціями в АТ «Державний ощадний банк України». Підставою відмови стало те, що згідно довідки КП «Житлосервіс» №4278 від 27.01.2020 року на день смерті спадкодавець був зареєстрований в АДРЕСА_2 , разом із ним були зареєстровані: онук ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка не подала заяву про відмову від прийняття спадщини, а тому є спадкоємцем за законом після смерті чоловіка та має право на обов'язкову частку (а.с.7).
Таким чином, судом достовірно встановлено, що позивач є спадкоємцем за заповітом та прийняв спадщину після смерті діда ОСОБА_3 так як подав у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини, а спадкодавець фактично мав у власності спірне майно, яке входить до складу спадщини.
Також, судом встановлено, що крім позивача спадкоємицею за законом першої черги після смерті чоловіка є ОСОБА_2 , яка вважаються такою, що прийняла спадщину, оскільки на день відкриття спадщини була зареєстрована зі спадкодавцем, заяву про відмову від спадщини до нотаріальної контори не подала.
Відповідно до ч.1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шести місяців). Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 2 ст.1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
При вирішенні частки у спадщині, яка має належати ОСОБА_1 суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно п.2.2 рішення Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014 суб'єкт права власності, яким є заповідач (спадкодавець), на випадок своєї смерті має право шляхом вчинення заповіту розпоряджатися своєю власністю - спадщиною, до складу якої законом віднесені усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на заповідальний відказ, на покладення на спадкоємця інших обов'язків, а також право на скасування заповіту тощо. За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною. Кодексом визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов'язкову частку у спадщині. Право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Отже, принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту передбачає широкий обсяг правомочностей заповідача, згідно з якими він своїм волевиявленням може вплинути на зміст спадкових правовідносин. Однак застосування цього принципу обмежується законодавчо встановленою для окремої категорії спадкоємців гарантією, за якою, незалежно від змісту заповіту, особи, визначені в частині першій статті 1241 Кодексу, спадкують половину частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлений указаними положеннями Кодексу, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім'ї чи найближчих родичів спадкодавця.
Відповідно до п.19 Пленуму № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку,
вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у
спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов'язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. У разі порушення права спадкоємців на обов'язкову частку у спадщині суд може вирішувати питання про недійсність свідоцтва про право на спадщину лише в тій частині, яка складає обов'язкову частку. Суд може зменшити розмір обов'язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця. Позбавлення особи права на обов'язкову частку судом ЦК не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК.
Таким чином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка в сулу свого віку є непрацездатною, має право на половину обов'язкової частки у майні після померлого чоловіка ОСОБА_3 , яку вона згідно ч.1 ст.1273 ЦК України прийняла, так як не подала заяву про відмову від спадщину, а фактично було зареєстрована зі спадкодавцем, що було встановлено нотаріусом та підтверджено позивачем в судовому засіданні. Позивач не ставив питання про зменшення обов'язкової частки відповідача, в зв'язку з чим за ним слід визнати право власності на 1/2 спадкового майна.
Керуючись ст.ст.1267, 1273,1274 ЦК України, ст.ст. 12,81, 263-265, 293, 315, 318, 319 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Сарненської місцевої ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовільнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частку грошового вкладу (з відсотками, індексаціями, компенсаціями) в АТ «Державний ощадний банк України», як на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сарненський районний суд Рівненської області.
Суддя: