Справа № 240/3296/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
09 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
11.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 61397112 від 26.02.2020, винесену заступником начальника відділу Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Велидчуком О.І.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що виконавче провадження № 50855228 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із надходженням заяви стягувача про сплату боргу у повному обсязі. Отже, примусового стягнення боргу не відбулося. Однак, не зважаючи на вказане, відповідачем 26.02.2020 відкрито виконавче провадження № 61397112 з примусового виконання постанови від 25.04.2016.
При цьому, скаржник просив звернути увагу, що не просив суд скасовувати постанову від 25.04.2016, прийняту в межах ВП 508552228 про стягнення з нього виконавчого збору, оскільки на переконання останнього, вказаний виконавчий документ пред'явлений до виконання своєчасно та автоматично втратив чинність 25.02.2020, із закінченням ВП 50855282.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилився.
У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою заступника начальника відділу ДВС Бердичівського МРУЮ від 14.04.2016 відкрито виконавче провадження № 50855228 з примусового виконання виконавчого листа № 274/5268/15-ц, виданого Бердичівським міськрайонним судом щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 2 943 500 грн. Встановлено боржнику строк для добровільного виконання - до 21.04.2016 та повідомлено, що у разі не сплати боргу самостійно, виконавчий лист буде виконаний примусово зі стягненням виконавчого збору.
25.04.2016 заступником начальника відділу ДВС Бердичівського МРУЮ прийнято постанову в межах ВП № 50855228 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 294 350 грн., строк пред'явлення постанови - 1 рік з дати винесення.
25.04.2016 заступником начальника відділу ДВС Бердичівського МРУЮ зупинено виконавче провадження № 50855228 на підставі п.4 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" та 03.10.2016 поновлено провадження.
В подальшому, постановою заступника начальника відділу ДВС Бердичівського МРУЮ від 09.12.2016 зупинено виконавче провадження № 50855228 на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".
Постановою заступника начальника відділу Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Велидчука О.І. від 25.02.2020 виконавче провадження № 50855228 поновлено.
Вказані постанови позивачем не оскаржувались.
У зв'язку із надходженням заяви стягувача про сплату позивачем боргу в сумі 2 943 500 грн, постановою відповідача від 25.02.2020 виконавче провадження № 50855228 закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження".
26.02.2020, заступником начальника відділу Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Велидчуком О.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61397112 з примусового виконання постанови № 50855228 від 25.04.2016, виданої Бердичівським МРВДВС Центрально-Західного УМЮ (м.Хмельницький) про стягнення виконавчого збору у сумі 294 350 грн.
Не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження № 61397112 від 26.02.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.02.2020, з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 25.04.2016 винесена правомірно та у межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено у частині першій статті 28 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.04.2016), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Частиною другою статті 28 вказаного Закону передбачено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувачу у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Згідно з частиною третьою статті 28 Закону № 1404-VІІІ постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі (частина четверта статті 28 Закону № 1404-VІІІ).
05.10.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", пунктом 7 1 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого врегульовано, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Статтею 1 Закону №1404-VIII унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.5 статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
За приписами частин першої, другої, третьої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір-це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII регламентовано, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
За правилами частини дев'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених, зокрема п.9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналіз положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі №802/848/18-а (провадження №К/9901/55262/18).
Так, з матеріалів справи слідує, що виконавчий лист № 274/5268/15-ц, виданий Бердичівським міськрайонним судом, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 2 943 500 грн., не був виконаний позивачем добровільно у строк, встановлений у постанові про відкриття ВП № 50855228 від 14.04.2016, до 21.01.2016, а відтак державним виконавцем розпочато примусове виконання судового рішення.
При цьому, виконавче провадження № 50855228 закінчено відповідачем на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, в зв'язку з фактичним виконанням судового рішення боржником.
В той же час, під час розгляду справи, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, з'ясовано, що виконання рішення відбулося після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а відтак до даних правовідносин не підлягає застосуванню ч.9 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 6 статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) було передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 цього Закону (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом - прим.суду), якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Так, відповідачем закінчено виконавче провадження № 50855228 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, проте виконавчий збір в сумі 294 350 грн. з позивача не було стягнуто, а відтак державним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61397112 про стягнення виконавчого збору.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 77, 242, 243, 250, 286, 304, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.