07 вересня 2020 року справа №320/4564/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Броварської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціальної політики Броварської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області, викладену у листі від 28.05.2020 №1431 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення.
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, зазначених у письмовому відзиві, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано доказів його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі Цивільної оборони. А тому, на думку відповідача, підстави для надання позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, - відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія №1).
У період з 11.08.1986 по 31.08.1986 приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі невоєнізованого формування служби Цивільної оборони Київської області Управління автомобільних шляхів.
Внаслідок виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС отримав 2-гу групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою МСЕК та експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
У травні позивач звернувся з заявою до начальника Управління соціального захисту населення Броварської РДА Київської області, в якій просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Листом від 28.05.2020 №1431 Управління соціального захисту населення Броварської РДА Київської області повідомило, що згідно наданих документів підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 статті 7 вищезазначеного Закону немає.
У вказаному листі відповідач зазначив, що відповідно до пункту дев'ятого статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Підставою є документи, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству про залучення особи до складу зазначеного формування.
Позивач, не погоджується із такою відмовою, вважаючи її не обгрунтованою, протиправною та такою, що не базується на нормах чинного законодавства України і фактичних обставинах справи, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать:учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-ХІІ (далі Закон №796-ХІІ) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII вважаю, що вказана норма не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 632, яка набрала чинності з 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни та від 2 січня 1995 р. № 1 Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302.
Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення №302 (у редакції від 31.08.2018) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сімї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього с структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Радою Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і ОСОБА З міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському обєкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ОСОБА 3 народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Тобто, формування Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
Таким чином, надані позивачем документи відповідачу підтверджують його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі штабу Цивільної оборони, та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Враховуючи вищевикладене, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення є необгрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Gamaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у зв'язку із відсутністю документу про залучення особи до формування Цивільної оборони.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 03193790), викладену у листі від 28.05.2020 №1431 у встановленні ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення.
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 03193790) встановити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.