Справа № 640/8799/20 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.
08 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Коротких А.Ю., Сорочка Є.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до суду з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 04.03.2020 про відкриття виконавчого провадження № 61443165.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», пунктом 3 Розділу ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" якого визначено, що забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 60366910 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 № 910/8700/19 про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" заборгованості в розмірі 85867,17 гривень, у рамках якого 22.10.2019 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 8586,72 гривень.
04.03.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61443165 щодо примусового виконання постанови від 22.10.2019 № 60366910 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави суми у розмірі 8586,72 гривень.
Не погоджуючись з прийнятою відповідачем постановою про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2020, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що заборона, встановлена пунктом 3 Розділу ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №145-ІХ містить виняток, а саме - крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, що свідчить про правомірність постанови про відкриття виконавчого провадження № 61443165 від 04.03.2020 про стягнення з позивача на користь держави суми у розмірі 17307,52 гривень, тобто грошових коштів, на які вказаним вище Законом не встановлена заборона. Окрім того, суд першої інстанції вказував, що позивачем не оскаржується в межах даного спору постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII ( далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев'ята статті 27 Закону).
Пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2020 № 61443165 прийнята відповідачем на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 22.10.2019, яка була прийнята раніше виконавцем в межах виконавчого провадження № 60366910.
Разом з тим, відповідно пункту 3 Розділу ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 145-ІХ від 02.10.2019, який набрав чинності 20.10.2019, забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Підприємство АТ "Укрзалізниця" включено до вказаного Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Отже, з 20.10.2019 будь-які виконавчі дії щодо позивача, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, заборонено вчиняти Законом протягом трьох років.
Наразі, Законом №145-ІХ визначено з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення на конкретний вид майна підприємства, зокрема, грошові кошти.
Постановою державного виконавця від 22.10.2019 № 60366910 з Акціонерного товариства "Українська залізниця" стягнуто саме грошові кошти, тому заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання вказаної постанови.
При цьому, в межах даної справи постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивачем не оскаржується.
Колегія суддів вважає, що у державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. були відсутні визначені Законом України "Про виконавче провадження" підстави для повернення виконавчого документу стягувачу.
Отже, приймаючи оскаржену постанову про відкриття виконавчого провадження відповідач діяв в межах, на підставі та у спосіб, що передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Поряд з цим, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: