ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 год. 25 год.
"09" вересня 2020 р. справа № 300/1635/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №62202234 від 16.06.2020, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - третя особа) про визнання протиправною скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №62202234 від 16.06.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач необґрунтовано, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» спірною постановою закінчив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа на виконання рішення суду в справі №0940/1790/18 від 02.07.2019 про зобов'язання Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2018 про призначення пенсії за віком. Так, позивач вказує, що здійснене пенсійним органом 23.04.2020, ще до винесення відповідачем 28.06.2020 постанови про відкриття виконавчого провадження, часткове виконання судового рішення шляхом перерахування пенсійних виплат з врахуванням спірного періоду роботи, але лише з дня подання заяви - 14.05.2018, а не з наступного за досягненням пенсійного віку дня - 17.02.2018, фактично не є виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам частини 5 статті 160 та частинам 3, 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, з особливостями розгляду проваджень у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби згідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалу від 31.07.2020 відповідач отримав 03.08.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 42).
Вказаною ухвалою встановлено відповідачу з дня вручення цієї ухвали десятиденний строк для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, і подання всіх письмових та електронних докази (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Однак, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В даному випадку відповідач - Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який не скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов та, як наслідок, суд кваліфікує це як визнання позову.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача на електронну адресу суду направила свої пояснення щодо позову, в яких відмітила, що згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 у справі №0940/1790/18 Головним управлінням мало бути повторно розглянута заява від 14.05.2018 про призначення пенсії, що було зроблено та призначено пенсію ОСОБА_1 з 14.05.2018 (а.с. 46-49).
Позивач в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час і місце розгляду даної справи повідомлялася судом належним чином з урахуванням особливостей, встановлених статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, у позовній заяві, ОСОБА_1 просив проводити розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду даної заяви відповідач повідомлявся судом належним чином з урахуванням особливостей, встановлених статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник третьої особи подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його встановленим на території України карантином. Однак, суд звертає увагу, що представник третьої особи не позбавлений права брати участь у розгляді справи у режимі відеоконференції. Так, згідно частини 4 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Крім того, свої пояснення, як уже зазначено судом, третя особа виклала у письмових поясненнях щодо позову, які направила на електронну адресу суду.
Так, суд звертає увагу, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частин 1, 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає за необхідне здійснити розгляд даної адміністративної справи за відсутності позивача, представника відповідача та третьої особи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши позов, письмові пояснення третьої особи та інші письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 в адміністративній справі №0940/1790/18 за позовом ОСОБА_1 до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання до вчинення дій в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 у справі №0940/1790/18 - скасовано та прийнято нове, яким задоволено позов частково. Зобов'язано Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2018 про призначення пенсії за віком.
02.07.2019 Івано-Франківським окружним адміністративним судом на виконання вищевказаної постанови суду видано виконавчий лист у справі №0940/1790/18.
27.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до структурного підрозділу відповідача - відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень із заявою про примусове виконання судового рішення по справі №0940/1790/18, долучивши виконавчий лист від 02.07.2019 (а.с. 5-7). В заяві позивач вказав, що 06.05.2020 Головне управління Пенсійного фонду України повідомило його, що відповідно до рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії, але не з 17.02.2018 - дати настання права на отримання пенсії, а з 14.05.2018 - дати подання заяви про призначення пенсії. При цьому, повідомив, що таким чином відповідач добровільно не виконує вимоги Закону і рішення суду.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 28.05.2020 відкрито виконавче провадження ВП №62202234 із примусового виконання вказаного виконавчого листа №0940/1790/18 від 02.07.2019 (а.с. 8).
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 16.06.2020 виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа №0940/1790/18 від 02.07.2019 закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Прийняте рішення про закінчення виконавчого провадження мотивоване тим, що згідно повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.06.2020 за №0900-0803-8/9505 повторно розглянуто розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2018 про призначення пенсії за віком. Згідно розпорядження від 23.04.2020 проведено перерахунок пенсії з 14.05.2018 із врахуванням стажу роботи з 03.08.1994 по 14.06.2000 у творчому об'єднанні «Берегиня».
Вважаючи дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) протиправними, а постанову про закінчення виконавчого провадження №62202234 від 16.06.2020 незаконною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 за №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема обов'язковість виконання рішень (стаття 2 Закону №1404-VIII).
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
У відповідності до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Положеннями статті 18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії та зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення є рішеннями немайнового характеру, виконання яких регулює розділ VIII Закону України «Про виконавче провадження».
Загальні умови виконання таких рішень визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження». Так, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Суд встановив, а також не заперечується сторонами, що на виконання виконавчого листа №0940/1790/18 від 02.07.2019 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 14.05.2018 та розпорядженням від 23.05.2019 призначено пенсію за віком з 14.05.2018.
Розпорядженням від 23.04.2020 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 14.05.2018 із врахуванням стажу роботи з 03.08.1994 по 14.06.2000 у Творчому об'єднанні «Берегиня».
Однак, суд звертає увагу, що згідно змісту постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019: «Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії за віком та зобов'язання призначити пенсію за віком з 17.02.2018 за заявою від 14.05.2018, з урахуванням в 1,5 - кратному обчисленні періоду роботи в районі Крайньої Півночі з 16.11.1987 до 01.01.1991 та в звичайному обчисленні періодів страхового стажу з 03.08.1994 по 14.06.2000 і з 01.11.2017 по 31.12.2017…
станом на час досягнення позивачем віку 60 років, стаж позивача не становив більше 25 років необхідного.
У зв'язку з цим, для набуття необхідного стажу, позивачем та ГУ ДФС в Івано-Франківській області укладено договори від 03.05.2018 на суму 4914 грн 36 коп. та від 04.07.2018 на суму 3276 грн. 24 коп. про одноразову сплату у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак відповідач відмовив у зарахуванні періоду добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у пенсійному страхуванні з 01.11.2017 року по 31.12.2017 року згідно договору про одноразову сплату у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування від 04.07.2018 став керуючись тим, що у позивача станом на дату досягнення віку - 60 років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутній необхідний страховий стаж 25 років, а відтак відсутнє право на пенсію за віком саме з 17.02.2018, і для призначення пенсії необхідно повторно звернутись із заявою, тобто після 04.07.2018…
Разом з цим колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 4.2 Постанови Правління ПФУ "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності)…
Положеннями п. 1.7. Порядку визначено, що Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви…
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону».
При цьому, згідно положень частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд звертає увагу, що виконуючи рішення суду, як і в будь-якому іншому випадку, пенсійний орган має діяти відповідно до норм чинного законодавства.
Таким чином, суд погоджується із позивачем, про те, що він має право на призначення пенсії з 17.02.2018, оскільки із заявою про її призначення він звернувся за два дні до закінчення трьохмісячного строку з дня досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку.
Суд також зазначає, що про вказану обставину (виконання рішення суду не в повному обсязі) ОСОБА_1 повідомив відповідача і в заяві від 27.05.2020 про примусове виконання судового рішення по справі №0940/1790/18.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Як уже встановлено судом, пенсія позивачу на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 призначена з дня подання заяви - 14.05.2018, а не з наступного за досягненням пенсійного віку дня - 17.02.2018, тобто фактично пенсійний орган не виконав у повному обсязі рішення суду.
Як наслідок, відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження №62202234 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 16.06.2020 про закінчення виконавчого провадження №62202234 від 16.06.2020 з примусового виконання виконавчого листа №0940/1790/18 від 02.07.2019 є такою, що підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частинами 1-2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи та відсутність відзиву на позов, а отже - визнання позову відповідачем, суд вважає, що позивачем доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог щодо протиправності оскарженої постанови про закінчення виконавчого провадження №62202234 від 16.06.2020.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправною скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №62202234 від 16.06.2020 є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 43316386), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправною та скасування постанови №62202234 від 16.06.2020, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №62202234 від 16.06.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 43316386) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду у справах, визначених статтею 287 КАС України, подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.