08 вересня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/699/20
провадження № 2-ап/340/12/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Дніпровської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Кіровоградської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів від 10.09.2019 року №UA901000/2019/000265/2; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від Кіровоградської митниці ДФС від 10.09.2019 року №UA901010/2019/00398.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року повернуто позовну заяву з додатками.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року в адміністративній справі №340/699/20 - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.29-30).
Ухвалою суду від 05.06.2020 року вказаний позов залишено без руху.
12.06.2020 року від позивача надійшла заява з виправленими недоліками.
Ухвалою суду від 15 червня 2020 року справу відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (а.с.84-85).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за наслідками укладення договору купівлі-продажу бувшого в користуванні автомобіля оплатила нерезиденту повну вартість автомобіля готівкою в сумі 2300 євро. Так, позивачем зазначено, що на підставі митної декларації вказаний вище транспортний засіб ввезено на митну території України. Разом з тим, відповідачем здійснено коригування митної вартості автомобіля на підставі ст. 64 Митного кодексу України, за резервним методом.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши, що прийняття оскаржуваних рішень здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені Митним кодексом України, Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджені наказом ДФС від 11.09.2015р. №689, з використанням даних з ПІК ЄАІС ДФС. В результаті порівняння заявленої митної вартості з рівнем митної вартості ідентичних та подібних товарів виявлено, що заявлений позивачем рівень митної вартості нижчий, ніж рівень митної вартості автомобіля, який оформлений за митною декларацією від 29.08.2019 р. №UA901010/2019/010937.
Позивачем до суду надано відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
12.08.2019 року ОСОБА_1 у місті Дрезден (ФРН) придбала автомобіль марки Volkswagen модель Passat, 2005 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова № НОМЕР_1 .
Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копією договору купівлі-продажу, який є рахунком сплати вживаного транспортного засобу від 12.08.2019 складеного мовою оригіналу (німецька) (а.с.59).
З метою митного оформлення ввезеного за умовами вказаного договору транспортного засобу предстваником позивача подано до митного органу електронну митну декларацію №UА901010/2019/010937 від 29.08.2019 року. Митна вартість товару визначена за ціною Договору, тобто за основним методом визначення митної вартості товарів та задекларовано:
Відповідно до гр.31 декларації перевозився товар: легковий автомобіль - 1 шт.; марка - Volkswagen; модель - Passat; індексний номер Т.З., номер кузова - НОМЕР_2 ; - Т.З.,. кузовний; календарний, рік виготовлення - 01.07.2005 р.; модельний рік виготовлення - 2006; призначений для перевезення пасажирів по дорогах загального користування; тип двигуна - бензиновий; робочий об'єм двигуна - 1598 см.куб (а.с.99).
Для підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом разом з митною декларацією подано до митного органу наступні документи:
- договір купівлі-продажу, який є рахунком сплати від 12.08.2019 складеного мовою оригіналу (а.с.59).
Дніпровською митницею Державної митної служби за результатами розгляду поданої позивачем митної декларації та додаткових документів прийнято рішення №UА901000/2019/000265/2 від 10.09.2019 року про коригування митної вартості товарів, відповідно до якого вартість автомобіля визначена за другорядним (резервним методом відповідно до вимог статті 64 Митного кодексу України) у розмірі 4050 Євро (а.с.96).
Також винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA901010/2019/00398.
Незгода із прийнятим відповідачем рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, обумовила позивача на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Так, відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).
За приписами частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 Митного кодексу України).
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
З матеріалів справи та оскаржуваного рішення вбачається, що позивачем на підтвердження заявленої митної вартості автомобіля надано договір купівлі-продажу вживаного транспортного засобу від 12.08.2019 року, який окрім інших умов містить відмітки про вартість автомобіля та отримання грошових коштів продавцем.
Щодо інших документів, необхідність подання яких при процедурі консультації із позивачем вимагав відповідач та зазначив, суд вважає їх витребування безпідставним, про що зазначено нижче.
Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Згідно частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Відповідно до частини 2 коментованої статті основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 МК України).
Згідно частини 5 вказаної статті Кодексу у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 МК України).
За приписами частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно частини 2 коментованої статті Кодексу метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини 3 статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.
При цьому, частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.
До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Тобто, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Суд зазначає, що при здійсненні імпортування "товару" - транспортного засобу на митну територію України, а також на підтвердження заявленої ним митної вартості за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.
Натомість, згідно спірного рішення, за результатами розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що документи подані до митного оформлення містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Водночас, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом.
Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 р. по справі № 809/4367/15.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що враховуючи невідповідність заявлених даних оцінюваного автомобілю, було проведено перевірку рівня митної вартості товару з використанням як ПІК ЄАІС ДФС ЄАІС ДФС.
Також декларанту було повідомлено про необхідність надання товарного чеку (квитанції, іншого еквівалентного по змісту документу, який підтверджує сплачену за товар суму), а згідно частини 6 статті 53 МКУ, для обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товару
Суд звертає увагу на те, що основним джерелом інформації про вартість товару є контракт, тоді як специфікації та інші документи є лише додатковими.
Порядок оплати за товар жодним чином не впливають на розрахунок митної вартості. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. З огляду на вищезазначені висновки суду, відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Як встановлено судом, митну вартість імпортованого транспортного засобу, що вказана позивачем у митній декларації №UА901010/2019/010937 від 29.08.2019 р., визначено за основним методом, а до самої митної декларації подано документи якими підтверджується заявлені відомості про митну вартість транспортного засобу за ціною договору.
Як вже встановлено судом підставою для коригування митної вартості стали обставини зазначені в графі 33 рішення про коригування митної вартості №UА901000/2019/000265/2 від 10.09.2019 р.
Однак, суд вказує на протиправність зроблених відповідачем висновків про неможливість визначення митної вартості за першим основним методом за ціною договору.
Така протиправність, на переконання суду, обґрунтовується наданням декларантом документів, які є достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару.
Як вже встановлено судом та вбачається з графи 33 рішення про коригування митної вартості, відповідач, приймаючи рішення використав інформацію з ПІК ЄАІС щодо вартості ідентичних автомобілів зазначених у декларації №UA110150/2019/291728 від 30.08.2019 р. (а.с.96,зв.бік).
Суд зауважує, що встановлені обставини в свою чергу свідчать, що метод визначення вартості зазначений у вищевказаній декларації зазначений у зв'язку з коригуванням вартості за ініціативою митного органу, а не за ініціативою декларанта, тобто можуть мати місце спірні правовідносини аналогічні розглядуваним в даній справі. Тому, відомості даної митної декларації не могли братися Дніпровською митницею для визначення митної вартості.
Відповідачем під час судового розгляду справи не доведено суду, що документи подані позивачем для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UА901000/2019/000265/2 від 10.09.2019 року не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Щодо витрат на переклад документів в сумі 870 грн.
За приписами частин п'ятої - восьмої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати, пов'язані із залученням перекладача у цій справі, підтверджуються копією замовлення від 21.02.2020 року у Perevod.kr.ua (а.с.78). При цьому, копія зазначеного документу свідчить лише про те, що ОСОБА_2 було замовлено переклад з німецької на українську мову 2 документів та внесено аванс в сумі 870 грн. Жодних підписів осіб, вказаний документ не містить. Також зміст вказаного документу не дає суду можливості конкретизувати, які саме документи для перекладу замовляла позивач, оскільки до матеріалів справи долучено 4 документи, які складені іноземною мовою (а.с.55,56,59,63-66). Також суду не надано належних доказів оплати за послуги перекладу.
Отже, суд приходить до висновку, що витрати на переклад не підтверджено належними доказами, а тому у вказаній частині слід відмовити.
Щодо вимог позивача про відшкодування на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 21.02.2020р. та додаток до договору від 21.02.2020р. (а.с. 79-83), розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (а.с. 129, квитанцію ві 21.02.2020 № б/н (а.с. 130).
Як вбачається із розрахунку (а.с. 129) адвокатом надано, а позивачем прийнято і оплачено наступні послуги:
- 21.02.2020 р. - попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, узгодження правової позиції (витрачений час - 0,5 годин, вартість послуги - 500 грн. );
- 21.02.2020 р. - вивчення практики та правової позиції Верховного суду (витрачений час - 0,5 годин, вартість послуги - 500 грн.);
- 21.02.2020 р. - підготовка позовної заяви (витрачений час - 1 год., вартість послуги - 1000 грн.);
-08.07.2020 року підготовка та подання до суду відповіді на відзив на позовну заяву (витрачений час - 1 год., вартість - 1000 грн.).
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з'являвся, надані послуги зводились виключно до формування позовної заяви та відповіді на відзив (який фактично дублює позовну заяву), суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 1 500 грн.
За наслідками розгляду справи підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 840,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн.
Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кіровоградської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів від 10.09.2019 року №UA901000/2019/000265/2.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Кіровоградської митниці ДФС України в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 10.09.2019 року №UA901010/2019/00398.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ін. код НОМЕР_3 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. та витратив на правничу допомогу в розмірі 1500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби (код - 43350935).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2020 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко