Справа № 534/1240/20
Провадження № 1-кс/534/350/20
04 вересня 2020 року м. Горішні Плавні
Слідчий суддя Комсомольського міського суду Полтавської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , власника майна ОСОБА_4 , володільця майна ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_5 ОСОБА_6 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду клопотання слідчої ВП №2 Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області, погоджене прокурором (за матеріалами кримінального провадження, внесеними до ЄРДР за №12020170080000493 від 02.09.2020) про арешт майна,
До Комсомольського міського суду Полтавської області звернулась слідча ВП №2 Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_7 із клопотанням, погодженим прокурором, в якому в якому порушує питання про накладення арешту на вилучений 02.09.2020 автомобіль марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , з позбавленням права відчуження, розпорядження та використання, який буде зберігатись на території майданчику для зберігання транспортних засобів ВП №2 КВП ГУНП в Полтавській області, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Горішні Плавні вул. Добровольського, 6, до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку.
Необхідність застосування заходів забезпечення кримінального провадження вмотивована слідчою тим, що вказаний транспортний засіб є знаряддям кримінального правопорушення та зберіг на собі його сліди, тому має значення для досудового розслідування і може бути використані як доказ.
За змістом внесеного клопотання, 02.09.2020 ОСОБА_5 , діючи таємно, шляхом вільного доступу, проник на приватну територію, де знаходиться стоянка вантажних транспортних засобів, де із бака автомобіля марки «Scania» модель «R420LA» д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив крадіжку дизельного палива об'ємом 200 л., що належить ОСОБА_8 , чим завдав останньому матеріальних збитків. Сума збитків встановлюється.
Відомості за даним фактом внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020170080000493 від 02.03.2020 та розпочато розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.
02.09.2020 зі служби 102 чергової частини ВП № 2 КВП ГУНП в Полтавській області надійшло повідомлення від поліцейського СРПП ВП № 2 КВП ГУНП в Полтавській області, про те, що ним було зупинено автомобіль марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вулиці Горького, 48 Д, в м. Горішні Плавні, Низи, за кермом якого перебував ОСОБА_5 , в салоні та багажнику даного автомобіля знаходились пластикові каністри заповнені дизельним паливом, загальним об'ємом близько 200 л. Водій не міг вказати походження палива.
При виїзді на місце СОГ ВП № 2 КВП ГУНП в Полтавській області було проведено огляд місця події в ході кого було виявлено автомобіль марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Під час проведення візуального огляду автомобіля марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , було виявлено через бокове скло, що у салоні автомобіля на підлозі перед пасажирським сидінням знаходиться дві пластикові каністри об'ємом 20 літрів, жовтого та білого кольору, з рідиною. Що має специфічний запах, схожий на запах дизельного палива, в ході візуального огляду, багажного відділення вищезазначеного автомобілю, яке на момент проведення огляду було відчинене, було виявлено вісім пластикових каністр об'ємом 20 літрів, з рідиною, що має специфічний запах.
В ході проведення огляду місця події, було вилучено автомобіль марки марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 та поміщено до штраф майданчика на території ВП № 2 КВП ГУНП в Полтавській області. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію автомобіля марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , його власником є ОСОБА_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні прокурор просив клопотання задовольнити, посилаючись на викладенні у ньому обставини.
Власник майна ОСОБА_4 в судовому засіданні проти застосування заходів забезпечення кримінального провадження не заперечувала.
Володілець майна ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення клопотання про арешт автомобіля. Володілець ОСОБА_5 пояснив, що він обізнаний про те, що автомобіль марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , був на підставі довіреності оформлений на ОСОБА_9 . Даний автомобіль відкупив у ОСОБА_9 , однак не встиг його переоформити на себе. Прохає автомобіль залишити у його володінні оскільки автомобіль є засобом для проживання його сім'ї, зокрема на даному автомобілі щоденне возить дітей до школи, та з неї до дому, зобов'язується зберегти його та надати слідчій до нього доступ за першою вимогою.
Згідно ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
У відповідності до п.1 ч. 2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч.3 ст. 170 КПК України у випадку передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Зі змісту поданого клопотання убачається, що вилучене під час огляду вищевказане майно, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12020170080000493 від 02.09.2020 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України - речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З доданих до клопотання документів вбачається, що вилучене майно має значення речового доказу для кримінального провадження.
Метою застосування арешту у даному випадку є відповідно до п.1 ч.2 ст. 170 КПК України збереження речових доказів.
Слідчий суддя зауважує, що стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Слідчий суддя наголошує, що у судовому засіданні знайшло своє підтвердження лише той факт, що автомобіль є знаряддям вчинення кримінального правопорушення. Натомість прокурор не зазначив, чи є необхідність на даний час у проведення слідчих дій у кримінальному провадженні із залученням автомобіля, на який слідча та прокурор прохають накласти арешт.
Крім того, у судовому власник майна ОСОБА_4 не змогла спростувати безпідставність володіння автомобілем ОСОБА_5 . Навпаки наголошувала, що за його зверненням зверталась до відповідного реєстраційного органу з метою отримання дубліката втраченого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Щодо твердження ОСОБА_5 стосовно перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, то дана обставина не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням практики ЄСПЛ щодо права на мирне володіння майном, слідчий суддя вважає за можливе накласти арешт на автомобіль марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 , шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним транспортним засобом без позбавлення права користування володільцю ОСОБА_5 , власнику ОСОБА_4 та усім іншим третім особам даним автомобілем, застосувавши таким чином відносно даного майна найменш обтяжливий спосіб арешту.
Враховуючи викладене, клопотання про арешт вилученого майна слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст.98,170-173 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчої ВП №2 КВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт на автомобіль марки марки «Audi» модель «100», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 , шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним транспортним засобом без позбавлення права користування володільцю ОСОБА_5 , власнику ОСОБА_4 та усім іншим третім особам даним автомобілем.
В іншій частині клопотання - відмовити.
Арешт на транспортний засіб накладається до його скасування у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Слідчій ОСОБА_7 попередити володільця ОСОБА_5 та власника ОСОБА_4 про кримінальну відповідальність передбачену ст.388 КК України за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт.
Копію ухвали вручити учасникам судового розгляду.
Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Ухвала може бути оскаржена протягом 5 (п'яти) діб з дня її проголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1
Повний текст ухвали проголошено о 08 год. 00 хв. 09.09.2020.