07 вересня 2020 року справа № 580/2150/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
19.06.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2018 рік.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 29.12.2018р. по 08.05.2020р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді інструктора відділу імітаційного моделювання центру підготовки підрозділів військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, при звільненні позивача з військової служби у запас, відповідачем не не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2018 рік. Зазначену бездіяльність позивач вважає протиправною, в зв'язку із чим звернувся за судовим захистом.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.07.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
03.08.2020р., в межах строку встановлено судом, до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що відповідачем здійснено виплату грошової компенсації за 3 доби невикористаної позивачем щорічної основної відпустки за 2018 рік, у відповідності до положень ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що свідчить відомості наказу про звільнення позивача з військової служби та розрахунково-платіжна відомість №70 від 12.05.2020р., відтак вважає що відповідачем здійснено належні дії щодо своєчасної та в повному обсязі виплати грошової компенсації за невикористану позивачем щорічну основну відпустку за 2018 рік, а позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу начальника 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації №37 від 14.11.2018р. позивача, призваного на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, призначеного слухачем 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації зараховано до списків особового складу курсів.
Згідно наказу начальника 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації №39 від 28.12.2018р., позивача, з 28.12.2018р. виключено зі списків особового складу 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації та всіх видів забезпечення.
Відповідно до зазначеного наказу, щорічна основна відпустка за 2018 рік не надавалась.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №317 від 29.12.2018р., позивача, з 29.12.2018р. зараховано до спісків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду
інженера відділення обслуговування та ремонту центру підготовки підрозділів військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2020р. №100, позивача, звільненого з військової служби в запас наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.04.2020р. №108 за пунктом «а» частини третьої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.05.2020р.та у відповідності до абз. 3 п.14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 03 доби невикористаної щорічної основної відпутки за 2018 рік.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Нормативно-правовим актом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі -Закон №2232-XII).
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII, одним із видів військової служби є військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно пунктом «а» частини третьої статті 26, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, звільняються із служби у зв'язку із закінченням встановлених строків військової служби.
Відповідно до п.п.1,2 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Згідно п. 14 ст.101 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
З аналізу вказаних положень вбачається, що у разі невикористання військовослужбовцем щорічної основної або додаткової відпустки, у рік звільнення з військової служби ним набувається право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.
Як уже встановлено судом, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №317 від 29.12.2018р., позивача, з 29.12.2018р. зараховано до спісків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду інженера відділення обслуговування та ремонту центру підготовки підрозділів військової частини НОМЕР_1 .
При цьому як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, щорічна основна відпутка за 2018 рік позивачу не надавалась.
Разом з тим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2020р. №100, позивача, звільненого з військової служби в запас наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.04.2020р. №108 за пунктом «а» частини третьої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.05.2020р. та у відповідності до абз. 3 п.14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 03 доби невикористаної щорічної основної відпутки за 2018 рік.
Представник відповідача зазначає, що військовою частиною виплачено грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної основної відпутки за 2018 рік, про що свідчить розрахунково-платіжна відомість №70 від 12.05.2020р.
З аналізу вказаної відомості, наявної в матеріалах справи, судом вбачається, що позивачу виплачено компенсацію невикористаної відпутки у розмірі 1430,04 грн.
Натомість як вбачається із підстав позову, позивач зазначає про бездіяльність відповідача щодо виплати компенсації за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік.
Вирішуючи питання щодо належності розміру здійсненої відповідачем компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік, суд зазначає наступне.
З аналізу п. 2 ст.101 Закону №2011-XII, вбачається, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року.
Таким чином, положення зазначеного пункту не застосовуються до військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу.
Суд враховує, що оскільки позивача було призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, приписи п. 2 ст.101 Закону №2011-XII щодо обчислення тривалості його щорічної основної відпустки за 2018 рік із розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року до позивача не застосовуються.
При цьому, відповідно до абзацу 1 п. 14 ст. 101 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Таким чином, обчислення тривалості розміру щорічної основної відпустки із розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби застосовуються до позивача лише в році звільнення.
Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, висвітленої зокрема і в Постанові від 27.08.2020р. у справі №804/871/16, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
З урахуванням зазначеного, беручи до уваги відсутність у Законі №2011-XII окремого порядку для обчислення розміру щорічної основної відпустки в році початку військової служби військовослужбовцями військової служби за призовом осіб офіцерського складу та неможливість застосування до позивача спеціальних приписів п. 2 ст.101 Закону №2011-XII, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення трудового законодавства.
Відповідно до ст. 79 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.
Згідно п.1 ст. 82 КЗпП України, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються зокрема час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.
Зазначеному положенню ст. 82 КЗпП України кореспондують приписи ч.1 ст. 9 Закону України “Про відпустки”.
З аналізу вказаних положень, беручи до уваги, що позивача призвано на військову службу - 14.11.2018р., суд доходить висновку, що відповідач визначивши право позивача на щорічну основну відпустку у 2018 році у розмірі 3 днів, пропорційно до відпрацьованого часу у 2018 році та відповідно виплативши позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані ним 3 дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, діяв у межах, на підставі та у спосіб встановлений законом, у зв'язку із чим відповідачем не допущено бездіяльності при виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної основної відпустки.
Згідно частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність власних дій при виплаті позивачу, при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані 3 дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, в зв'язку із чим у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Згідно положень статті 139 КАС України,
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та частини 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко