08 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4267/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сендецької В.О.,
представника позивача - Грущанського В.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
07 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні звернення ОСОБА_1 від 11 червня 2020 року № Б-14400/0/25-20 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства з масиву земельної ділянки з кадастровим номером 5325480700:00:002:0145 на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області за межами населеного пункту,
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства з масиву земельної ділянки з кадастровим номером 5325480700:00:002:0145 на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області за межами населеного пункту,
- стягнути витрати на правничу допомогу.
В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру в Полтавській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу свідчить про те, що уповноваженим органом не прийнято жодного рішення. Стверджував, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за даної явки.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 11 червня 2020 року звернувся із заявою до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області, кадастровий номер 5325480700:00:002:0145, для ведення особистого селянського господарства.
До заяви позивачем додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного номера; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Листом № 836/0/26-20 від 13 липня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повідомило ОСОБА_1 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Позивач не погодився з даною відповіддю ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Як визначено частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 07 червня 2019 року у справі №826/17196/17, від 25 лютого 2020 року у справі №723/1964/14-а, від 22 квітня 2020 року у справі №818/1707/16.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою (вхідний номер Б-14400/0/25-20 від 11 червня 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 гектара на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області, кадастровий номер 5325480700:00:00:002:0145, для ведення особистого селянського господарства.
До заяви позивачем додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного номера; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Отже, позивач при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства у своєму клопотанні зазначив цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, до клопотання додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Правовий статус ГУ Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (далі - Положення № 333).
Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Відповідно до пункту 10 Положення №333 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Такий правовий висновок відповідає позиції, наведеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справах №820/4219/17 та №820/4439/17.
В межах цього адміністративного спору встановлено, що позивач звернувся до відповідача із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа за підписом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру в Полтавській області Л.Остапенко.
Відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру в Полтавській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Тому, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №812/1646/17, від 28 лютого 2019 року у справі №808/3081/17, від 22 квітня 2020 року у справі №818/1707/16.
Зазначена вище бездіяльність є порушенням прав позивача на розгляд суб'єктом владних повноважень його заяви у встановленому законодавством порядку, що потребує судового захисту.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Суд враховує, що поняття дискреційних повноважень, що наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку суд дійсно не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності клопотання та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення клопотання. Підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути клопотання, або ж ні; прийняти рішення про задоволення клопотання, або ж рішення про відмову у його задоволенні.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із клопотанням, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
До аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи №813/2273/18 (постанова від 20 серпня 2019 року).
Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями.
У світлі такого правового регулювання, надані процесуальним законом повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
У даному випадку відповідач Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області взагалі не вирішив порушене заявником питання і не ухвалив з цього приводу жодного рішення у формі та за процедурою, визначеною законом. Так, у спірних правовідносинах заявника лише повідомлено листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про відсутність, на переконання цього органу, підстав для задоволення поданого позивачем клопотання. Водночас, зі змісту цієї ж відповіді вбачається, що відповідач жодним чином не аналізував подані заявником документи на предмет їх комплектності і відповідності вимогам законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини. Тобто, такий лист носив суто інформативний характер, тоді як відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області не було надано жодної оцінки поданим ОСОБА_1 документам за процедурою, передбаченою відповідними правовими нормами Земельного кодексу України.
З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача належним чином та за встановленою законом процедурою розглянути клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки з прийняттям рішення, оформленого у відповідності з вимогами законодавства.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №818/1707/16.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні звернення ОСОБА_1 від 11 червня 2020 року № Б-14400/0/25-20 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства з масиву земельної ділянки з кадастровим номером 5325480700:00:002:0145 на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області за межами населеного пункту та
зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер Б-14400/2/25-20 від 11 червня 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 гектара на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області, кадастровий номер 5325480700:00:002:0145.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є бездіяльність відповідача у вирішенні питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати повністю.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Полтавській област на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, витрати на професійну правничу допомогу (на оплату послуг адвоката) складають 4 000 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: Ордер ПТ № 163845 про надання правової допомоги, договір про надання правової допомоги від 27 липня 2020 року, узгодження погодинної вартості роботи адвоката, попередній розрахунок вартості послуг на правову допомогу, акт прийому - передачі від 07 серпня 2020 року до договору від 27 липня 2020 року про надання правової допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера № 07/08-02 від 07 серпня 2020 року на суму 4 000 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:
- дана справа відноситься до незначної складності;
- позовна заява фактично складена на шести аркушах;
- позовна заява підписана позивачем;
- позов носить немайновий характер.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вказала колегія суддів Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2019 року по справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вищевказані висновки зазначені в постанові Верховного суду від 08 квітня 2020 року по справі № 922/2685/19.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату Грущанському В.О. , у заявленому розмірі 4 000 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним акті приймання-передачі переліком.
Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2 000 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930, юридична адреса: вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36038) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні звернення ОСОБА_1 від 11 червня 2020 року № Б-14400/0/25-20 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства з масиву земельної ділянки з кадастровим номером 5325480700:00:002:0145 на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області за межами населеного пункту.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер Б-14400/2/25-20 від 11 червня 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 гектара на території Вільницької сільської ради Чутівського району Полтавської області, кадастровий номер 5325480700:00:002:0145.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення).
Повне рішення складено 09 вересня 2020 року.
Суддя С.О. Удовіченко