ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
09 вересня 2020 року м. Київ№ 640/14722/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віткорн-Агро" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 2, к. 29) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправним та скасування акта, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віткорн-Агро" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати акт Головного управління ДФС у м. Києві від 26.06.2019 № 132/26-15-14-07-02-10/41754448.
Ухвалою суду від 13.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/14722/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
26.09.2019 до суду від представника відповідача Демеденко О.О. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
З аналізу наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним та скасувати акт від 26.06.2019 № 132/26-15-14-07-02-10/41754448, складений Головним управлінням ДФС у м. Києві за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Віткорн-Агро".
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За визначенням підпункту 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Згідно з пунктом 86.3 статті 86 Податкового кодексу України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).
Пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.
За змістом пункту 86.10 статті 86 Податкового кодексу України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.
З аналізу наведених правових норм у сукупності вбачається, що обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Поряд з цим висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про порушення платником податку податкового законодавства при здійсненні господарських відносин з контрагентами є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.
Враховуючи викладене, суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 10.09.2013 по справі № 21-237а13, а також Верховним Судом у постановах від 10.05.2018 по справі № 811/119/13-а, від 13.12.2018 по справі № 810/6689/14.
Враховуючи, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що даний спір не містить ознак публічно-правового спору, тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У свою чергу, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Таким чином, у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" щодо заявлених вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Віткорн-Агро" слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Така правова позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 у справі № 803/3/18.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.
Відповідно до статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Як уже було зазначено судом, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для роз'яснення позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.12.2018 у справі № 9901/657/18 та від 13.03.2019 у справі № 9901/947/18.
За змістом частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Закрити провадження в адміністративній справі № 640/14722/19 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Віткорн-Агро" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 2, к. 29) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправним та скасування акта.
Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Згідно з частиною першою статті 295 та частиною першою статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.
Суддя В.П. Катющенко